Україна–Русь. Книга перша

14. Януш Васильович (католик) — помер 1620, Олександр Васильович (православний) — отруїли 1603.

До наведених дат князівського життя, звичайно, можна вносити корективи та уточнення. Головним завданням наведеного автором родовідного списку є твердження про неперервність князівського роду на теренах України (Русі) впродовж ІХ–ХVІ століть. Тобто завоювання наших земель Польською та Московською коронами у ті століття, навіть за тогочасними законами, були незаконними, бандитськими.

Хотілось би поговорити про церковний дзвін Львівського храму Святого Юра. Це надзвичайно цікаве питання, яке чомусь досі не привернуло уваги львівських істориків. Хоча дослідження питання може поставити останню крапку в поєднанні давніх славетних князівських галицького та волинського родів, зв’язок між якими свідомо і підступно розірвали наші поневолювачі.

У давньому Львові до наших часів зберігся церковний дзвін собору Святого Юра, відлитий 1341 року з таким написом: «В лето 6849 сольян бы колок сии светому Юрью при князи Дмитріи…» [52, с. 79].

Ніхто не сперечається, що у 1341 році Львів перебував у володінні князя Дмитрія. Та приписують те ім’я литовському князю Любарту. Навіть підвели під те припущення так звану наукову базу:

«…Дмитром був названий при хрещенні син литовського князя Гедеміна Любарт» [44, с. 151].

І ніхто не звертає уваги на той факт, що Любарт не був причетний, в крайньому разі у 1341 році, до Львова. Волинь і Галичина ще з часів Данила Галицького завжди мали окремих князів, один з котрих, бувши старшим у роді, посідав Великокнязівський престол. Ось їхній неповний перелік:

Галичина — Данило, Лев І, Юрій І, Лев II, Дмитро (1238–1349);

Волинь — Василько, Володимир, Мстислав, Андрій, Юрій II (1238–1340).

Коли у 1323 році в протистоянні з Золотою Ордою загинули князі Галичини й Волині Андрій і Лев II, то йшлося тільки про те, кому із нащадків передати титул Великого князя. У Галичині із 1323 року сидів на троні князь Дмитро — молодший син Юрія Львовича, а Волинь передали синові доньки Юрія Львовича — Болеславу (Юрію Тройденовичу). Це питання вирішували не Литва і не Польща, а в першу чергу нащадки роду Данила Галицького та його брата Василька Романовича, яких на ті часи налічувалося кілька десятків. І Юрій Тройденович отримав титул Великого Галицько–Волинського князя тільки тому, що був узгодженою кандидатурою Польщі, Золотої Орди та Литви. За підтримки Золотої Орди перемогли католики.

Після ж смерті Юрія Тройденовича польський король Казимир, втративши надію на мирне придбання всієї чи частини Галицько–Волинської землі, вирушив на Львів воєнним походом. Це відбулося у 1340 році. Звичайно, впродовж 17 років (із 1323 по 1340 рік) стольний град Львів, столиця Лева Даниловича та Юрія Львовича, управлятися якоюсь міфічною «боярською олігархією», як стверджують сучасні українські історики, не могла. Не забуваймо про великокнязівську владу Юрія Тройденовича, давні посягання на Галичину польського короля Казимира та велику чергу Романовичів науділи–володіння. Що цікаво — історія Польщі, Литви та русі не зафіксувала за ці 17 років жодного збройного посягання на Львівську «боярську республіку».

Ця потужна брехня істориків продовжує литися досі, підтримуючи польську та московську версію про вигаданого «Дмитра Дедька».

Та повернімося до дзвону Львівського собору Святого Юра. Як бачимо, церква будувалася на честь онука Данила Галицького — князя Юрія, який помер 1308 року.

У книзі Ігоря та Любові Кочар «Львів крізь віки» наведені «Вибрані родоводи володарів князівств…», де у князя Юрія Львовича згадуються дві дружини: « Євфемія та Незнана».

Перша дружина Євфемія народила у шлюбі з князем Юрієм четверо дітей, що засвідчив професор Леонід Махновець у додатку до Літопису Руського. Ось їхні імена:

1. Михайло (помер у 1284 році),

2. Марія (дружина Тройдєна, померла в 1341 році),

3. Андрій (загинув 1323 року. — В. Б.).

4. Лев (загинув 1323 року. — В. Б.).

А от про дітей князя від другої дружини ніхто не згадує. Хоча, за простими підрахунками, перша дружина князя Юрія — Євфемія померла десь у 1290–1292 роках, коли князеві було 28–30 років. Поминальник князя Костянтина Івановича Острозького у Києво–Печерській лаврі є на сьогодні єдиним відомим писемним джерелом, де поіменована друга дружина князя Юрія Львовича — Варвара, мати Дмитра Юрійовича.