Історія України-Руси. До року 1340

15) Патерик c. 129, пор. 90; судячи по поданих тут подробицях, виходило-б, що се стало ся десь в остатнїх десятолїтях XI в. — 80-х або 90-х рр. Становище тмутороканської катедри взагалї дуже неясне, Ґолубінский ще й тепер уважає можливим припускати, що вона заснована за патр. Фотия, або навіть руськими князями (І. 1 c. 683-4), Але з катальоґу епархий VIII в., виданого de Boor-ом (Zeitschrift für Kirchengesch., XII, як вище), знаємо, що тмутороканська катедра була вже тодї, а заснована мабуть ще скорше — може при відновленню Боспора за Юстинїяна, і належала до ґотської митрополїї. Потім в т. зв. катальоґу Льва Мудрого (Parthey c. 100) і в катальоґу виданім Ґельцером (c. 255) тмутороканську катедру бачимо вже серед автокефальних архіепископій.

16) Див. Суворовъ І c. 132-4.

17) Рус. ист. библ. VI дод. с. 55-7.

18) Нпр. Лавр. c. 281: постави князь Ярополкъ игумена Марка епископомь Переяславлю, Іпат. c. 448: Рюрик постави епископомъ отца своєго духовного і т. д., с. 495: избранъ бысть и поставленъ бысть Иванъ пискупъ княземъ Даниломъ.

19) Іпат. с. 425, Лавр. 370.

20) Протоколи м. Теоґноста видані в останнє у Реґеля Analecta byzantino-russica c. 22-6, примітки c. 32-7. Перед тим сї, знайдені Реґелєм протоколи видав Васілєвский в Ж. М. Н. П. 1888, II з докладною статею п. т.: Записки о постановленіи русскихъ епископовъ при м. ТеогностЂ въ Ватиканскомъ греческомъ сборникЂ (статю сю реферував Головацький в Сборнику галицької матицї за 1888 р.

21) Устава видана у Павлова Рус. ист. библ. VI ч. 52, українську версію вид. Петрушевич п. т. Архіератиконъ Кіевской митрополіи, 1901. Павлов датує її 1423 р., але се тільки terminus non post quem, устава-ж може й мусить бути старша; пор. мою рецензію в Записках т. LIV.

22) 1 Новг. c. 92-3.

23) Лавр. c. 338.

24) Іпат. c. 188. Коментар до сього факту у Ґолубінского Канонїзація c. 388-9, де й взагалї про канонїзацію в староруській церкві.

25) § 31.

26) Житиє Теодосия л. 30: єдинъ отъ клироса святыя и великыя церкве София. Іпат. с. 494 — отъ клироса великоє церкви святой Богородици володимерьской. Див. також фундацію смоленської катедри. Устави володимирського собору (c. 92) кажуть, що оплати за ставленнє збирають клирошани. В лїтописях слово клирос уживаєть ся для означення катедральното духовенства, але адмінїстраційне значіннє сеї колєґії не підлягає сумнїву.

26) Значіннє крилоса в староруській церкві було вияснено докладно Ґолубінским — І. 1 c. 376 і далї, а потім тема, дана київською академією, викликала кілька спеціальних розвідок про крилос: Ол. Лотоцького Соборні крилоси на Українї та Білій Руси в XV-XVI в. — Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. IX, С. Л. Предшественники духовныхъ консисторій т. н. соборные крылосы (Кіев. епарх. вЂд. 1895), Божикъ Соборные крылосы иди капитулы въ зап. рус. церкви (Холмско-варшав. еп. вЂстн. 1896). Вони дотикають ся почасти й давньої руської церкви.

27) Про намістників в церковній уставі Володимира з XIII в. і в актах володимирського собору 1274 р.; судові функції намістника видко з Володимирової устави (и своимъ тіуномь приказываю церковнаго суда не обидЂти ни судити безъ владычня намЂстника) і з жития м. Алексія (XIV в.), де пояснено, що він за м. Теоґноста був ”намЂстникомъ святительскихъ правленій, єже разсуждати Божія люди и вся церковныя суды” — Степенная книга І. 450. Десятинник — Рус. ист. библ. VI с. 92. Між сучасними дослїдниками іде суперечка про те, чи пізнїйша московська практика, що епископські урядники були сьвітські, іде з староруських, чи була пізнїйшим явищем — Ґолубінский І. 1 c. 392 і далї, Суворов І. 176.

28) Згадка про тивуна новгородського епископа — Срезневского Древніе памятники письма c. 66 (фототипія — ч. 19).

29) Про церковний суд див. вказану в прим. 23 лїтературу канонїчного права і загальні курси.

30) Скептичний погляд на устави пішов від Карамзіна, котрого погляди збивав Неволїн і м. Макарій; в новійшій лїтературі речником скептичного напряму виступив Ґолубінский (сих поглядів держить ся і в новім виданю І. 1 c. 399). Крайнїм скептицизмом визначають ся погляди проф. Суворова (І. 311 і далї); він не признавав автентичною навіть Ростиславової устави (в новім виданню, вже, правда, упустив се), а Володимирову уставу датує XIV віком і текст її в Софійській кормчій уважає пізнїйшою допискою (Курсъ І c. 315, Учебникъ с. 216). В оборонї устав виступив Павлов, присьвятивши Володимировій уставі реферат на московськім археольоґічнім з'їздї, що лишив ся недрукованим. В своїм (посмертнім) курсї він властиво боронить їx значіння, а не автентичности: навіть Володимирова устава по його гадцї” була уложена не скорше як сто лїт по смерти Володимира, і в формі Володимирової грамоти представила практику, що могла йти від часів Володимира; отже грамоту він має за фальсіфікат (c. 146). Ключевский, також підносячи значіннє устав, властиво також не рішаєть ся виразно признати в основі Володимирової устави його автентичну грамоту, хоч допускає сю можливість (І c. 304).

31) „Въспріялъ єсмь святоє крещеніє оть грецьскаго царя и отъ Фотія патріарха царегородьскаго''.

32) Ростислав каже: „а тяж епископлихъ не судити никомуже”; таким чином сї „епископлї тяжі” він бере як інститут уже вироблений.

33) Срезневский (Словар sub voce) вказує на старочеське smilny — роспустний, smilstvo роспуста, і тут, очевидно, так і треба розуміти се слово. Друге об'ясненнє — від „смило” посаг, отже спори про посаг.