Історія України-Руси. До року 1340

Сей інтересний образок, на жаль, як я сказав, не певний, чи належить до руського побуту; тому зберемо кілька дрібнїйших образків і детайлїв з наших джерел, що можуть його або доповнити або заступити. Анонїмний автор жития Бориса і Глїба описує роскіш княжого житя в таких детайлях: „де слава сього сьвіту — пурпур і шовк (брачина), серебро й золото, вино, мід і дорога їжа, бистрі й великі конї, нещисленні дани й пишаннє своїми боярами?” 28). Волинський лїтописець каже про Володимира Васильковича, що він повернув у гроші й роздав бідним: „золото і срібло, й дороге каміннє, золоті й срібні пояси свого батька і свої, великі срібні „блюда” (тарілї й таци), золоті й срібні кубки, великі золоті намиста своєї бабки й матери” 29). Туалєта княжа так описуєть ся на Данилї: „був кінь під ним на прочуд гарний, кульбака з червоного золота, лук і шабля теж прикрашені золотом і ріжними дивними прикрасами; кафтан на ньому з грецького золототканого шовку, обшитий золотими плоскими коронками; чоботи зеленої шкіри, вишивані золотом” 30). Виїзд значного боярина київського (XI в.): „одягнувши ся в пишну („свЂтлу”) одежу, сїв на коня й поїхав; наоколо його їхали отроки, а иньші вели перед ним коней в богатім убранню” 31). Улюблені отроки носили на собі гривни золоті й пишали ся дорогими убраннями: „горді слуги” перемиського епископа пишали ся „бобровими сагайдаками, вовчими і борсуковими шапками” 32). Як бачимо сї подробицї в дечім дуже близько підходять до вище поданого образу житя богача.

Богаті подробицї про туалетні окраси дає археольоґічний матеріал, особливо про туалєт жіночий. На голові носили — мабуть тільки княгинї — золоті діадеми. Маємо дорогоцїнну діадему, зложену з девяти золотих, емальованих бляшок, нанизаних зі споду на нитки або дротики; крайні — вузші бляшечки мають декораційний орнамент, сїм середнїх, в формі аркадок, мають образки Христа, Богородицї, Предтечі, архангелів і апостолів; з низу і зверху сї бляшечки мають на дротиках привішені окраси з золота і перлів. Друга, знайдена недавно в однім з перських городів, подібної форми, але не така богата, простїйшої роботи, має лише на середнїй бляшечцї півдекораційний образок (як звичайно її толкують — Александра Великого на ґріфах), решта — чисто декораційний орнамент 33). Третя, ще новійша (скарб з Камяного Броду, коло Радомисля) — складаєть ся з одностайної золотої бляхи, декорованої каміннєм, окруженим травчатими орнаментами і привісками 34). В подібній ролї наголовних окрас могли уживати ся окраси з низаних на нитку або дротик золотих або срібних бляшок, досить росповсюднені, судячи по находкам; одначе вони могли служити і намистом, і для иньших окрас 35).

На ухах жінки носили ріжнородні ковтки: більші чепляли ся не за ухо, а до головного повою чи навязки. Недавно в одній розкопцї знайшла ся досить добре захована така повязка, з підшитої шкірою матерії, з нашитими срібними бляшками і з ланцюхами, що спадали на уха 36). Маємо великі золоті емальовані ковтки в формі мушлї чи мошонки, подібні срібні — різблені або з черненими окрасами, срібні ковтки з трома галками насаженими на дріт, або з одною галкою — великою й богато орнаментованою. Подібних же типів, але меньші ковтки носили ся в ухах. Вони знаходять ся в великім числі, особливо золоті і срібні ковтки з трома галками: в декотрих находках знаходжено їх десятками; нпр. в Київі в 1877 в., в д. Єсикорського знайдемо разом 30 золотих і 20 кілька срібних 37). Судячи по оповіданню про Сьвятослава 38), такі меньші ковтки носили не тільки чоловіки, але і жінки.

Найбільше розповсюднені й прості нашийники — „гривни” робили ся з срібного дроту — плетеного або масивного 39). Вони стрічають ся дуже часто, а як сї гривни й ковтки були розповсюднені у нас в давнину, показує оповіданнє про контрібуцію, взяту Володимирком в Мичську: люде, не маючи грошей, позберали ковтки й гривни (серебро из ушью и съ ший) й переливши їх на гроші, тим заплатили 39). Тільки, як показують теперішнї нахідки, сї ковтки й гривни у простїйших людей бували з дуже лихого й дешевого срібла. Широко росповсюднені були й намиста з ріжних шкляних, порцелянових і камяних коралїв.

Як нашийники уживали ся, очевидно також низки срібних, часом золочених бляшечок, півцилїндричної форми, досить розповсюднені і уживані здаєть ся також і для иньших декораційних цїлей (нпр. наручників) 40). Золоті нашийники стрічаємо таких же типів, що й срібні — з металїчного дроту і низаних таких же півцилїндриків. Цїкавійші золоті гривни з низаних металїчних обручок або галок, філїґранових, ажурних або повних: коротші, що служили нашийниками, і довші, що пригадують лїтописні „золоті цЂпи” бояр 41). Особливо ж дорогоцїнну катеґорію становлять ланцюхи з злучених шарнїрами золотих емальованих мадальонів, звістні в кількох примірниках з Київа й Чернигова, що служили, мабуть, окрасою самих князїв; правдоподібно, на такі ланцюхи навішували ся дорогі круглі образки (панаґії), емальовані, прикрашені перлами і каміннєм і представлені особливо трома нахідками — київською (1880), сахнівською (1900) і рязанською (1822) 42).

Наручники — брансолєти найбільше росповсюднені між простїйшими верствами були шкляні, з ріжнокольорового шкла, гладкого й крученого, що в превеликій масї стрічають ся взагалї на місцї княжих осад. З металїчних маємо кручені з дрота, звичайно срібного, і зроблені з срібної бляхи, з двох половинок, звязаних шарнїром, рівних з середини, різблених зверху, й ин. 43).

Перстенї — золоті й срібні не визначають ся особливим богацтвом і ріжнородністю; вони уживали ся головно як печатки, хоч стрічають ся перстенї і з оправленими камінчиками. В однім галицькім скарбі з Молотова, з XIV в. знайшло ся кілька перстенїв з фіґурами й написами вповнї анальоґічними з печатками бояр на грамотах Юрия-Болеслава 44).

Крім сих катеґорій окрас маємо асортименти ґудзиків — золотих, емальованих, ажурних; срібні аґрафи з трома галочками (подібного типа як і кульчики), що нашивали ся може на кафтан; нашивані бляшки — срібні, золоті, емальовані; великі срібні ланцюхи — ретязї, що очевидно призначали ся не на гривни, а хиба як перевязи, або для коней 45), і т. и.

Останки дорогих убрань — шовкових, брокатових, нашиваних дорогими бляшками, низаних перлами і т. и., могли в нахідках заховати ся тільки в нужденних фраґментах, що взагалї досить мало звертали на себе увагу. Недавно описані такі дорогі ковнїри, вишивані золотом і перлами, з нашиваними золотими емальованими бляшками і ґудзиками, з Київа і околиць Київа 46).

Сї нахідки дають нам живе понятє, на скільки житє вищої верстви — князїв, „великих” княжих бояр і богатих капіталїстів могло заходити в сфери роскоші, богацтва, смаку. Декораційна його сторона може будити не раз навіть подив наш. Але вимоги комфорту при тім були дуже невисокі, не вироблені, і поза тою зверхньою декорацією, численністю служби й двору, достатком житя, само воно визначало ся великою простотою й невибагливістю. Такий нпр. найвищий репрезентант сучасної осьвіти й культури, прихильник штуки і „фільософ” князь Володимир Василькович, що останнї місяцї свого житя пролежав на ліжку невстаючи й мав причини отже подбати про всяку вигоду бодай у тім, — лежав просто на соломі: „и взявши в руку соломи з своєї постели, сказав: „хоч би я тобі, брате мій, дав той віхоть соломи, ти і того не давай нїкому по моїм животї”, казав він послови, що посилав до свого брата Мстислава 47).

Примітки

1) І c. 276-7.

2) § 30.

3) § 16, 24.

4) Видана у Срезневского СвЂдЂнія и замЂтки о малоизв. и неизв. памятк. LVIII c. 321, з рукоп. XII в., і у Пономарьова Памятники III c. 95. Початок сього слова не ясний, дуже можливо, а навіть правдоподібно, що воно свійське, але у всякім разї певно, що воно мало на Руси широке розповсюдненнє, судячи по максимі про три чаші, що повторяєть ся і в науцї т. зв. Теодосия і в слові о попЂхъ (Пономарьов III c. 109), де поручаєть ся не неволити на пирах духовних осіб аби пили більше як три чаші.

5) Окрім сказаного слова св. Василия див. ще слово т. зв. Теодосия о чашах — Учен. записки II отд. II 196, 198, 199-200, пор. Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. памятникЂ LVIII, Слово про хмель (Кирила Философа) — див. дальшу нотку; у Пономарьова в Памятниках т. III видане ще Слово нЂкоего старца й Слово св. отецъ (ч. 49 і 50). Дрібнїйші нападки на пянство — в Правилї м. Іоана § 34, в поученнях Луки Жидяти, Ілї новгородського (§ 1), Якова кн. Ізяславу, і анонїмні — Рус. ист. библ. VI c. 104, 113, Памятники III c. 22, 30, 59, 65, 68-9, 75, 76.

6) Слово се звістне в ріжних версіях, більше або меньше перероблених і підновлених. Найдавнїйший з опублїкованих кодексів належить до XV в., але й тут се слово має вигляд нездалої перерібки. Відреставрувати його первістний вид, що мусить іти ще з староруських часів, досї нїхто не пробував. Я дав виїмки, комбінуючи з ріжних редакцій — див. Ученыя Записки II отд. академіи V c. 64 (з код. XV в.), Памятники старинной рус. литературы II — з код. XVII в., Сборникъ II отд. т. XLII (передруковано в Памятниках вид. Пономарьова т. III) — ширша редакція, XVII в.

7) Востоковъ — Описаніе рукописей Румянцев. музея с. 305, Розенкампфъ ОбозрЂніе Кормчей с. 135 sq. Перегляд сих наук князям дає проф. Дяконов в своїй книзї: Власть московскихъ государей, 1889, с. 47 і далї.

8) Калачевъ Предварит. юридическія свЂдЂнія с. 257 і далї.

9) Судячи по імени тверського епископа Семена се оповіданнє датують кінцем XIII в. — Калачева О значеніи Кормчей с. 128.