Розділ «Підготовка власного старшинського корпусу Армії УНР»

Сімянців Валентин, випускник IV випуску Спільної юнацької школи, згодом — відомий інженер та мемуарист, фото 1920 років (Українська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)

Яценко Володимир, випускник III випуску Спільної юнацької школи, фото 1920 років (Украінська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)

Церклевич Гнат, випускник ІІІ випуску Спільної юнацької школи, фото 1923 року (За Державність, Варшава, 1938, ч. 8)

Ярмак Захарій, випускник III випуску Спільної юнах^ької школи, фото 1923 року (За Державність, Варшава, 1939, ч. 9)

Парнюк Таврило (26.07.1899 — після 1969), народився у с. Мойсіївка Хорольського повіту Полтавської губернії, закінчив Хорольську гімназію, з квітня 1919 р. навчався у Житомирській юнацькій школі. У 1920–1930 роки мешкав на еміграції в Польщі, після Другої світової війни виїхав до США, за станом на 1963 р. мешкав у м. Гамільтон{483}.

Пономаренко Костянтин, працював у цукроварні с. Бабин Рівненської області, помер у 1926 чи 1927 р.{484}

Редько Микола (29.11.1896 р. н., уродженець с. Дібрівка Таращанського повіту Київської губернії), з 1926 р був дяком Бабинської парафії на Волині, у 1942 р. прийняв сан священика, був призначений на парафію біля Кам’янця-Подільського, де залишався й після приходу радянських військ; репресований{485}.

Редько Сергій, 30 травня 1926 р. емігрував у Францію{486}.

Сіхневич Юстин, у 1923–1938 рр. працював референтом плантаційного відділу у с. Бабин Рівненської області, потому працював на цукроварні Лубна-Шренява біля Кракова. 30 березня 1942 р. арештований німцями, помер у квітні 1945 року у концтаборі Освенцім{487}.

Скаженюк Леонід, емігрував до Бельгії{488}.

Старченко Іван, випускник Полтавського кадетського корпусу, протягом 1918–1920 рр. служив у полку Чорних Запорожців, учасник Першого Зимового походу, в 1920 роки працював на цукроварні у с. Бабин Рівненської області, помер у санаторії Шкло поблизу Львова 20 березня 1934 р.{489}

Церклевич Гнат, у 1920 роки працював на цукроварні у с. Бабин Рівненської області, потому переїхав до с. Расники, у 1939-му заарештований та розстріляний у м. Рівному радянськими каральними органами{490}.

Чернявський Захар (18.12.1896 р. н., уродженець с. Фурпалівка, Поділля), у 1928 р. закінчив лісовий відділ Української господарської академії{491}.

Янківський Лев, у 1920 роки працював на цукроварні у с. Бабин, потому мешкав у Здолбунові, 1944 р. перебував у Варшаві{492}.

Ярмак Захарій, помер у Калішу від сухот у 1923 р.

Яценко Володимир (11.11.1903 р. н., уродженець с. Храпачі, Київщина), у 1930 р. закінчив лісовий відділ Української господарської академії. Помер до 1942 р.{493}

Сімянців Валентин (24.04.1899 — після 1980), уродженець с. Великий Бурлук, Харківщина), 1929 р. — випускник гідротехнічного відділу Української господарської академії, мешкав у м. Пардубіці. 1949 р. емігрував у США, спочатку жив у Нью-Арку (штат Нью-Джерсі), 1952 р. став членом Об’єднання мистців-українців в Америці (займався різьбярством), 1957 р. переїхав до Вашингтона. Автор численних спогадів{494}. Окремо слід згадати про поручника Григорія Костянтиновича Полтавченка — «вічного юнака» Спільної юнацької школи. Він походив з сільської родини с. Вербки Хорольського повіту Полтавської губернії. У 1909 р., коли Полтавченкові минув 21 рік, його було покликано на військову службу до російської армії. У її лавах він брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений відзнаками Святого Георгія 4-го та 3-го ступеня, а у червні 1917 р. за бойові заслуги дістав звання прапорщика. З кінця 1918 р. Полтавченко обіймав командні посади у військах Південної групи Дієвої армії УНР. Потому зголосився до Житомирської юнацької школи, щоб отримати військову освіту. Брав участь у Першому Зимовому поході, служив у 3-му кінному полку. В останній для Армії УНР осінній кампанії 1920 р. Полтавченко здійснив подвиг, за що дістав наступне звання поручика. Про його вчинок було оголошено в наказі по Армії УНР Ч. 66 від 5 жовтня 1920 р.:

«Хорунжого 3-го кінного полку Окремої Кінної Дивізії Полтавченко за те, що, ескортуючи в бою під Требо влей 17 вересня б. р. в супроводі 6 кіннотчиків 150 підвід, відбитих у большовиків, та біля 200 плонених, будучи заатакованим ворожою розстрільнею в кількості від 50 до 100 чоловік, проявив велику присутність духа і хоробрість та, примусивши полонених кричати “Слава”, вніс в ряди ворога паніку і заставив його тікати, підвищую в рангу Поручника. Підписав: Головний Отаман Петлюра»{495}.

У таборах інтернованих Полтавченко повернувся до Спільної військової школи та закінчив її в 3-му та в 4-у випусках. Потому мешкав на еміграції в Польщі. Під час Другої світової війни виїхав до Німеччини. Помер у Німеччині в 1960 роки{496}.

Зустріч вихованців юнацької школи та ветеранів 1-ї Запорізької дивізії у Парижі у ресторані «Белянкур», 1931 рік. Стоять у першому ряді зліва направо: Недайкаша Порфир, Охмак Іван, Редько Сергій, Капустянський Микола (гість), Морозовський Петро, Буткевич Леонід.