Історія України-Руси. До року 1340

8) Про практику Монґольсько-татарської держави, крім загальних курсів, вичислених в т. II c. 584 спеціальнїйші моноґрафії: Березинъ Очеркъ внутренняго устройства улуса Джучіева (Труды вост. отд. арх. общ. т. VIII), Саблуковъ Очеркъ внутренняго состоянія Кипчакскаго царства (ИзвЂстія общества археол.. ист. и этногр. при казан. унив. т. XIII вип. 3), БЂляевъ О монгольскихъ чиновникахъ на Руси (Архивъ ист.-юрид. свЂдЂній т. I).

9) Собраніе государственныхъ грамотъ и договоровъ II с. 5 і 9

10) Іпат. c. 575, 588, пор. вище с. 170.

11) Воскр. І c. 175.

12) Не зовсїм ясно, звідки брали ся руські вояки, яких стрічаємо в службі Монґольської держави. В хинських джерелах з 1330-х рр. згадують ся такі руські (і аланські) віддїли, що належали до ханської ґвардиї, мали свої оселї коло Пекіна і доповняли ся новими контінґентами, присиланими туди від часу до часу (див. Бретшнайдера Notices of the Mediaeval Geography and History of Central and Western Asia c. 180-1, витяг з заміткою в тій же справі арх. Палядія в Живій Старинї, 1895: Русь и Асы въ КитаЂ). З текстів виходило б, що се були воєнні бранцї, присилані Татарами. Чи поза тим підвластні князї не мусїли давати такі контінґенти в татарську службу, і частина їх попадала аж в Монґолїю, звідти не знати; про рід такого побору в людях бачили ми звістку у Карпінї вище c. 164.

13) 3 них у лїтописях записана смерть тільки одного — Олександра кн. новосильского, але теж без пояснення причини — Воскр. І c. 200 (р. 1326).

14) 1. c. c. 623.

15) Воскр. І c. 205, пор. 206.

16) Воскр. І c. 206, Никон. II с. 212, 228. Повстаннє на кн. Глїба (може сина звістного вже Сьвятослава Глїбовича) могло стояти в звязку з претензіями на стіл кн. Дмитра, що згадуєть ся в Брянську перед тим (1334 р. — Никон. II c. 206) і знову по тім (під 1341 р. — Никон. II c. 209).

17) Декотрі боярські роди дїйсно покликували ся на традицію з часів „руських князїв”, див. Архивь Югозап. Россіи ч. IV т. І c. 175,167, 194.

18) Лавр. 449, 1 Новг. 272, 277, 282, 294, 298, Воскр. I c. 172, 174, 175, Никон. II. 137, 157, 158, Густ. 342.

19) Лавр. с. 461, пор. 500, Воскр. І. 182, Никон. II. 172. В датї переходу м. Максима з Київа в Володимир є ріжниця: в одних лїтописях маємо рік 1300, як в Суздальській, в иньших — 1299. Се треба пояснити так, що митрополит з Київа поїхав ще 1299 р., але задержавши ся по дорозї в Брянську (як каже Суздальська лїтоп.), приїхав у Володимир уже на початку 1300 р. (мартівського числення). Воскресенська лїтоп. каже, що прийшов він у Володимир 18 цьвітня. Пополох в Київі супроти того міг стати ся при кінцї 1299 (нашого, сїчневого) або на початку 1300 року.

20) Що в митрополичих кругах уважали потрібним чимсь оправдати переїзд м. Максима, показує напись одної ікони в володимирській катедрі: на образї Богородиця подає омофор м. Максиму, а напись поясняє, що ся ікона написана 1299 р. (!) і представляє візію Максима, яку він мав приїхавши в Володимир: Богородиця явила ся йому й казала зістати ся в Володимирі (Доброхотовъ Памятники древности во ВладимірЂ кляземскомъ c. 74, Голубинскій II c. 96).

21) Acta patriarchatus Constantinopolitani ed. Miklosich et Müller I. 351 i Русская историческая библіотека VI дод. c. 63.

22) Соболевскій Къ вопросу с. 287.

III. Полїтичний і суспільний устрій українсько-руських земель в XI-XIII в.

Вступні замітки. Державна система — Володимирова династия й її становище, рівноправність князїв, патріархальні відносини, княже старшинство; родова теорія і її корективи; ріжні чинники в княжих відносинах: чинник родовий, брацтво князїв, дїдичність, княжі умови, впливи землї; ріжні типи межикнязївських відносин. Старшинство: права старійшини і функції, титул; відносини старших і молодших князїв в поодиноких землях. Княжі з'їзди. Загальний характер полїтичної системи.

Переглянувши історію полїтичного житя українсько-руських земель та характернїйші, більш індівідуальні прикмети внутрішнїх відносин кождої з окрема, оглянемо тепер полїтичний і суспільний устрій та культурне житє сих земель за часів державної самостійности, в їх загальнїйших прикметах. Сей огляд наш буде безпосереднїм продовженнєм, а де в чім — доповненнєм огляду культури і побуту українсько-руських земель з часів утворення Руської держави, поданого передше 1).

В оглядах внутрішнїх відносин поодиноких українсько-руських земель я, як сказав, підносив спеціальні, індівідуальні прикмети відносин і житя кождої землї. В дальшім оглядї противно збератиму найбільш загальне, спільне, що може служити для характеризовання українсько-руських земель взагалї. Такого спільного, загального було в них безперечно дуже богато — хоч подекуди ми можемо тільки з більшою або з меньшою правдоподібністю догадувати ся про сю загальність з пізнїйших подібностей, що виходили з сих часів. Прецїнь суспільне й культурне житє сих часів розвивало ся в них на тій самій більш меньш етноґрафічній і культурній основі, під тими самими, з дебільшого, культурними впливами; полїтичний і суспільний устрій укладав ся під впливами одної династиї, одного полїтичного центра, одної дружинної верстви, одного права. Тому про всїх, часом і дуже значних, місцевих спеціальностях, з повним правом можемо говорити про „устрій і культуру українсько-руських земель” сього часу. При тім, розумієть ся, будуть нотувати ся й характеристичні спеціальні явища поодиноких земель, що можуть служити для доповнення суспільно-полїтичного й культурного образу українсько-руських земель. З більшою обережністю й застереженнями, але все-ж можемо, й повинні ми в недостачі користати зі вказівок і анальоґій иньших славянських, не-українських земель, що входили в склад давньої Руської держави, — бо й тут роспросторював ся той самий державний устрій, те ж право, та ж культура, хоч і на відмінній етноґрафічній або культурній основі, отже з деякими більшими модіфікаціями. На чужім ґрунтї — на фінській півночи, новій словянській займанщинї, такі модіфікації мусїли бути особливо значними, тому анальоґій сих земель можемо уживати лише з дуже великими застереженнями.

В своїм часї бачили ми 2), як ріжнородна була управа земель в часах сформовання Руської держави: в однїх землях сидїли члени київської династиї, в других київські бояре в ролї намісників, в третїх теж бояре, але в ролї більш меньш самостійних володарів, в четвертих князї місцевого роду, в пятих — могли зіставати ся непорушними дрібні громади з своїми старійшими та ”лїпшими людьми”. Ся ріжнородна маса була приведена до певної однородности заходами Володимира, докінченими його потомками. По всїх важнїйших центрах Руської держави розсїли ся члени київської династиї, витиснувши всяких иньших володарів. Руська держава перетворюєть ся в систему хоч не рівнорядних, але рівноправних князївств, занятих членами одного роду. З тим утворюєть ся переконаннє, що тільки члени сього роду — династиї св. Володимира мають княжити в землях Руської держави, в своїй отчинї, що се їх виїмкове право, монополїя, і друге переконаннє — що кождий князь сеї династиї має право на якусь частину, на якусь волость в сїй отчинї.