Розділ ««СЛОВО» ТА ЙОГО АВТОР»

2) одночасно був другом  чи  родичем Святослава київського;

3) знав подробиці підготовки до походу,  перебіг  битви  та втечі Ігоря;

4)  і,  звичайно ж,  володів усією   інформацією, закладеною в «Слові».

Перебравши всіх князів, що залишилися в списку, Л.Махновець  зупинився на  одному імені  — імені  князя Володимира Галицького.

Володимир Галицький!

Доволі відоме  ім’я! І ще  відоміша складна доля  цього  князя! Чому  ж  ніхто  із  дослідників за  двісті  років  пошуків автора «Слова»  не запропонував його  кандидатуру?

Л.Махновець пояснює це  тим,  що  літописи часто  писалися та переписувалися тенденційно — одних  вихваляли незаслужено, а інших  гудили  незаслужено. Щось подібне трапилося і з Володимиром Ярославичем. Недруги, особливо з галицького боярства, постаралися змалювати його образ  у літописах чорними фарбами, він і п’яниця, і гульвіса, і з батьком сварився, і чужу жінку  відбив від живого чоловіка. Через  багато  століть  ці несправедливі характеристики по волі лібретиста В. Стасова, який повірив їм, перекочували в  чудову  оперу  О.П. Бородіна «Князь Ігор»  і,  безперечно, негативно подіяли на дослідників «Слова».

Яким же був насправді Володимир Галицький? Давайте коротенько познайомимось з його життям, зокрема з тим періодом, що  нас  цікавить.

Володимир Галицький був сином галицького князя Ярослава Осмомисла, одного з героїв  «Слова». До  речі,  в жодному документі  того  часу,  окрім «Слова», ми  не  знайдемо прізвиська Осмомисл. Отже,  воно, мабуть, вживалося в  дуже  вузькому придворному колі  галичан, котрі  знали, що  князь володіє вісьмома мовами. Знав  це,  безперечно, і син  Володимир і увіковічив це батькове прізвисько в «Слові». Більше того,  давно  було помічено, що  характеристика Ярослава Осмомисла у «Слові»  така  широка і  детальна, як  ні в кого  іншого з князів. Чому  так?  Чи  не  тому, що  Володимир знав  батька краще, ніж  будь-кого іншого?

Матір’ю його  була  дочка великого князя  київського Юрія Довгорукого Ольга, напівгрекиня, бо її матір’ю була друга  жона Юрія  Довгорукого, візантійська принцеса із династії Комниних. Вихована в грецькому оточенні матері, Ольга, безумовно, знала грецьку мову.   Треба думати, що  її  первісток володів нею, як і чоловік Ярослав.

Окрім Володимира, в сім’ї було ще три дочки. Нас  особливо цікавить середульша (точне ім’я її невідоме, здогадно — Євфросинія) — знаменита Ярославна, жона  князя Ігоря. Таким чином, Ігор  був зятем  Володимира, а Володимир Ігорю  — шурином.

Доволі  близька рідня!

Вона  підтверджується записом у літопису восени 1184 року: «Володимир прийшов у Путивль до Ігоря, зятя».

Коли б не цей  запис, ми ніколи б не дізналися, що Ярославна  — дочка Ярослава Осмомисла і рідна   сестра Володимира, оскільки в  той  час  було  декілька князів, що  носили таке  ім’я і мали  дочок.

Чому  Володимир прийшов у Путивль, дізнаємося пізніше. Народився він  1151 року,  як  і Ігор  Святославич. Дитячі та юнацькі  роки його  минули у сприятливих умовах  для навчання. Він отримує блискучу домашню освіту:  вивчає мови, в  тім  числі  і класичні — грецьку та латинську, військову справу, історію рідної землі  та суміжних країн. Батько Ярослав, як і дід Володимир та прадід  Володар, були освіченими людьми, великими книжниками і зібрали багату  бібліотеку, якою користувався молодий княжич.

На п’ятнадцятому році батьки одружують його  з дочкою чернігівського князя Святослава, котрий згодом  стане  великим князем  київським, та  княгині Марії Васильківни — Болеславою. З невідомих причин Болеслава незабаром померла, але, оскільки Володимир ніколи вже  ні  з ким  не  вступив у законний шлюб, тесть  і теща  і далі  вважають його  своїм  зятем, хоча  він  не  був монахом і від коханої жінки-попаді пізніше мав двох синів  — Василька та Володимира.

Таким чином, був знайдений ключ  до загадки, яку досі ніхто з дослідників не міг розгадати, — чому автор одночасно проявляв доброзичливість до  обох  двоюрідних братів  — Ігоря та  Святослава, котрі  нерідко ворогували поміж собою. Він був зв’язаний з ними обома родинними зв’язками, а з Ігорем ще  й вдячністю за допомогу в скрутну хвилину, про  що  нижче.

Наступні роки життя  княжича Володимира ускладнилися сімейними сварками, що доходили до справжньої війни між батьком  та матір’ю.

Династичний шлюб  Ярослава Осмомисла з Ольгою  Юр’ївною не  приніс їм  ні  палкого кохання, ні  сімейного щастя. Ярослав закохався в красуню — бояришню Анастасію (Настаську), дочку галицького боярина Чагра, і прижив з нею  сина  Олега.  Особливої  гостроти набули ці  незгоди тоді,  коли  Ярослав привів Настаську  на  Гору,  на  т. з.  Золотий тік,  у княжі хороми, і об’явив Олега  своїм  спадкоємцем.

На  захист  матері  і своїх  законних прав  став  Володимир.