Історія України-Руси. До року 1340

Склад боярської ради міняв ся, розумієть ся, відповідно до місцевости, де відбувала ся нарада — чи було то в резіденції, чи десь в переїздї. Міняло ся й число участників, бо в нарадї брали участь бояре з поблизької околицї (в згаданім епізодї жития бояре їдуть до князя кілька верст, а може й миль). В звичайних обставинах старших бояр при князю бувало не богато — порівняти лист епископа чернигівського Антона в момент смерти кн. Сьвятослава Ольговича: „дружина ти по городомъ далече, а княгини сидитъ въ изумЂньи c дЂтьми” 8). Тож і звичайна княжа рада не бувала численна. В важнїйших справах закликали важнїйших бояр, особливо тисяцьких з дальших міст — так нпр. закон Мономаха, як ми бачили, виданий з участию тисяцьких київського, білгородського, переяславського; але й тут число присутних бояр не велике: пятьох Мономахових бояр, а шестий Олегів. На звичайних нарадах ледви чи бувало їх і стільки.

Що до змісту нарад боярської ради, то його добре характеризує лїтописна повість про Володимира, кажучи, що він з дружиною „дума о строєньи землинемъ, и о уста†земленемъ, и о ратЂхъ”, инакше сказавши — про всякі справи воєнної й цивільної управи. Приходили під нараду і справи більш особистої натури; нпр. коли Ростиславичі, під впливом боярських наговорювань, зажадали, аби Мстислав присягнув їм, що нїчого злого на них не задумує, — „Мстислав дуже збентежив ся і сказав своїй дружинї: брати кажуть менї цїлувати їм хрест, а я не знаю за собою до того причини”; бояре взяли сю справу під нараду й порадили Мстиславу, як має відповісти Ростиславичам, і Мстислав післав своїх послів з такою відповідею 9). Се не повинно нас дивувати: бояре передовсїм були звязані з особою князя, більше як з його столом.

Вони брали також більш або меньш визначну участь в княжих конференціях і з'їздах. На з'їздї в Ветичах князї стоять осібно, кождий на конях, з своєю дружиною і дають засуд на Давида Ігоревича. На з'їздї в Долобську Сьвятополк засїдає з своєю дружиною, Мономах з своєю дружиною, — в однім шатрі, отже під дружиною треба розуміти старших бояр. Бояре забирають тут голос в діскусії, і становище Сьвятополкових бояр рішає справу й для Сьвятополка.

Як значний вплив був сеї боярської ради на князїв і їх полїтику, показує звичай заприсягати бояр, аби вони не сварили своїх князїв 10). Досить часто ріжні переміни в княжій полїтицї поясняли впливом бояр — нпр. розірваннє союза Ростислава київського з Сьвятославом Ольговичом, конфлїкт Ростиславичів з Мстиславом Ізяславичом і т. и. 11).

Окрім бояр в княжу раду запрошували ся часом вищі духовні особи й виднїйші репрезентанти громади. Лїтописна повість про Володимира, малюючи наради князя в важних справах, поруч княжих бояр згадує „старцїв” або „старцїв градських” — виднїйших міських аристократів 12). Безперечно така участь важнїйших громадян в княжій радї могла і пізнїйше практикувати ся, хоч ми й не знаходимо в пізнїйших джерелах виразних звісток про се. Про участь духовенства в княжих нарадах згадує й лїтописна повість про Володимира (участь епископів в Володимирових законах про виру), і пізнїйші лїтописи 13). Але і духовні особи, і земські патриції на засїданнях ради являли ся більш або меньш припадковими гістьми, постійний же, обовязковий контінґент її складав ся з старшого боярства.

Окрім князя й його боярської ради до орґанів центральної управи належав ще й княжий двір, бо й на Руси, як і в иньших примітивних державних орґанїзаціях, в орґанїзації двора, в функціях двірських урядників нерозлучно вязали ся функції державні з приватним характером княжих господарських аґентів.

На чолї двора стояв „дворський”, або „дворецький”. Сим словом галицька лїтопись толкує західнїй уряд palatinus, comes palatii 14), і досить можливо, що сформованнє сього уряду у нас на Українї стало ся не без впливу того західнього уряду. З XII в. маємо про нього тільки одну голу згадку 15). Близше знайомимо ся з сим урядом на дворі Данила: тут дворський грає першу ролю між боярами, звичайно виступає на чолї княжого війська і в неприсутности князя має головний провід в містї 16). Безперечно, що дворського треба розуміти і в галицько-волинських грамотах XIV в. під титулом judex curiae nostrae 17). Отже дворський XIII-XIV в. став найважнїйшою особою по князю в сьвітській адмінїстрації, являючи ся шефом княжої дружини, заступником князя в судї й адмінїстрації. Його компетенції розвинули ся таким чином коштом давнїйшого уряду тисяцького. З початку-ж його уряд мусїв мати більш приватний, господарський характер, як то бачимо у московських дворецьких, що й пізнїйше заховують свій переважно господарський характер в ролї управителїв поодиноких княжих дворів 18).

Раз тільки згадуєть ся канцлєр — „печатник”, і то в обставинах, які показують, що сей важний урядник не обмежував ся прибиваннєм печатки до княжих грамот: печатник Данилів Курил виступає на чолї війська; висланий з порученнєм зробити слїдство над боярами — „исписати грабительства нечестивыхъ бояръ”, другим разом висилаєть ся просто походом на болоховських князїв 19). Также рідко, але і з такими-ж ріжнородними функціями виступають княжі „стольники”: ми стрічаємо їх з дипльоматичними і адмінїстраційними порученнями від свого князя 20).

Раз тільки згадуєть ся княжий „покладник” — спальник 21).

Княжого двірського господарства доглядали „ключники” і „тіуни” 22) — слуги чисто приватного характера, що часто виберали ся з рабів; се був звичай так загальний, що хто наймав ся ключником не застерігши ся, тим самим ставав „холопом''· Але тіж тіуни за порученнями князя сповняли й служби публичного характера: судові й адмінїстраційні.

Для ріжних поручень і посилань служили „биричі”, „дїтські” і „отроки”; останнї імена заразом означають взагалї низшу княжу дружину в противність боярам.

Адмінїстрація місцева не була докладно відграничена від центральної. Княжі двірські тивуни сповняли функції провінціональних урядників, а сам князь, куди приїздив, заступав місцевих урядників. Мономах у своїх вічних подорожах „на посадникы не зря, нЂ на биричи, самъ творилъ что было надобЂ”. Певно, що взагалї під час своїх полюдий князь сам чинив суд і роспоряджав на місцї; зрештою се випливало з загального в примітивних державних орґанїзаціях погляду на князя, як на одинокий орґан адмінїстрації й суду, що тільки в неприсутности заступає себе через своїх відпоручників. І в урядї тисяцьких можна теж помітити сполученнє елєментів місцевої й центральної адмінїстрації.

Уряд „тисяцького” входив в десяточну систему земської орґанїзації, вироблену по всякій правдоподібности ще в часах перед розвоєм князївсько-дружинної системи адмінїстрації 23). Ся десяточна орґанїзація, очевидно, мала з початку характер воєнний, але в міру того як в воєнній орґанїзації вага переходила з громадського походу на княжу дружину, десяточна орґанїзація приберала адмінїстраційний характер, і в XI-XIII в. вона уже виступає з таким мішаним характером. Окрім того, в період розвою князївської власти сї десяточні урядники, що, як я сказав, з'явили ся ще в перед-княжі часи і залежали з початку від громади, від лїпших людей, стають урядниками княжими, входять в систему князївсько-дружинної управи.

Тисяцький з початку був воєнним начальником в цїлім окрузї, що тягнув до головного города. З огляду, що пізнїйші землї могли сформувати ся вже за князївських часів, а в давнїйші часи полїтичні округи могли бути меньші, і земських центрів могло бути більше, то й число тисяцьких могло бути більше (розумієть ся там, де ся орґанїзація істнувала, бо загальною вона, мабуть, не була). В XI-XIII в. ми стрічаємо тисяцьких переважно тільки в центрах цїлих земель: в Київі, Чернигові, Переяславі, Володимирі, Турові, Перемишлї, Галичу. Але поруч того, мабуть як пережиток давнього, стрічаємо ми їх в київських пригородах Вишгородї і Білгородї, а в Чернигівщинї — в Сновську (Сновская тысяча) 24). Округ тисяцького називаєть ся „тисяча”, так само і уряд.

Іменує тепер тисяцького вже князь, як ми вже бачили 25); близькість сього уряду до князя показуєть ся і в тім, що тисяцькі залюбки звуть ся іменем свого князя, замість сказати: тисяцький вишгородський, кажуть: тисяцький Давидів (вишгородського князя) 26). По князю се найбільша сьвітська особа, найбільший урядник в землї; в неприсутности князя він заступає його, мов би його намістник: так в 1146 р. під час походу Ізяслава в Київі найстаршою особою, по волинськім князю Володимиру, що тим часом перебував там, і митрополитї, виступає тисяцький київський Лазар 27). Тим же значіннєм тисяцького в княжій управі поясняєть ся, чому при народнїх повстаннях на князїв, в першій лїнїї по князю нарід звертаєть ся на тисяцьких (київські повстання 1068 і 1113 р.).

Воєнний характер власти тисяцького видко з його другого титула: „воєвода”; уряд його називаєть ся також „воєводством”: „воеводьство держащю Киевьской тысящи Яневи” 28); титул воєводи одначе ширше нїж титул тисяцького, і не кождий воєвода був тисяцьким. В принціпі тисяцький був начальником „воїв” — народнього війська, хоч не раз проводив і княжою дружиною 29). Але що він був не тільки воєнним урядником, а уряд його мав і загально-адмінїстраційний характер, видко з таких виразів як „держати тисячу”, „тисящю предержащю и весь рядъ” 30); те-ж видко з вище вказаного значіння тисяцького як княжого намістника, нарештї — з того характеру, який прибрали низші урядники тієї десяточної орґанїзації — соцькі і десятники.

Тисяча обіймала собою, очевидно, город і городську околицю, що тягнула до нього. Тутешня людність подїляла ся на сотнї й десятки. Звістки про сю орґанїзацію з часів давньої Руської держави дуже скупі, так що для доповнення їх приходить ся звертати ся до пізнїйших часів. Соцьких було в Київі кілька, і в XII в. вони були вже княжими урядниками, як видко з повстання 1113 р. З контрибуції, наложеної на Берестян 1289 р. видко, що сотня — „сто” тут була адмінїстраційно-фіскальним подїлом підгороднїх людей: їх оподатковують „сo ста”, натуралїями, тим часом як „горожане” платять осібно грошеву дань 31). І пізнїйше в Галичинї й на Підляшу до сотень належала підміська, замкова, переважно реміснича, але також і хлїборобська людність 32). Одначе таке вилученнє міської людности з сотного подїлу було, по всякій імовірности, фактом пізнїйшим, судячи по тому, що в Новгородї і Ростово-суздальських краях сотна орґанїзація обіймала як раз міську людність, в противність сїльській 33).

Сотня складала ся з десятків. Десятники згадують ся тільки раз — в лїтописній повісти про Володимира, разом з соцькими 34). Пізнїйше на Українї стрічаємо подїл на десятки і по містах і по селах: в сїльських громадах поруч отаманів бачимо десятників, як урядників в порівнянню з ними низших, а часом вони заступають місце отамана або війта 35).

Всї отсї урядники в XI-XIII в. мали характер воєнно-адмінїстраційний, а по части й фінансовий, юрисдикцію мали хиба спеціальну, а суд переважно не належав до них: анї до тисяцьких, тим меньше до соцьких і десятників. Бачимо, що в Київі і Вишгородї, де сидїли тисяцькі, суд належить до тивунів як особистих заступників князїв, що сидїли в тих містах і правили суд — як не самі то через своїх тивунів, а не тисяцькі 36).

Тисяцькі, як бачимо, істнували тільки в декотрих міських округах. В тих міських округах, де їх не було, воєнно-адмінїстраційні функції сповняли іменовані князем „посадники”. Близших подробиць про їх управу ми маємо дуже мало. В одній статї Руської Правди згадуєть ся посадник з полїційно-адмінїстраційними функціями: він дає свого отрока, коли хто знайшов утїкача-холопа і хоче його арештувати 37). З одного лїтописного тексту виходить, що посадники правили суд 38).