Розділ «Частина 5»

Уряд з островом Ґавиним простягся по Дніпру острів Лантухівський, він же Дубовий або Виноградний, інакше Лачинівський і Німецький. Дубовим цей острів названо в «Реєстре речок й прикмет по обоих берегах реки Днепра от Переволочим» року 1697:

«Остров великий Личной, а за ним «Дубовій над Волним порогом».

На «Плане реки Днепра» Арапова 1780 року, а також на «Атласе Днепра» віце-адмірала Пущіна 1784 року, у Лерберга та М. Н. Бухтієва він зветься Лантухов; у Афанасьєва-Чужбинського — Лантуховський. В «Экономических примечаниях Екатеринославского уезда» 1780 року — Лантуховий: «Сельцо Виноградовка с островом Лантуховим, Дубовий тож, надворного советника М. В. Коховского».

На «Топографической карте Генерального Штаба» — Виноградний, у місцевих селян — Лантухівський, Лачинівський, Німецький.

За часів Запоріжжя цей острів звався Дубовим; потім того пізніш почали його називати запорожці Лантухівським. Од якого ж Лантуха пішла така назва? Дев'яностодволітній дід Теміш Драган слобідки Оврамівки каже, ніби-то на цьому острові колись був рибальський кіш запорожця Лантуха. Історія запорізьких козаків каже нам про двох козаків з таким прізвищем: 1763 року Хведір Лантух «приніс в дар книгу Минею в Межигорський манастырь». Григорій Хведорович Лантух був кошовим отаманом всього запорізького війська в 1755–1756,-1758, 1761 і 1763 роках 155. Але якому з цих трьох Лантухів дійсно належав острів Лантухівський, цього сказати не можна.

Назва острова Виноградний вийшла з того, що в середній частині острова ледве не кожне дерево, не кожний кущ дерева оповиті й затемнені диким виноградом та його постійним супутником хмелем. Тоді тут, каже самовидець, і по островах і по балках, Гадючій та Вільній, дуже багато було дикого винограду. За цариці Катерини генерал Коховський розвів тут такий виноград, як у хана. Тут була слобідка Вилоградівка, а в ній був такий сад, де ріс і чорний, і білий, і жовтий виноград, як голубине яйце, а на смак, як мед. Е Лачинівським острів Лантухівський звався од власника Павла Омеляновича Лачинова, який тут жив після дворянина Петра Степановича Сидельського та штабс-капітана Василя Михайловича Шліхтіна. Німецьким острів Лантухівський почали звати тоді, як цю всю землю з островом купив німець колоніст Корній Корнійович Генріхс.

Лантухівський острів більший, ніж Гавиний. Він має завдовшки 2,5–3 верстви, завширшки в різних місцях 83 — 200 саж., заввишки 20–24 ф.; площа землі — 57 дес., а з піскуватими косами — 62 дес. В 1845 та 1877 роках більшу частину острова понімала вода.

Північна частина острова вкрита дубовим лісом середнього виросту; трапляються також і з старих дубів гарні стрункі дерева; є біла тополя, верба, осокори, лозняк.

Із трав'яних рослин на такому низькому острові трапляється серед конвалії та сокирків рослина сон (Pulsatilla patens), яку ми звикли бачити на твердому необробленому степу або на таких високих. островах, як Таволжаний, Кухарський та Хортиця. Ближче до південного кінця на острові, наче для різноманітности, кинута мальовнича скеля, вершина якої та ущелини усаджені рожевими розетками живучки (Sempervivum globulferum L.).

З східньої сторони частину острова прорізує рівчак 8—12 саж. завширшки, по якому в повідь біжить вода. Цей рівчак зветься «потяг». Там місцеві селяни завжди щасливо ловлять коропів, лящів та іншу рибу ятерями та невеличкими «пересипними» сітями.

За запорожців на Лантухівському острові водились дикі кози, і було їх там до «пропасти». А в сорок п'ятому році, коли вода затопила острів, вони й звалували відтіль у Великий Луг. На воді коза прудка і пливтиме хоч десять верстов. Проти середини острова Лантухівського, на правому боці Дніпра, стоїть слобідка Письмачева, показана на «Атласе части реки Днепра 1863 года»; а нижче слобідки Письмачевої, проти кінця острова Лантухівського, — слобідка Привольна-Чернявського.

Понижче Лантухівського острова, якраз проти його ухвістя, витикається невеличкий острівок Селевень, або Малий острівок, менше одної десятини землі. Можна думати, що цей острівок колись був кінцем Лантухівського, та той кінець одмила велика весняна вода або ж одрізав льодохід, і став кінець Лантухівського острова самостійним островом.

Тут з лівого боку підходить до Дніпра балка Вільна. В тій балці, не доходячи з верству до самого устя, є печера, яка зветься Чортова хата. Печера та зроблена самою природою в скелястому правому березі балки; над нею висить великий навіс, який виступає трохи вперед; завдовжки вона має коло 4 саж., завширшки — коло 2 саж., а заввишки — неповних 2 арш., через що в печері можна стояти тільки горблячись. Загалом Чортова хата схожа на просту українську піч з великими челюстями, крізь які можна вільно входити в печеру й виходити з неї. В тій печері находили колись різні черепки од побитого посуду, відбитки од кременю, напівгнилі людські та товарячі кістки, тепер нема того нічого, бо в ній в негоду часто спасаються пастухи, які в холодні часи навіть часто розводять в ній вогонь.

Нижче острівка Селевеня йде по Дніпру острів Стрілець, він же Середній острів на нових планах Дніпра, має коло 9 дес. землі.

За островом Стрільцем іде острів Похилий, який має 4 дес. землі. Назву острова лоцмани пояснюють так: острів цей стоїть близько до правого берега Дніпра і виступає в річку півкругом, і коли попід островом іде яке судно, то острів немовби схиляється аби виступає назустріч судну. Але місцеві діди-оповідячі кажуть інакше: на тому острові довго жив запорізький козак Похила, який «кохався в бджолах» і мав на острові велику пасіку, а жив з рибальства. Грунт острова піскуватий, береги його, найбільш північно-східній, завалені великими каменями; увесь острів заріс памолодками осокору, лози, кленку, дубу. Видимо, тут був колись великий ліс, та його винищено.

Для археолога Похилий острів — один із дорогих островів, бо тут находять черепки посуду передісторичних часів, скалки кременю, цілі крем'яні ножі, одбійники, а також шліхувадла на різних каменях.

Коло острова Похилого забора Сіренька, а далі коло самого правого берега Дніпра стоїть скеля Вовчок, 60–70 ф. заввишки. Проти голови того Вовчка невеликий, але скелястий і дикий острів Крячиний, або, коротше, Крячок.

Проти Крячка підноситься вгору острів Скворцев, під якою назвою він зазначений на «Атласе части реки Днепра 1863 года». Та лоцмани звуть цей острів не Скворцев, а Шкварчів — од слова шкварчати, бо тут між цими двома островами рине вода з такою силою, що вона не кипить, а немовби аж шкварчить. Шкварчів острів трохи більший од Крячиного, але так само завалений камінням, вкритий дрібноліссям і багатий на різні нахідки передісторичних часів.

Всім лоцманам добре й гаразд відомі ці два острови, Крячиний та Шкварчів, а найбільше відома вузька та звертиста протока, яка шалено мчить між цими островами і яку звуть лоцмани Вовчок або Вовче горло.

Для кожного лоцмана, який веде по Дніпру а чи судно яке, а чи пліт, це дуже небезпечне місце; це для нього рішучий іспит. Тут він або пан, або пропав. Ведучи пліт по воді, лоцман, уже далеко не доходячи Вовчого горла, починає «видраювати» або «виробляти» його так, щоб він, наблизившись до самої протоки, пішов по ній рівно, як по стромі, і ніде не «лизнув ні Крячка, ні Шкварчка». Щоб щасливо проскочити крізь ту страшну пащу, треба неймовірне напруження гребців на голові і на хвості плота і надзвичайна умілість лоцмана. Проскочивши щасливо крізь Вовче горло, не забувай ще й того, що нижче нього є ще Собаче горло. Якщо лоцман «напореться» на скелю Крячка або Шкварчка, його добре ім'я пропало навіки. Звичайно лоцман пускає пліт у Вовче горло тільки в тиху, зовсім тиху погоду, а коли ось тобі зразу й несподівано «подихне» вітер, а на Дніпрі «зарябить» вода, лоцман збиває пліт під острів Крячиний і кидає у воду якір.