«В 331 г. до н. э. Ольвия оказалась объектом завоевательной политики наместника Александра Македонского во Фракии Запириона, предпринявшего поход против Скифии. Хотя Запириону и не удалось взять Ольвию, а затем, по сообщению Юстина, он был уничтожен со всей его армией скифами, осада стоила ольвиополитам многих усилий и привела к некоторому упадку города» [77, с. 11].
Цим свідченням ми ще раз підкреслили існуючий союз між скіфами та давніми греками (за винятком деяких періодів).
Узагальнено можна стверджувати, що існувало три скупчення грецьких поселень у Причорномор’ї в скіфський період. До них належать:
1. Ольвійське скупчення. До нього належали: Ольвія, Тіра та Ніконій (на Дністровському лимані) та Острів Левка (Зміїний) — на сьогодні відомі та досліджені. Не будемо описувати кожне поселення.
2. Херсонеське скупчення поселень, або Херсонеська держава. До досліджених херсонеських поселень належать: Херсонес (у сучасному місті Севастополь) та Харакс. «Городище, отождествляемое с Хараксом, расположено на холме Ай–Тодорского мыса и занимает площадь около 6 га» [77, с. 57].
3. Боспорське скупчення поселень, або Боспорське царство.
«Боспорское государство — крупнейшее греческое государственное образование на территории Северного Причерноморья, располагалось по обоим берегам Боспора Киммерийского (ныне Керченского пролива)… Столица Боспорского государства расположена на месте современной Керчи, на нижней приморской террасе, на горе Митридат и на её склонах» [77, с. 58–59].
До Боспорського царства входило багато поселень, як Криму так і Тамані. Головні з них: Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Порфмій, Кітей, Кіммерик, Фаногія, Гермонасса (на місці сучасної Тамані), Кепи тощо.
Не будемо детально описувати походження та розвиток кожної з цих античних грецьких держав (поселень). Це не є темою нашого дослідження. Ще раз нагадую шановним читачам, що ми досліджуємо спадковість проживання та розвитку українського етносу на його корінних землях впродовж тисячоліть, від Трипілля і Скіфії до Великого Київського князівства. Заповнюємо ту прогалину, яку свідомо створила російська імперська історіографія.
Саме за тією так званою історичною наукою український народ є зайдою на своїй, Богом даній, землі з V–VI століть нашої ери. А перед нами, немовби ту землю протоптали в II столітті (із заходу на схід) — готи (німецькі племена), а пізніше — зі сходу на захід гуни (IV–V століття нашої ери).
Тому автор пропонує розібратися з цими готами та гунами, щоби зрозуміти, як зі скіфів праукраїнці стали зайдами–слов’янами з Ельби. Отож, дещо про так званих гунів.
Послухаємо Велику Радянську Енциклопедію (третє видання) — ВРЕ (3–тє) скорочено.
«Гунны… кочевой народ, сложившийся во 2–4 вв. в Приуралье из тюркоязычных хунну, прикочевавших во 2 в. из Центр(альной) Азии и местных угров и сарматов. К 70–м гг. 4 в. относится начало массового передвижения Г(уннов) на З(апад), давшее толчок т(ак) н(азываемому) великому переселению народов. Покорив аланов Сев(ерного) Кавказа, Г(унны) во главе с вождем Баламбером перешли Дон, разгромили (375) готов в Сев(ерном) Причерноморье, подчинили б(олыпую) ч(асть) остготов и заставили вестготов отступить во Фракию. В 394–395 Г(унны), пройдя через Кавказ, опустошили Сирию и Каппадокию, затем обосновались в Паннонии, делали набеги на Вост(очную) Рим(скую) империю… В 451 Г(унны) (с их союзниками) вторглись под предводительством Аттилы в Галлию, но на Каталаунских полях были разбиты римлянами, вестготами и франками. После смерти Аттилы (453) среди Г(уннов) возникли распри, чем воспользовались гепиды, возглавившие восстание герм(анских) племен против гуннского ига. В битве при р. Недао (455, в Паннонии) Г(унны) были разбиты и ушли в Причерноморье, их союз распался. Попытки Г(уннов) прорваться на Балканский п–ов в 469 потерпели неудачу. Постепенно Г(унны) исчезают как народ, хотя их имя еще долго встречается в качестве общего наименования кочевников Причерноморья» [25, т. 7, с. 450].
Автор свідомо навів цю довгу цитату, щоби читачі мали змогу оцінити масштаби фальсифікацій німецьких та російських істориків XVIII–XIX століть — укладачів світової історії. Коли проаналізуємо наведену цитату, то зрозуміємо навіщо це фальшування творилося та чиї інтереси відстоювало.
Отож, згідно з Великою Радянською Енциклопедією (третє видання) гули — це тюрські племена, які в IV столітті перекочували на Дон до сарматів, потім розгромили на Кавказі аланів і рушили до Причорномор’я. Тут вони спочатку зустріли племена царських скіфів, каліпідів та алазонів та розгромили їх, бо всі ті скіфські племена, включаючи сарматів, не належали до «тюркських племен». Але німецькі та російські історики про те забули повідомити, вперше описуючи давні події. Тому виключно так історики трактують давні події досі. А далі гуни розгромили гетів (теж скіфське плем’я) та «подчинили большую часть остготов и заставили вестготов отступить во Фракию». Хоча ніяких готів давня історія у нижньому Придунав’ї не знає. То були ті самі гетські (скіфські) племена, які називалися східними та західними. Перші жили від Дніпра до Дунаю, а другі — понад Дунаєм.
Але, що цікаво, ті ж гуни раптом згадали, що вони ще не були в Малій Азії, тому розвернулися та «пройдя через Кавказ, опустошили Сирию и Каппадокию». Звернімо увагу, це відбулося в найгустонаселеніших місцях Малої Азії. А оскільки гунам і тут не сподобалося, то вони знову повернулися в Придунайські землі і «обосновались в Паннонии». Це сучасна земля Угорщини (західна частина), Югославії (північна частина) та Австрії (східна частина). А через те, що отим гунам дуже не подобалися сусіди, зокрема Велика Римська імперія, то вони у 451 році пішли війною і на неї, але 455 року в битві на річці Недао були вщент розгромлені римлянами. Та найцікавіше вкінці: «Постепенно Г(унны) исчезают как народ…»
І то повністю зникають за кілька десятиліть — жодної історичної згадки! Зразу ж виникає запитання: — А скільки тих гунів було із самого початку, що тільки одну Скіфію зуміли пройти воєнним походом тричі?
Адже скіфів було 40 мільйонів. І як свідчив великий Геродот, скіфів на їхній землі ніхто перемогти не зможе. Отож бачимо розбіжність думок Геродота і німецько–російських істориків. В чому ж річ?
А річ у тім, що ніяких гунів у Скіфії та Придунайській долині ніколи не було. Це вигадка німецьких та російських істориків. Ось що пише Велика Радянська Енциклопедія про готів:
«Готы… племена восточных германцев… В нач(але) н. э. жили на юж(ном) побережье Балтийского м(оря) и по ниж(ней) Висле. Передвигаясь с кон(ца) 2 в. на Ю(го)–В(осток), достигли в 1–й пол(овине) 3 в. Сев(ерного) Причерноморья… Г(оты) делились на остготов (жили в низовьях Днепра) и вестготов (в низовьях Днестра)…» [25, т. 7, с. 187–188].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Споконвічна земля» автора Белинский В.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Праукраїна і праукраїнці“ на сторінці 6. Приємного читання.