Розділ «ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ЕМІГРАНТ ПИЛИП ОРЛИК»

Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі

А коли генеральній особі полковники й уся старшина з усім Військом Запорозьким городовим та зо всім народом нагадали про себе, звернулися з листом, покірливо й слізно, до царської величності через своїх послів із приводу збереження своїх прав і вольностей та про дотримання царських запевнень і обіцянок, затверджених грамотами, тоді їх усіх, забравши й до Петербурга під вартою відвівши, — одних замучено, других засуджено на вигнання, а третіх посаджено в тяжке ув'язнення».

Орлик знав, що за звичаями Запорозької Січі листи до неї зачитуються на загальній військовій раді. Так сталося і з його листом, у відповіді на котрий запорожці писали: «З вашого гетьманського листа, прочитаного прилюдно на загальній нашій військовій раді, всі положення доволі зрозуміли». Отже, враховуючи це, гетьман у своєму листі вдавався до засобів ораторського мистецтва й за допомогою риторичних запитань, сила й напруга яких послідовно наростала, він ще і ще раз розкривав колоніальний характер панування російського самодержавства на Україні.

«Тоді запитую ваших милостей, добрих молодців Військо Запорозьке, що ви, всупереч своїй присязі на чесному Євангелії, перед Вітчизною, батьками, братією й родичами та народом нашим українським, доброго вчинили, віддавшися під московську владу й панування? Чи домоглися прав і вольностей військових, забраних і скасованих Москвою? Чи, може, домовилися й підтвердили те так міцно, жеби Москва не зносила в потомні часи гетьманського уряду й міст до свого тереня не приєднувала й не заповнювала своїми військами? Або ж щоб Москва силоміць не нав'язувала гетьмана зі свого боку, москаля чи волошина, чи залишила війську вільне обрання гетьманського уряду? Чи московські війська будуть виведені з України й ніколи в майбутньому не стоятимуть там постоями? Чи будуть усунуті з тих рядів та війська москалі, волохи, серби й інші чужоземці, зокрема вихрести, а на їхнє місце обрані й наставлені козаки, що мають заслуги перед військом? Чи будуть козаки, опріч належної їм військової служби, примушуватися до виконання тяжких і нестерпних робіт? Чи буде спроваджена Москва з Полтави, Глухова та інших міст, за винятком Києва, Чернігова й Переяслава? Чи повернуться під гетьманську владу відібрані й роздані в підлеглість міста й села — московським, волоським і сербським людям? Чи домовилася, ваша милість добрі молодці, про те, жеби Москва в права наші не мішалася, й ті, що сама запровадила на Україні, скасувала, до своїх судів наших людей не притягала, жодних справ не розглядала, людей наших не карала ні смертю, ні каліцтвом, ні забиранням майна, не гнітила жодними податками, далекими виїздами та іншими незліченними тягарями? Чи, нарешті, Військо Запорозьке городове й низове, як і раніше, залишається у своїх правах і вольностях, ні в чому не порушених, і належатиме до гетьманського регіменту, а не владі й волі московських воєвод і генералів?»

Нагадав Орлик запорожцям і про наступ Москви на Запорозьку Січ, будівництво фортець на її землях, і про взяття і зруйнування дощенту Чортомлицької Січі в 1709 р., коли було жорстоко винищено старшину й рядове козацтво. «Невже вашим милостям добрим молодцям вигасло з пам'яті те, як Москва під час захоплення Січі, звабивши військову старшину й товариство до присяги улесливими обіцянками царської ласки, стинала їм голови у своєму таборі, як перед тим було взято давній Кизикермень для того, щоб притискати й викорінювати Військо Запорозьке низове, насаджуючи Самарські городки й засновуючи Кам'яний Затон під прикриттям складів для провіантів і зброї, а Військо Запорозьке було заповнюване царськими грамотами, що після закінчення війни з турками й татарами ті городки на Самарі й фортеця на Кам'яному Затоні будуть знесені. Та що обіцяли — не зробили. Як і під час шведської війни, залучивши на свою службу чимало низового товариства й підманувши його платою, запровадили їх до Петербурга й звідти пороздавали на каторги, де всі й загинули».

