Розділ ««СЛОВО» ТА ЙОГО АВТОР»

за землю Руськую,

за рани  Ігореві,

буйного Святославича!

Ці  та  багато  інших  прикладів наочно свідчать, що  «Слово» випливло, як  човен  з моря, із праукраїнської мовної стихії,  що ця  стихія  сформувалася не  в ХIV—ХV ст.ст., як  дехто  твердить, а значно раніше, в доісторичні часи.  Володимир Галицький, як і всі літописці того  часу,  користувався тодішньою літературною мовою, створеною на  основі церковнослов’янської, але,  проголошуючи свою  промову експромтом, мимоволі вжив  елементи живої  розмовної мови, і вони, як  уже давно  помічено дослідниками,  просто вражаюче схожі  на  сучасну розмовну українську мову.  Це свідчить про  безперервний її розвиток від давнини і до сьогодні.

Отже,  зробимо підсумок:

1. Л.Є.  Махновець на основі конкретних історичних, географічних та лінгвістичних фактів беззаперечно довів,  що  автором «Слова»  був князь Володимир Галицький.

2. На  основі конкретних фактів довів  також, що  воно  було створене 15 серпня 1185  року  в Києві; не  написане заздалегідь як  художній твір,  а проголошене експромтом як  політична промова  на  захист  Руської землі  та  нещасливого, хоч  і героїчного походу  Ігоря Святославича на половців.

3. Як  визначити жанр  «Слова»?  Сам  автор  спочатку називає його  повістю, згодом — піснею. Ми  звикли вважати його  поемою.

Мабуть, усі ці дефініції мають  право  на існування.

Л. Махновець вважав, що  «Слово»  — це  високохудожня експресивна промова князя Володимира Галицького, виголошена на  князівському снемі 15  серпня 1185  року  і тоді  ж  записана писцем великого князя  Святослава Всеволодовича. Головна її мета  — возвеличити і виправдати князя Ігоря, котрий своїм  необачним сепаратним походом, що  закінчився тотальною поразкою  сіверян, відкрив половцям шлях  на рідну  землю, і, головне, закликати князів до єднання перед  ворожою навалою.

Та річ не у визначенні жанру  твору,  а в тому,  що ця промова дійшла до нас  через  віки  і стала  сприйматися нами, як  коштовна  перлина, як  золота сторінка нашої стародавньої літератури.

Майже двісті  років  «Слово»  ховало  в собі  свого  геніального автора, і ніякі  зусилля багатьох  учених,  письменників та аматорів не  могли розкрити цієї  таємниці. Лише Леонідові Махновцю, завдяки його   глибоким знанням та  новому методові пошуків анонімного автора, пощастило розв’язати цю надзвичайно складну проблему.

Справедливості ради  слід сказати, що його  праця, як він сам зазначає, опиралася на подвижницьку наукову діяльність сотень попередніх учених, які  протягом двох століть  невтомно вивчали

«Слово», коментували  його, розшифрували  більшість «темних» місць  у ньому  та висунули ряд гіпотез  щодо  автора твору.  Багато хто вважав, що  автором був галичанин, але  ніхто  імені  його  не назвав. Лише  відомий український поет  та історичний романіст Богдан Лепкий прямо назвав ім’я  князя Володимира Галицького як  автора «Слова». Однак це не принижує блискучого наукового та творчого подвигу Л.Є.  Махновця, який міг і не знати про здогад Лепкого, бо  творчість цього письменника  до  останніх років  у нас  замовчувалась.

Віднині ми повинні рішуче, без найменшого сумніву, ставити  ім’я  князя Володимира Галицького на  титульних сторінках усіх наступних видань цього  безсмертного твору — «Слова  о полку Ігоревім»!