Історія України-Руси. До початку ХІ віка

33) Житиє Георгія Амастридського гл. 43, ібн-Даст (Росте) — вид. Хвольсона с. 38-9, порівняти характеристики Фотия, Каганкатаваці, й ин. — див. Виїмки с. 23, 53.

34) Огляд сих теорий і остра критика, їх в книзї Ученія о національныхъ особенностяхъ Славянъ Собєстіанского, 1892; широка критика її в К. Старинї 1892, X-XII. На ново ся ідея одвічної словянської пасивности видвигнена Пайскером; див. мою статтю в Записках т. 103.

35) Для орієнтовавня в старшій лїтературі дуже добре служить Крек2 с. 378 і далї. 3 старшого згадаю: Jagić Mythologische Skizzen — Archiv für sl. Ph. IV i V. Brückner Mythologische Studien, ibid. VI, IX і особл. XV. Фамицынъ Божества древнихъ Славянъ, 1884. Кирпичниковъ Что мы знаемъ достовЂрнаго о личныхъ божествахъ Славянъ, Ж. М. Н. П. 1885, IX. Сырку — Славянско-румынскіе отрывки — Ж. М. Н. П. 1887, V. Шенпингъ Наши письменные источники о языческихъ богахъ русской миθологіи — Филологическія Записки 1888, VI. Мочульскій О мнимомъ дуализмЂ въ миθологіи Славянъ- Р. Филологическій ВЂстникъ, 1889, П. Сумцовъ Культурныя переживанія, 1890. Machal Nákres slóvanskeho bájesloví, 1891 і нове обробленнє (популярне) Bájesloví slovanské (1907). M. K. O religii pogańskich Słowian, 1894. Богдановичъ Пережитки древняго миросозерцанія у БЂлоруссовъ, 1895. Владиміровъ Введеніе въ исторію русской словесности 1896, гл. II і III, і Поученія противъ древне-русскаго язычества и народныхъ суевЂрій (Памятники древне-рус, церковно-учительной литературы, III, 1897). Анальоґічна ширша праця — Азбукинъ Очеркъ литературной борьбы представителей христіанства съ остатками язычества въ русскомъ народЂ (Русскій Филолог. ВЂстникъ т. 35 і 37-39, головно т. 35). Лєже — ряд статей під титулом Etudes de mythologie Slave (від року 1896 друковані в часописи Revue d'histoire des religions, деякі вийшли осібно- три випуски), оброблені й видані разом п. т. La Mythologie Slave, par Luis Léger, 1901 (моя оцінка в Записках т. LX). A. Léfèvre Mythologie des Slaves et des Finnois (Revue de l'Ecole d'anthropologie, 1897 — популяризація в значній мірі оперта на Лєже). Яворский-статї про домовиків, опирів і т. и. в галицькім фолькльорі — Ж. Старина 1897. Ćerný Mythiske bytosće łuźiskich Serbov, 1898, Будішін. Милорадовичь ЗамЂтки о малорусской демонологіи (К. Старина, 1899, VIII). Гальковскій Миθологическій елементъ в сербской народной поезіи (Филологическія Записки 1900 і далї). Rożniecki Perun und Thor (Archiv f. sl. Phil. т. XXIII). Ивановъ Культъ Перуна у южныхъ Славянъ (Изв. отд. р. яз. 1903, IV). M. Дикарів Уривки з греко-славянської мітольоґії й иньші статї по мітольоґії — Збірник фільольоґічної секції Наук. Тов. ім. Шевченка, VI 1983. Петръ Объ этимологическом значеніи слова „Стрибогъ“-Изборникъ кіевскій, 1904. Ветуховъ Заговоры, заклинанія, обереги, 1907. Маnsikka Uber russische Zauberformeln, 1909 (Гельсінґфорс). Zaborowski Origines de la mythologie ancienne des Slaves (Revue de l'école d. anthrop., 1907). F. Krauss Slawische Volksforschung, Липськ 1908 (пережитки старих вірувань у полудневих Словян). θ. Коршъ Владиміровы боги (Сборникь Харьк. ист. фил. общ., 1909). Borchling Aus der slawischen Mythologie (Prähist. Ztschr. 1909). Погодинь Лингвистическія и историческія замЂтки о богахъ Владиміра Вел., 1910 (відб. з збірника на честь Соболєвского.)

36) 'αστρπη̃ς δημιουργόν — Debello Got. III. 14.

37) Гельмольд І с. 83. Деякі скептичні замітки до його звісток — Nehring Der Name bĕlbog, Archiv XXV.

38) Ся загально признана етимольогія Останнїми часами стрічаєть ся одначе з певними сумнївами. Так напр. Ак. Корш вважає словянське імя етимольоґізаціею чужої (ілїрийської) назви.

39) Іпат. с, 200, Тихонравовъ ЛЂтописи русской литературы IV — Слова и поученія направленныя противъ языч. вЂрованій с. 89, 92. Також Владиміровь Поученія противъ древне-русскаго язычества.

40) Thietmar IV. 17, Моnum. Pol. hist. I с. 226.

41) Наросток оi = ga має означати небо, в його руху, метеоричних перемінах.

42) Мушу зазначити, що погляди на Сварога як на початкового найвищого бога у Словян новійшими часами були сильно захитані. Яґіч (Archiv IV) завзято виступив проти них, і його аргументи зробили сильний вплив. Фамінцин (с. 143), Махаль (с. 2121), Лєже (с. 235) скептично задивлюють ся на істнованнє його. Боронив його Крек2 с. 379 і далї, і я думаю, що правда лежить по сторонї оборонцїв — що противна сторона пішла задалеко в гіперкритицизм. Ширше в 2 вид.

43) Пор. начерк розвою релїґійних ідей Індоевропейцїв у О. Шрадера Reallexicon с. 669. В словянській мітольоґії, усуваючи Сварога, дослїдники або лишають відкрите питаннє про імя найвищого бога, або висовують на сю позицію котрогось з иньших богів, або вкінцї припускають, що він звав ся просто я богом“. Таку гадку, висловлену вже давнїйше, підтримував Фамінцин (с. 141), і до неї же схиляєть ся Лєже (с. 50 — 1). Одначе ся теорія дуже слабка. Лишаю на боцї фолькльорні згадки про „вишнього бога“ або „бога-пребога“: вони не мають в собі нїчого характеристичного. Окрім них вказують на тексти умов Руси з Греками: “да будет проклят от Бога и от Перуна“ (с. 33), „отъ бога, в него же вЂруемъ, в Перуна и в Волоса бога скотья“ (с. 48); але в першім текстї йде мова, очевидно, про християнського Бога, з огляду на хрещену Русь, в другім “богъ“ може бути толкований яко загальне понятє, Перун і Волос — як спеціалїзація тієї ідеї. З иньших божеств, яких хотїли поставити на чільне місце, згадаю теорію Рожнєцкого (Реrun und Thor), що тим часом як культ Перуна розвинув ся під норманськими впливами, домашнїм словянським богом був передовсїм Волос-Велес. При умовах Олега 907 і Святослава 971 р. по його гадцї Нормани кленуть ся Тором, під іменем Перуна, а Русини-Словяне — Велесом. Ся підміна Перуна Тором одначе не може устоятись (пор. замітки Тіандера в його критицї статї Рожнєцкого в ИзвЂстіях отд. рус. яз. 1903, III), а з тим упадає й така виїмкова роля Волоса. Розвиваючи аргументи за істнованнєм на Руси культа Тора, Рожнєцкий толкує згадку Київської лїтописи про „Турову божницю“ в Київі (Іпат. с. 229) як “капище Тора“. Єсть ще й иньше толкованнє, що бачить в нїм „храм бога Тура“. Але зовсїм неправдоподібно, або християнську церкву називали храмом Тора чи Тура (анальоґії, які вказувано, нїчого не доводять, бо не можна вказати християнського дублета для Тора чи Тура, під покровом якого могло б держатись імя Тура або Тора, як приміром держалось імя Волоса під іменем св. Власія). Шахматов дав недавно нове толкованнє сього тексту, опираючи ся на варіантї проложного жития св. Володимира: „церковь святую мученику Турова“: він вважає Тура іменем Варяга-мученика (Какъ назывался первый русскій святой мученикъ? 1907).

44) Рожнєцкий висловив досить правдоподібну гадку, що на Руси в двірських і дружинних кругах Х в., коли таку визначну ролю грали Варяги, на розвій культу Перуна вплинула його подібність до скандинавського Тора. Се вважаю правдоподібним, хоч доводи Рожнєцкого за істнованнєм в Київі культу Тора, чи то під іменем Перуна, чи незалежно,-всї слабкі.

45) Так в полудневій і новгородській верзії (1 Новг.), а з суздальських в Академічнім (Троіцкім) і Переяславськім — Хоръса и Дажьбога, в Лаврентиєвськім і Радивилівськім (Кеніґсберськім) без и; тяжко рішити, бо останнє — lectio difficilior.

46) Іпат. с. 33-4, 48, 52, 80.

47) На заміну Ілєю Гелїоса і Зевса Акрейського вказав Полїт ('Ό 'Ήλιος κατά τούς δημώδεις μύθους, 'υπό Ν.Γ. Πολίτος), i за ним Веселовский Разысканія въ области духовнаго стиха VII та Лєже в розвідцї Peroun et saint Elie. При сих паралєлях новогрецького й словянського фолькльору на жаль одначе зістаєть ся звичайно невисвітленим, що маємо ми тут перейняте з античної грецької традиції, і що треба уважати перейнятим Греками (як і Волохами, Албанцями) у Словян; се особливо треба б вияснити в питанню про поганські свята.

48) Всеславъ въ ночь влъкомъ рискаше, изъ Кыева дорискаше до куръ Тьмутараканю, великому Хръсови влъкомъ путь прерискаше — XI.

49) Древности моск. арх. общ. I Мат. для арх. сл. с. 1.

50) Dans divitias, Spender des Wohlstandes як толкують Мікльосіч або Крек. Яґіч натомісь (Archiv, V) толкує як deus dans, der gebende Gott. Иньший вивід (Срезневского, Буслаєва, Афанасєва) — від пня dagh, івд. dah. dáhati — горіти, отже бог огня; його підтримують і деякі новшпгі дослїдники (Махаль, Погодін). Проти сього підносив Крек форму Даждь бог (ор. с. 891), але можливий тут вплив народної етимольогії; важнїйша иньша обставина — що бог в сих coniposita не може означити божества, тільки мати початкове значіннє — добра, „б о г а т с т в а“.

51) Вид. Огоновського розд. VI і VII.

52) Вказують тільки у Чехів, але й то пізні й малозначні ремінїсценції, див. Крек 2 с. 454. А деякі учені навіть хотїли цїлого Велеса вичеркнути з між словянських богів, тому що се мовляв просто християнський св. Власий, подібно як в Святовитї бачили паґанїзованого св. Вита. Оборонї Велеса присвячений просторий і докладний екскурс у Крека2 с. 446-473. Новійшими часами Поґодїн пробував відріжняти східно-словянського Волоса від Велеса, як відмінну назву.