Йшлося в листі й про передання Москвою Туреччині та Кримському хану запорозьких земель за мирними договорами. «Хочу між іншим те знати, де ваша милість, добрі молодці Військо Запорозьке, задумали й домовилися заснувати й збудувати Січ? Напевне, по той бік Дніпра. Та вас туди не допустять турки й татари, оскільки той край, де містяться найкращі ваші пожитки й угіддя, чи то на Самарі, чи в інших місцях, давно Москвою віддані на вічні часи туркам і татарам, що підтверджено мирними договорами й аж до Оріль-річки відмежовано; та ви ж і самі, ваші милості добрі молодці, пам'ятаєте, позаяк од військового товариства під час цього розмежування були надані люди турецьким комісарам. По сей бік Дніпра Москва не має жодного ступня землі, крім Києва, Трипілля й Василькова, навіть Стара Січ не належить їй і не повинна належати, що затверджено й улагоджено мирними договорами між Портою Оттоманською та Москвою спершу на Пруті, потім у Стамбулі, а по-третє, в Адріанополі. До того ж і вся правобічна пустеля з полями, річками й струмками — однією частиною прилучена до Речі Посполитої — польської України, а й до ляцької області не тільки Прутськими, а й давнішими Карловицькими договорами віднесена й відмежована, а другою частиною — до самісінького Очакова, належить туркам і татарам. Поміркуйте, ваша милість, добрі молодці Військо Запорозьке, і своїм розумом зважте, де житимете під московською владою, де добуватимете сіль, рибу й звірину, де триматимете свої пасіки й випасатимете череди, які теж розплодилися під обороною його мості хана? Напевне, Москва не захоче задля вас воювати ні з турками, ні з татарами за землі, що залишаються по обидва боки Дніпра. Рада буде, й імені щоб Війська Запорозького низового там не було, як те ухвалив небіжчик государ Петро Олексійович, тільки-но дочекався завершення війни зі шведами».

Ще пошкодують запорожці, зробивши такий нерозважливий, хибний крок, доводив Орлик. «Але тільки-но закінчиться війна, то що з вашими милостями добрими молодцями станеться, якого нещастя і згуби (цього не жичу) ви зазнаєте, самі на собі відчуєте й пошкодуєте, що нині так бездумно й нерозумно учинили, не озираючись на задні колеса».

Орлик передбачав знищення Запорозької Січі царизмом. Справді, Катерина II скасувала її через 40 років — після закінчення російсько-турецької війни (1768–1774 роки).

«Не хочу пророчити вам нещастя, ваші милості добрі молодці Військо Запорозьке, бо як ваш доброзичливий приятель, ніколи й не бажаю. Але виразно, мов у дзеркалі, бачу, що Москва, знадивши ваші милості добрих молодців Військо Запорозьке до себе на війну проти турків, татар, ляхів і шведів, після її закінчення, притиснене великими силами, не захоче та й не зможе, задля свого спокою, за мирних угод навіть губи розтулити, щоб нагадати про ті пустельні місця, якнайменше потрібні собі. Але з причини, що не можна вашу милість добрих молодців Військо Запорозьке ніде по обидва боки Дніпра розташувати й виконати легко свій намір і недружелюбні замисли й, зібравши ваших милостей добрих молодців Військо Запорозьке, зажене вас за Волгу-ріку й викорінить тим самим на вічні часи військове гніздо й саме ім'я Війська Запорозького низового. До кого ж тоді у своїй біді звернетеся за захистом?»

Орлик робить висновок: «Не подавши народові, військовому й посполитому, ні допомоги, ні полегкостей від московського гніту й тиранії… податися чи вже подалися на московські землі, залишитися собі й усьому своєму народові чужі та ворожі».

На закінчення Орлик застерігав запорожців, що коли вони знехтують і цим історичним моментом для звільнення своєї вітчизни, то ніколи вже не дочекаються подібного ні в які часи.

Завершується лист такими словами: «Пишу все те до ваших милостей добрих молодців Війська Запорозького щиро, з моєю непідробною любов'ю й приязню до Вітчизни, яким незмінно й залишаюся.

З Каушан 23 квітня 1734 року.

Вашим милостям добрим молодцям, Війську Запорозькому щирозичливий добра друг і брат Пилип Орлик, гетьман Війська Запорозького».

Запорожці одержали від Орлика листа 6 травня 1734 р. і, мабуть, з відповіддю особливо не затрималися. Розповідаючи у своєму листі, як тяжко їм жилося під протекторатом кримського хана, запорожці стверджували, що вимушені були від нього відмовитися. «Відповідаючи листовно Вашій вельможності на ті пункти, повідомляємо, що ми вимушені були відійти від ханської величності через те, що мали превелику кривду від татар за втечу кримських і ногайських невільників, а ще більше за коней, худобу й овець, які невідомо де гинули, й нам не стало снаги платити дармовщину за них на вимогу їхнього татарського суду.

По-друге, ногайці, захопивши землі вище Великого Лиману до самісіньких порогів, забрали весь Дніпро й степ, що мало чого нам, Війську, дісталось. По-третє, як сама вельможність ваша чули, що за хана Менглі-Гірея півтори тисячі наших козаків у Білгородщині на каторги продали, яких Менглі-Гірей, калга солтан, не з їхньої волі, а силоміць, збираючи Білгородську орду на Крим, із берегів Бугу до себе закликав, і тоді їх татари не щадили. Окрім наших козаків, що їх попродали очаківські паші під Азовом біля Кальміуса-річки кілька десятків із тих, які полювали на звіра, в неволю позабирали. Далі скажемо, що й із ляхами його милість хан у бійку нас кинув. А наших козаків, які в Брацлаві й по інших містечках лядсько-українських ходили торгувати рибою, безневинно ляхи полонили, повішали та їхнім добром заволоділи. А нам, Війську, з того жодного зиску не дісталося.

А нарешті, найгірше, запам'ятайте собі те, що якби ми пішли за ним, ханом, і за вами, гетьманом, проти війська її імператорської величності, то, оскільки орда не звикла здобувати міста, то набрали б наших християнських людей, як минулих років під Білою Церквою та під слободами й, відступивши до Криму, запровадили б їх у вічну неволю; певне, вже тоді б подвійний би був осуд від Господа за християнський плач і пролиття безневинної крові, й мали б ми вічне прокляття. Адже хоча кримський хан і Україну зміг би обстояти, чого не доведи, Боже, то не сподіваємося, щоб під ваш регімент її віддав. То він знову знайде кому вручити, як і раніше віддав ляхам на поталу нашу віру та навернув святі церкви до унії».

Отже, запорожці вважали неможливим для себе залишитися під ханським протекторатом. На той час на Запорозькій Січі серед старшини та запорожців переважали ті, хто дотримувався промосковської орієнтації й не бачив іншого виходу, як повернутися в рідні місця» прийняти царську владу. «І в тому не сумніваємося, що воля її імператорської величності може нас, Військо, карати чи дарувати нам життя. То де вчинився гріх, хай там буде й покута. Одначе вона, милостива імператриця, бачачи нашу вірну службу у війську, що ми обіцяли її виказувати, сподіваємося, не віддасть нас, Військо, на поталу й за наші заслуги утримуватиме своєю імператорською ласкою».

Не без сарказму запорожці радять Орлику зробити те ж саме. «Раяли б ми, Військо, й вашій вельможності, перед походом хана, щоб десь поблизу від нас перебували з нами, Військом, разом її імператорській величності били чолом і про милість таку, як і ми, прохали, то й вашу особу, гадаємо, зволила б вітати й передати вам давні угіддя й маєтності».

Закінчили свій лист запорожці ввічливо, але в офіційній тональності, без тих емоцій, які в Орлика виявлялися дуже сильно.

«Так ми відповідаємо й, віддаючи наш військовий поклін вашій вельможності, назавше залишаємося.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі» автора Апанович Е.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ЕМІГРАНТ ПИЛИП ОРЛИК“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи