Розділ «Старшинський корпус Української Армії у 1917–1924 рр»

— Товариство ім. Гетьмана Пилипа Орлика у Празі — 23,

— Українська громада ім. М. Драгоманова в Болгарії — 102{270}.

в) Полковник Гнат Порохівський, голова Товариства бувших вояків Армії УНР у Румунії стверджує у своїй праці, що за станом на 1930 р. у цій країні мешкав 141 старшина-емігрант та 16 українських старшин, які прийняли румунське громадянство. Про козаків він не згадує нічого, напевно, вони здебільшого не належали до Товариства {271}.

г) Нарешті, сам Олександр Колянчук наводить у своїй роботі дані, за якими за станом на 1 серпня 1927 р. на території Польщі мешкало 1130 старшин, у тому числі:

— 569 старшин піхоти (з них 94 — полковники та підполковники);

— 269 старшин кінноти (з них 36 полковників та підполковників);

— 170 старшин артилерії (з них 32 — полковники та підполковники);

— 76 старшин технічних військ;

— 46 військових урядовців{272}.

Таким чином ми отримуємо:

а) у Франції — 386 членів Товариства + близько 60 членів Товариства Запорожців;

б) у Чехословаччині — 327 членів Товариства;

в) у Болгарії — 102 члени Товариства;

г) у Польщі — 1130 старшин — членів Товариства.

Разом — 2005 членів Товариства бувших вояків Армії УНР, майже всі — старшини.

У 1927 р. під патронатом польського уряду було наново сформовано Генеральний штаб УНР, який спочатку очолював генерал Віктор Кущ, а потім генерал Павло Шандрук. Протягом 1927–1928 рр. до польської армії на службу на контрактній основі було прийнято 34 старшини Армії УНР (згодом їх чисельність зросла до 38 осіб).

Державний центр Української Народної Республіки в екзилі (на еміграції), який після вбивства Симона Петлюри очолив Андрій Левицький, намагався триматись суто пропольської орієнтації. Однак серед української військової еміграції була чисельна група старшин, які вважали поляків такими самими окупантами, як і більшовики. Найрадикальніші її представники у 1921 р. увійшли до створеної Євгеном Коновальцем Української Військової Організації, на базі якої 1929 р. постала Організація Українських Націоналістів. Серед керівників ОУН були колишні начальник штабу Дієвої армії УНР полковник Андрій Мельник, начальник оперативного відділу генерал-хорунжий Микола Капустянський, командир 16-ї бригади 6-ї Січової дивізії Роман Сушко та деякі інші.

Ще одне об’єднання старшин, які не погоджувалися з позицією Державного центру УНР на тлі польського та інших наріжних питань, утворилося навколо часописів «Немезіда» та «Український ветеран». До цієї групи належали генерал Андрій Вовк, брати Варфоломій та Сергій Євтимовичі, підполковник Сергій Сидоренко, сотник Борис Монкевич та інші{273}.

Чисельна колонія колишніх старшин УНР, переважно випускників Української господарської академії та Українського педагогічного інституту, мешкала на Закарпатті. У березні 1939 р. більшість із них взяла участь у створенні збройних сил Карпатської України та боях з мадярськими військами 14–17 березня 1939 р. Очолював Національну Оборону Карпатської України підполковник Армії УНР Сергій Єфремів. Серед командирів Національної Оборони були старшини Армії УНР — сотники Дорошенко, Яворський, Михайлів, поручники Петрик, Капля, Борис Єфремів та ін.{274}

У Другій світовій війні, яка почалася 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини та Польщу, українські старшини були по обох боках фронту. Так, у складі вермахту з молодих членів ОУН було сформовано так званий Легіон полковника Романа Сушка, який брав участь у наступі німців на Львів. Окремі старшини УНР — члени ОУН навіть були провідниками німецьких частин на польській території.