Розділ «Частина перша Праукраїна і праукраїнці»

Дуже потужно брехали німецькі історики та, як побачимо, — байкарі, відводячи своїм племенам південні землі України. А інші німецькі історики — найманці московських царів, так само потужно вписували той матеріал до так званих російських історичних джерел.

Тому скіфським племенам гетів за німецько–російськими джерелами місця на півдні Скіфії (України) у II–VI століттях немає, хоча абсолютно невідомо куди вони могли подітися.

Ми пам’ятаємо, за свідченням Геродота, що першим царем Скіфії був цар Гет — представник племені гетів. В часи Геродота (V століття до нашої ери) царями Скіфії були представники царських скіфських племен.

Надзвичайно важко сьогодні розповідати, як відбувалися зміни царських династій. Та гетське племя скіфів не зникло з причорноморських теренів ні у І столітті до нової ери, ні у V–VІ століттях новітньої ери. І цьому твердженню є дуже чудові докази у працях самих російських академіків. Так, у книзі «Античные государства северного Причерноморья», яку особисто редагував академік Б. А. Рыбаков, стверджується:

«В середине І в(ека) до н. э. Ольвия была разгромлена гетами, о чем свидетельствуют следы многочисленных пожаров, фиксируемые раскопками в различных частях города» [77, с. 38].

Тобто, напередодні новітньої доби, за 50–30 років до її початку, скіфське плем’я гетів, мешкало у межиріччі Дніпра та Бугу.

І та сама книга стверджує далі:

«Основная масса крымских фибул IV в(ека) тождественна фибулам Черняховской культуры не только по форме, но даже по рецепту металла, новому для Северного Причерноморья…» [77, с. 241].

А Черняхівська культура не мае нічого спільного з германським плем’ям готів, чи остготів, які нібито в IV столітті мешкали «в низовьях Днепра». Отакі пироги випікала так звана російська історична наука. Бо: «Черняховськая культура, археол(огическая) культура рубежа 2–3 вв. — рубежа 4–5 вв. в лесостепи и степи от Ниж(него) Подунавья до Левобережжя Днепра на В(остоке). Назв(ана) по могильнику у с. Черняхов (Кагарлыкский р(айо)н Киевской обл(асти)… Оседлоземледельческие,скотоводч(еские) племена носителей Ч(ерняховской) к(ультуры) жили в больших неукрепленных поселениях… Подъем земледелия в эпоху Ч(ерняховской) к(ультуры) отмечен усовершенствованием плуга и рала с жел(езными) наконечниками; вол и лошадь использовались… как тягловая сила; расширился состав культурных злаков; под пашню освоены значительные площади. Были развиты железоделательное, кузнечное, бронзолитейное, камнесечное, косторезное ремесла… Керамика (миски, кувшины) изготовлялись в основном на гончарном круге. Процветала торговля с ближайшими антич(ными) центрами… Большинство исследователей считают, что Ч(ерняховская) к(ультура) создана племенами (що мешкали на цих теренах. — В. Б.).., упоминаемыми древними авторами на территории её распространения… (а це племена даків — сучасні румуни; сармати, скіфи, слов’яни — сучасні українці; хоча, зрозуміло, що німецько–російські історики тягли до цієї компанії племен вигаданих готів–германців. — В. Б.)…

Существует гипотеза о перерастании (Черняхівської культури. — В. Б.) в древнеслав(янскую)…» [25, т. 29, с. 112].

Дуже хитро писали російські академіки про Черняхівську культуру, доплітаючи до неї вигаданих готів. Немовби ті німецькі племена прийшли на наші південні землі напередодні появи на них слов’ян. Тому й дозволили існуванню тільки гіпотези «О перерастании Черняховской культуры в древнеславянскую». Подякуємо московитам і на цьому. Навіть оця, профільтрована московськими науковцями, цитата свідчить, що Черняхівська культура поєднує племена давньої Скіфії з племенами (народом) Київської язичницької держави V–VI століть новітньої доби. Тому надбання Скіфської держави II тисячоліття до н. е. — IV століття нової ери є надбанням праукраїнського етносу і належить, в першу чергу, цьому народові.

Як бачимо, навіть поважні російські академіки допускалися помилок, які зводили нанівець їхні вигадки про український народ — зайду на своїх етнічних землях.

Отож, пропонуємо звернутись до сучасних українських істориків та археологів, які поступово (ще не повністю) поминають відмовлятись від одвертих німецько–російських «доважків брехні».

Автор вважає за потрібне зауважити, що він не ставить під сумнів теорію міграції народів у давні часи. Але слід пам’ятати, що під цю теорію міграції до історії введено багато вигадок та фальшивок. Однією з них є вигадка про так званих кіммерійців, які немовби у VII столітті до нової ери прийшли в Причорномор’я «з центральноазійських степів». Все це є вигадкою, бо повністю суперечить Геродоту, який заявив, що «Скіфи є дітьми Борисфену, тут народилися над (Дніпром) і тут розвинулися як народ, утворивши свою державу Скіфію», і відбулося все те ще у 1500 році до н. е. Тобто, за 800 років до появи кіммерійців у степах Причорномор’я, скіфи уже володіли тією землею і мали свою державу.

То куди ж прийшли кіммерійці?

Можливо, кіммерійці були одним із племен Скіфської держави і в VII столітті до н. е. очолювали державу. Не будемо досліджувати це питання окремо. Нехай цим займуться молоді історики. Тому що цілком очевидно, якась із двох сторін помиляється: чи то історики, чи то Геродот. Хоча не довіряти Геродоту немає жодних підстав. Нас цікавить інше. Історія стверджує таке:

«…Кіммерійці на території Південної України з’явилися тоді, коли місцеве населення Чорноліської культури жило і працювало тут уже понад 200 років (Х–ІХ ст. до н. е.)» [27, с. 156].

І далі:

«Наприкінці IX — на початку VIII ст. до н. е. відбувається просування чорноліських протослов’янських лісостепових племен на Південний Захід, зокрема у Західне Поділля, на території якого до цього проживали фракійські племена. Цікавою пам’яткою, яка фіксує давні слов’янсько–фракійські контакти, є городище ранньослов’янського часу VIII–VII ст. до н. е. поблизу с. Рудківці Новоушицького району Хмельницької області… Керамічний комплекс Рудковецького городища своєрідно поєднує в собі елементи слов’янської Чорноліської і Фракійської культур» [27, с. 160].

Ще раз переконуємося, що уже у Скіфській державі, на теренах сучасної України, проживали давні праслов’янські племена. Звичайно, подібні теми за Російської імперської держави вивчати і досліджувати забороняли, і це впродовж 350 років. Хоча Чорноліська праслов’янська археологічна культура виявилася не єдиною на нашій древній землі. Послухаємо: