Історія України-Руси. До початку ХІ віка

Історія України-Руси. До початку ХІ віка

Цїкаво, що в поданих вище оповіданнях лїтописи про присягу, складану перед Перуном, про жертви богам і т. и. нїде не виступає спеціальна верства жерцїв. Вони взагалї нїде не згадують ся на Руси, як і в иньших Словян (окрім пізнїйших балтийських, з їх значно більше розвиненим поганським культом), через те можна з усякою певністю сказати, що в нас їх не було, та се й зовсїм натурально при слабо вироблених формах релїґії й культу. Публичні жертви, від держави чи народу, справляє князь або заступники громади- бояри й старцї в поданім вище оповіданню лїтописи. Приватні жертви й молитви справляв кожний за себе чи за свою родину, як от в оповіданню ібн-Фадлана про руських купцїв. Ролю голови родини як заступника її перед богами показують нам сучасні, вже християнїзовані обряди — нпр. при різдвяній вечері, коли батько чи иньший старший править молитви і всякі релїґійні церемонії при побожній, пасивній асистенції домашпїх.

За всїм тим, хоч не було спеціальної кляси жерцїв, були одначе люде, що уважали себе й у людей уважались спеціалїстами й порадниками в усякого рода релїґійних справах. Се власне були-б згадані вище волхви-знахорі, звісні, взагалї ще з часів індоевропейських у всїх індоевропейських народів. З такими „волъхвами-кудесниками“ (чудотворцями) докладно знайомлять нас наші руські джерела. Віщий Олег мав запитатись волхвів, від чого він має вмерти, і волхви прорекли, що від свого коня; він залишив того коня, але дїйсно, каже Повість, вмер з сього, що вкусила його гадюка, вилїзши з черепа того, уже здохлого коня. З такими волхвами нараджувала ся в Полоччинї, вже по схрещенню Руси, мати звістного Всеслава про свого сина, що родив ся з „язвеном“ на голові, і вони прирадили, аби він носив те язвено на собі, і від, того він був „немилостивъ на кровопролитьє“. В Київі, вже в 2-ій пол. XI в. зявив ся був волхв, що оповідав, як йому зявило ся пять богів і заповідали великі переміни на світї 73).

Сї волхви, предки пізнїйших відунів-чарівників і відьом, мають надлюдське знаннє тайного, укритого, через те вони „віщі“ (або „ведущии“). Вони, очевидно, найкраще могли знати, чого нїхто не міг знати — як покермувати таємничими силами природи, придбати їх ласку та поміч і відвернути шкоду. Але їх маґічні засоби обмежені в своїх впливах: давнїйша віра у всемогучу силу маґічних актів уступила ся перед новійшими ідеями незмінного божого „суду“. Волхви теж не можуть противити ся непереможної волї богів. Олега звали люде „віщим“, але волхви напророчили йому смерть від коня, й стало ся; віщий Всеслав, на що був кудесник, а „часто бЂды страдаше...“

Ми бачили вище звістку Прокопія, що Словени й Анти не признавали фатума. Очевидно, Прокопій виходив тут з того, зазначеного ним факту, що Словени й Анти уважали можливим жертвами та обітницями визволити ся від біди чи смерти, отже не признавали якоїсь непереможної сили тієї долї, а підпорядковували її божій волї. Але ся панує над чоловіком всевластно. Віщий Боян, що очевидно, стояв ще вповнї на ґрунтї поганського світогляду, висловив се в афоризмі:

ни хытру, ни горазду ни птичю горазду суда божия не минути... (Слово о полку Іг. XI).

Волю божу він представляє, відповідно народнїм поглядам, в видї суду, декрету: „прийти на суд“ значить умерти, підпасти останньому декрету. Теж бачимо і в народнїй мові: дївчина виходить за „судженого“ їй долею чи богом. У нас і Великоросиян, у полудневих і західнїх Словян, є судильницї, судинушки, сужденицї, судички, що заправляють людською долею. З ними зближують „рода і рожденицю“, звістних в східно-словянській книжній лїтературі XII в.: канонїчні записки Кирика (новгородські) згадують, що люде „крають хлїби, сири, мід“ роду і роженицї (рожяниця) і пють на честь роженицї 74). Судячи по імени, тут можна бачити долю прирожденну, в противність полуднево-словянській припадковій „стрічі“ (срїча). Кождий має свою долю, персонїфіковану в спеціальну істоту, і ті долї призначають ся богом чи якоюсь спеціальною вищою силою („Усуд“ сербських казок) 75).

Персонїфікують ся рівнож такі ідеї як Лихо, Злиднї, — початок тому бачимо вже в Слові о полку Ігоревім в образах Обиди, Нужди; але сї образи взагалї не прибрали, щоб так сказати, кости й плоти конкретних істот. А „род“ і „рожаниця“, сполучаючи до купи ідею долї з ідеєю опікунів, патронів роду, вже подають руку культови предків-небіжчиків.

Примітки

1) Ε'υμήκεις τε γάρ καί 'άλκιμοι διαφερόντως ε'ισίν 'άπαντες, τά δέ σώματα καί τάς κόμας ο'ύτε λευκοί 'ες 'άγαν 'ήξανθοί είσιν ο'ύτε πη 'ες τό μέλαν α'υτοι̃ς παντελω̃ς τέτραπται 'αλλ' 'υπέρυθροί ε'ισιν 'άπαντες De bello Got. III, 14.

2) Найдавнїйша згадка про русих (чи рудоватих) Словян є у персидського поета VII в. Ахталя. Потім про волосє й румяну (червону) шкіру Словян говорять Масуді, Казвінї (XIII в.) і цитовані в ґеоґрафічнім Словнику Якута абу-Амру і абу-Мансур; про Русь — ібн-Русте і ібн-Фадлан. Арабські терміни уживані для волося значать і „рудий“, „червоний“, і „русий“, „білявий“, тож хоч Фадланові слова перекладають: „ рудий“, але скорше треба тут розуміти русих. Звістки див. у Гаркаві с. 2, 93, 138, 269 і 279, пояснення див. у ньогож с. 5-б, Jacob Welche2 с. 14-5, Niederle O původu Slovanů с. 38 і далї. Тою незвичайною для Арабів русявою краскою словянського волося мабуть треба пояснити звістки Арабів, що Русь фарбує волосє — се каже вже Джайгані (деякі стрижуть собі волосє на голові, як хорий вмре, або красять собі бороду), потім Хаукаль: „деякі з Русинів голять бороду, деякі з них звивають її як кінську гриву і фарбують жовтою (або чорною) фарбою“, і пізнїйші як Едрізі і Дімешкі — Гаркаві с. 121 і 232 і Труди III зїзду т. І с. 347. З другого боку назва Словянина, Саклаб, Сакалїба в орієнтальних кругах стає синонїмом білої раси взагалї і під назву Словян підтягають ся й инші білі народи північної Европи (докази на се зібрав недавно Вестберґ в статях Къ анализу восточныхъ источниковъ о восточной ЕвропЂ, Ж. M. H. П. 1908, II, статя I).

3) 'Εψιλωμένος τόν πώγωνα , τήν κεφάλην πάνυ 'εψίλωτο — властиво з голою бородою і головою; се можна толкувати або — обголений, або обстрижений, та πάνυ 'εψίλωτο то мабуть скорше вказує на голеннє.

4) παρά δέ θάτερον μέρος α'υτη̃ς βόστρυχος 'απηώρητο — тут може бути непевність, чи чуб висїв по обидва боки, чи тільки на один, але останнє більше згоджуєть ся з звичайною фразеольоґією.

5) Іпат. с. 105 і 605.

6) Кольорова копія у Кондакова Изображенія русской княжеской семьи.

7) На сих пунктах, як ми бачимо, обопільно покривають ся характеристики Словян і „Руси“. Значить було б даремно в якійсь з сих прикмет — русявости, великім зростї і т. и., бачити доказ норманства Руси, чи руської династиї. Такі виводи стрічаємо і в сучасній лїтературі, але вони безпідставні. Прокопій в кождім разї не писав про Норманів, а його характеристика вповнї відповідає характеристицї Руси IX- Х вв.

8) Деякі характеристики сучасного українського антропольоґічного типу і лїтературу археольогічно-антропольоґічну див. в примітцї 8.

9) Антоновичъ Курганы Зап. Волыни с. 136-7, Мельникъ op. c. с. 490, Гамченко Раскопки въ басейнЂ Случи с. 392.

10) В помірах сих черепів є деяка неясність — Антонович (Раскопки въ странЂ Деревлянъ с. 11) і Талько-Гринцевич (Charakterystyka c. 17- 9) значно ріжнять ся в результатах своїх помірів: Антонович рахує більшість брахікефалів (43 на 66, з середнїм показчиком одначе тільки 80,7, отже майже середнеголові), Т.-Гринцевич же не подає анї одного з показчиком вище 78. Антонович мав помірів більше, але що анї у нього, анї у Гринцевича скелєти не мають близшої метрики, не можна зорієнтувати ся в сїй суперечности. Рамченко опублїковав 7 довгоголових, 3 середнеголових і 1 короткоголовий (Житомірскій могильникъ с. 111 і Городище на р. Корчеватей с. 183).

11) Богдановъ Антропол. выставка II с. 183 III с. 350, Поповъ с. 48.

12) На сїй підставі неб. П. Лебединцев доводив, що Володимир має коротку бороду на монетах. Прегарні копії сих монетних княжих портретів у нумізматичних виданнях ґр. Толстого. Але на портретну вірність старих монетних образів не можна покладати ся.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. До початку ХІ віка» автора Грушевский М.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 87. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи