Розділ «Частина друга Документи»

Доповідь Кубійовича «Про демографічні проблеми Галичини», прочитана у Львові 11.ХІ, показала, що у 1920–1939 рр. у Східну Малопольщу прибуло приблизно 200 тисяч поляків на шкоду кількісному стану українців.

У Празі 29.ХІ відбулись вибори керівництва українського університету Ректором став доктор Олександр Колесса, проректором А.Яковлів, деканом філософського факультету Дмитро Дорошенко, природознавчого факультету — В.Кубійович. До складу сенату увійшли також представник доцентів Ю.Рудницький і голова Української академічної спілки доктор Гудим. Обрання ректором 76-річного старця пояснюється його ідеальною аполітичністю. Зрозумілою сенсацією є поява третього тому спогадів колишнього петлюрівського прем'єра Мазепи, у якому висвітлюється період київського походу 1920 р.

Українці між собою. Німецькі репресії розпочалися саме після візиту Кубійовича до Станіслава та його пронімецьких заяв і збіглися з візитом Франка до дистрикту Галичина та пов'язаним із цим обміном люб'язностями, тому українська реакція була спрямована перш за все проти діячів, які співпрацюють з німцями, — проти УЦК, який підозрювали у схилянні власного суспільства до прорадянських симпатій, і проти мельниківців. До Українського Політичного Представництва, яке сформувалось у підпіллі, увійшли передусім ОУН-б (бандерівці), УНДО і кола, наближені до святого Юра. Авторитет УЦК в суспільстві підупав внаслідок неможливості захистити від репресій хоча б лояльних українців.

УЦК, очевидно, давно не вірить у німецьку перемогу, але погоджується на збільшення набору до українського війська. Прагне мати якнайбільше солдатів, «навіть якби довелось відступати перед більшовиками далеко на захід, їхні зусилля не будуть даремними, бо там вони зустрінуться з англосаксами, які будуть знати, як їх використати у неминучій війні з Росією». Цей наївний план, очевидно, звільняє людей з УЦК від потреби порозуміння з поляками.

Одночасно з відозвою, написаною на початку листопада діячами, наближеними до УЦК, і спрямованою проти ОУН, з наклепами, що нібито ця організація працює на користь СРСР, повинна була з'явитись відозва Шептицького, але німецька цензура її не пропустила, бо митрополит недостатньо рішуче виступив проти СРСР, може, враховуючи можливість їхнього повернення (зрештою, Шептицький зазнав німецьких утисків, йому відмовили у виділенні борошна, вина і парафіну на церковні потреби). Звідси походить орієнтація «обережних», які жодним чином не хочуть наражатись на совєти, але це не свідчить, зрештою, про існування прорадянської орієнтації.

Німецькі репресії найбільше спрямовувались проти бандерівців. Ті, хто вцілів, не ночують вдома і стали більш схильними до порозуміння з поляками. Вони мають намір поставитись негативно до намірів німців мобілізувати українців.

Період найбурхливішої паніки перед більшовиками минув, найбільші боягузи продали майно і втекли (головним чином до Чехії, у глибину Генеральної Губернії).

в) Різне.

Емігранти з України. У Лодзі опинилось багато емігрантів з України. Для них утворено «Вогнище», організовано лікарську допомогу і матеріальну підтримку. Понад 50 київських і харківських акторів увійшло до складу центральної трупи у Коломиї. Харківська оперна трупа, яка прибула у Верхню Сілезію (разом з родинами понад 350 осіб), влаштувала кілька концертів у Катовіцах. Львівські українці звинувачують своїх земляків-біженців, призвичаєних до радянських стосунків, що вони часто вдаються до наговорів.

(Далі інформація про євреїв і росіян).

СА КС PZPR, zesp. 2267/1, sygn. 202/111-123,5. 43–45.

РАПОРТ ЗІ СХІДНИХ ЗЕМЕЛЬ № 38

Дня 1 травня 1944 р.

Примітка: Параграфи, позначені xxx, призначені виключно для внутрішнього вжитку, і відомості, які містяться в них, не повинні поширюватись.

СХІДНА МАЛОПОЛЬША

1. xxx) Настрої польського суспільства. Отримані з території Східної Малопольщі рапорти посилено акцентують увагу на наслідках, які для польського суспільства у Східній Малопольщі може мати опублікований наказ про співпрацю підрозділів АК з радянською армією, розкриття діяльності АК в тилу німецьких військ і т.ін.

У рапортах звертається увага на такі моменти.

Перш за все треба зауважити, що у Східній Малопольщі найбільша небезпека загрожує польському елементу не з німецького чи радянського боку, а з боку українців, які з середини грудня минулого року здійснюють справжню різанину поляків у все більшому масштабі, тому нинішня ситуація нічим не відрізняється від волинської ситуації минулого року. Кількість жертв до середини квітня оцінювалась принаймні у 10 тисяч осіб. Не можна мати жодних сумнівів, що українці намагаються повністю усунути польський елемент з цієї території.

За тих умов ставлення німецького окупанта, з одного боку, до поляків, а з другого — до українців є дуже важливим. Рапорти з місць нагадують, як виглядає ситуація на цьому відтинку. Треба принципово ствердити, що німецький окупант ні на Волині, ні потім на території Східної Малопольщі не захистив поляків, ставиться до польської мартирологи в цілому байдуже і, навіть не підлягає сумніву, збройну акцію принципово вважав за сприятливу для себе. Однак на різних відтинках з німецького боку робились певні жести, що мали імітувати протидію німців цим злочинам, які у результаті дещо полегшували самооборону польському суспільству. Німці дозволяли концентруватися полякам, толерантно ставились до польської самооборони, то тут, то там навіть дали полякам трохи зброї і набоїв тощо. А до українців застосовувались, хоча і без плану, хаотично і завжди запізно, пацифікації, різні репресії, багато українців розстріляно і т.ін.

Польські діячі зі Східної Малопольщі мають серйозні причини до побоювань, що зараз може припинитись навіть та мінімальна допомога з німецького боку, яка все-таки мала значення.