Москва Ординська. Книга друга

а) Московський Великий князь (він же хан Золотої Орди Улу–Мухаммед) в російській історії — Василь Темний;

б) Тверський Великий князь (нащадок хана Беклеміша), в російській історії — Борис Олександрович;

в) Казанський хан Махмутек, якого літопис подає, як «Казат Улан мурзу»;

г) не канонічно проголошений митрополит Іона, призначений на митрополичу кафедру ханом (царем) Улу–Мухаммедом у 1448 році.

ІІ. Ущент спалена Москва — нова столиця царя Улу–Мухаммеда. Хоча московська історіографія подає цей факт під 1470 чи 1466 роком. Послухаємо історика А. В. Пушкарьова:

«В 1470 году… от пожара в Москве осталось три дома» [42].

Кремля у сучасному вигляді на ті часи ще не існувало. Він був побудований італійськими архітекторами, яких закликала до Москви друга дружина хана Якуба (Івана III) після 1472 року.

Ще один факт: поява в церковній літературі часів Василя II Московського князя під титулом Московського царя. Московська православна церква до Василя Темного своїх правителів завжди величала князями. І тільки! Царями для неї були хани Золотої Орди. А Софії Палеолог — другої дружини Івана III, яка 1472 року з величезним посольством прибула з Риму до Москви та привезла ідею Московського царства, за часів Василя Темного у Москві ще не було. Тож ідею про Василя — царя у 40–ті – 50–ті роки XV спричинили інші чинники. Повернімося до Василя Темного:

«К периоду правления Василия Васильевича относится примечательное явление: великий князь московский начинает при жизни именоваться “царем”. Ранее всего этот титул прилагается к Василию II еще в начале 40–х годов Симеоном Суздальцем в первой редакции его “Повести о Флорентийском соборе (“белый царь…”)» и Пахомием Сербом в третьей редакции “Жития Сергия Радонежского…” (“великодержавный царь…”, “благоразумный царь”), в обоих случаях при изложении конфликта великого князя с митрополитом Исидором по поводу решений Флорентийского собора конца 30–х гг.» [138].

Про московського митрополита Ісидора та його поїздку на Флорентійський собор 1439 року говоритимемо окремо. А от про причину іменування Василя II царем розмову закінчимо зараз.

Звичайно, священики так звані Симеон Суздалець і Пахомій Серб не могли назвати Василя Темного « царем», не маючи законних підстав. Тим паче, що вони назвали його « царем», як пише російський професор О. О. Горський, ще в 40–их роках XV століття. Єдиною умовою назвати московського великого князя « царем» могла бути тільки його належність до царськоїгілки Чингісханового роду. Московські князі з 1272 року (абсолютно всі) належали до роду Чингісхана по прямій лінії, та права на титул царя не мали. І якби Василь Темний походив від них, то теж такого права не мав би.

Що підтверджує — то був Улу–Мухаммед! Навіть прийнявши християнську віру і, таким чином, втративши право на трон Великого хана, він залишався з титулом царя. Бо й до того був царем!

5

На які ж улуси, князівства та орди розпалася Золота Орда після 1437 року?

У цьому питанні не може навіть виникнути мови — належали чи ні давні так звані Ростовсько–Суздальська і Рязанська землі до складу Золотої Орди, починаючи з 1237–1238 років.

Російська історіографія на це питання вже відповіла. Хоча потім спохопилась і сама себе заперечила.

Наводимо карту Золотої Орди із Великої Радянської Енциклопедії (перше видання), том 40, виданий 1938 року в Москві, за часів більшовицької російської імперії. На карті добре видно, що Москва і всі її навколишні землі часів хана Батия входили до складу Кипчакського ханства (Золотої Орди). То була аксіома, яку в 1938 році Москва не заперечувала. Отож Московське князівство, як і всі інші ханства, князівства та орди вийшли з лона Золотої Орди (див. с. 63).

І. КАЗАНСЬКЕ ХАНСТВО

Уже згадувалося про походження Казанського ханства від 1437 року. Що підтверджує й Казанський літопис: