Москва Ординська. Книга друга

Чому ж московська влада боїться оприлюднення незалежними фахівцями чужих архівів? Брехня так званої московської історичної науки є відповіддю на це питання.

Повернімося до нашого дослідження.

Про те, що у XV столітті на Московському улусі сиділи прямі нащадки правлячого царського чингісханового роду, є й інші свідчення у російських історичних матеріалах. Послухаємо.

«Вот как обращаются к Ивану IV в XVI веке ногайские мурзы и сибирские ханы: “Белек Булат Мирза… христианскому государю белому Царю много много поклон… В той земле [Белый Царь] сказывается Чингизовым прямым сыном (потомком) и прямым государем царем называется. А в сей земле яз Идегеевым сыном зовуся. Брат мой Дервиш царь к Чингимову сыну Белому Царю, православному государю и жалостливому государю Белому князю в ноги его пасти идем…” “Ты Чинников сын (Чингизов потомок), а я Кошумов сын, и ныне б нам меж себя недружбу оставити”» (РГАДАф. 127, от. 1, д. 4, л. 90 об. – 91, 126)» [42].

Є ще одне свідчення прямого входження Московського так званого Великого князівства (що означало наявність у ньому правлячого роду Чингісхана) до спадкових земель Золотої Орди: «Западные карты еще в начале XVI века показывают Московию, Крым, Казань, Астрахань, Ногайскую Орду и Сибирь единым государством. Над всеми этими территориями реет флаг с татарской тамгой. Это хорошо видно на карте Martin Waldseemuller 1507 года. А вот на его же карте 1516 года это уже отдельные государства. Скорее всего, они приобрели такой статус в 1502 году, когда Менгли–Гирей уничтожил Большую Орду (карты в средние века всегда основывались на несколько устаревших сведениях — надо учитывать скорость распространения информации в то время)» [42].

Для Московського, Тверського і Тотемського православних князівств царськими після 1445 року стали не тільки Казанський та Сарайський улуси, але й Касимовський, а згодом — Кримський та Астраханський. Це сталося тому, що всі ці улуси очолили прямі нащадки золотоординських царів. Оскільки московський православний князь не мав права успадковувати золотоординський царський престол, хоча й був Чингісидом, то й продовжував залишатись підпорядкованим усім уже названим царям і сплачувати їм данину.

Свого. часу, як відомо, Іван III та Василь III хотіли проголосити себе царями і, таким чином, позбутись обтяжливих і принизливих умов сплати данини, та зустріли згуртовану протидію усіх тих царств, яким платили вихід, і змушені були відмовитися від своїх царських забаганок.

Російська історична наука подає ці домагання Івана III та Василя III цілком у проєвропейському контексті. Мовляв, європейські монархи не мали бажання визнавати Івана ІІІ і Василя ІІІ царями, тому вони й відмовилися від царського титулу. Хоча зрозуміло, що в першу чергу проти цих домагань виступали царі Кримські, Казанські, Касимовські, Астраханські і Великоординські. Визнавши московського князя царем, вони втрачали право на данину (вихід).

Тепер зрозуміло, чому європейці сприймали усі ці нові царства за єдину державу ще протягом 50–60 років. Вони не знали існуючих взаємовідносин між новими державами, а Московське і Тверське князівства продовжували далі платити данину та номінально підпорядковуватись Казанському, а згодом — Кримському царству.

Послухаємо російського професора:

«По распадении Золотой Орды, естественно, возникал вопрос, какому хану давать “выход” когда на него стали претендовать… (багато ханів. — В. Б.)… Достоверно известно, что казанские ханы, наряду с ханами Большой Орды, Крыма, Астрахани и Касимова, получали часть прежнего “ордынского выхода” в свою пользу» [14, с. 257].

Звичайно, система розподілу «ордынского выхода» виникла не одразу, бо хан Орди Кичі–Мухаммед ще деякий час намагався поширити свою владу то на північ, то на південь. Та після того, як від нього почергово відпали Казанське ханство — 1438 року, Кримське ханство — 1443 року, Касимовське ханство — 1445 року, Астраханське ханство — 1459 року, та в 40–их роках виокремилась Ногайська Орда, Лід його владою залишилася тільки частина Золотої Орди, яка в історії отримала назву Великої Орди. На перших порах кожне із царств ще трималося старих, напрацьованих предками зв’язків. Та згодом і вони зникли.

На історичній арені з’явились нові держави — дрібні осколки Золотої Орди, з яких наприкінці XV століття найпотужнішим виявилось Кримське ханство.

Коли ведеться розмова про розпад Золотої Орди в середині XV століття, чомусь завжди замовчується питання про те, що й Московське князівство виокремилося із неї саме в ті роки.

Розгромивши у 1445 році московського князя Василя II, Улу–Мухаммед повністю перекроїв землі трьох старих православних улусів золотоординської держави. Було ліквідовано Рязанське (Тмутараканське, або Темниковське) князівство, а його землі та більша частина північно–східних земель Московського князівства ввійшли до складу нового — Касимовського князівства. В той час, коли більша частина Тверських північно–східних земель відійшло до Московського князівства. Це так звані землі супротивників Улу–Мухаммеда — князів Василя Косого та Дмитра Шемяки.

Всі три нові північні улуси очолили сини хана Улу–Мухаммеда: Казанський мусульманський улус — хан Махмутек; Касимовський мусульманський улус — хан Касим; Московське православне князівство — хан Якуб, який перед зайняттям престолу вихрестився і отримав ім’я — Тимофій, а щоб зрівнятися за посадою з братами, став зватись Іваном, що за візантійськими законами означало — хан (правитель).

Про ці події поговоримо в наступному розділі.

4

У попередньому розділі говорилося, що немає ніякого значення, чи був страчений Московський князь Василь II у 1445 році в Казані. Однак визначитись із цим питанням треба. Звернімось до давніх джерел, зокрема до «Устюжского летописного свода», який дещо прояснить ситуацію.