Москва Ординська. Книга друга

Звичайно, деяких ханів та їхні родини іноді повністю винищували, чи вони вимирали, але роди — власники землі — залишалися, часто приєднувалися зі своїм улусом до Великого хана. Згодом знову відроджувалися із новою династією Чингісидів. Прикладів таких багато, не будемо їх наводити.

Іноді роди (ілі) покидали свої землі, як трапилося з родами улусу Бувала (Мовала). Коли хан Тохта у 1300 році знищив Ногая та його старших синів, то молодший син Ногая разом із останками своїх родів покинули свій улус, і, як говорив професор М. Г. Сафаргалієв, — «розвіялися по світу».

Нагадаємо читачам імена ханів та улусів, які виникли на теренах «исконно русской земли» (окрім восьми улусів на теренах сучасного Казахстану і Приуралля):

1. Улус хана Батия. (Улус мінявся за розмірами). Постійна його земля: Межиріччя Уралу і Волги від Каспійського моря до річки Ками.

2. Улус хана Берке. (Землі Західного Прикаспію). Улус припинив своє існування після смерті Берке–хана, був приєднаний до улусу Менгу–Тимура (землі між Волгою і Доном від Воронежа і Тамбова до Кавказу).

3. Улус хана Беркечара. (Землі Тмутаракані, так званого Рязанського князівства). Пізніше улус носив ім’я Мохшинського, а його столиця Мохші (Наровчат) була столицею Золотої Орди.

4. Улус хана Бувала. [(Землі між Доном і Дніпром від Приазов’я до Кременчука (на Дніпрі) та Воронежа (на Дону)]. Улус після 1300 року «розвіявся по світу».

5. Улус хана Чилаукуна. (Землі так званого Ростовсько–Суздальського князівства). Кримські хани в листах до московських князів називали ті землі — Мещерськими, а князів — Ширинськими.

6. Улус хана Мухаммеда (Буре). (Землі сучасної Вологодської області та заволзькі — Костромської та Нижегородської областей). Центрами улусу були Великий Устюг і Тотьма. Згодом улус приєднали до Московського.

Із 1272 року з’явився Московський улус, який заснував хан Менгу–Тимур; припинив його існування хан Тохта з 1290 до 1322 року; поновив хан Узбек, виділивши його у великий улус із 1328 року.

Хан великого улусу, разом із своїми родами (ілями), ставав даругою (володарем) землі і міг на ній порядкувати особисто. Московський улус було створено для родів (ілів) хана Берке, єдиний син якого прийняв християнську релігію в Ростові (Великому), десь у 1257 році.

Отож улус хана Берке (2) поміняв своє розташування і став іменуватися Московським улусом (князівством).

Не будемо переповідати всі зміни, які з часом відбулися з улусами Золотої Орди. Автор звернув увагу читачів на факти приналежності земель до чітко визначених улусів. І, як бачимо, до «верхів’я Дону» мали відношення тільки Московський і Мохшинський (Рязанський) улуси. Тверський улус на 1389 рік, рік подорожі диякона Ігнатія до Царгорода, ніяк не належав до «верхів’я Дону».

Навіщо ми розпочали розмову про «верхів’я Дону»?

Справа в тому, що через два роки після поїздки диякона Ігнатія до Царгорода відбулася знаменита битва Тохтамиша з Тимуром на річці Кундурчі, де ханові Золотої Орди Тохтамишу зрадили улусні хани Бек–Булат, Хаджа–Мадин, Турджак–Берде, Давуд і князь Тегін. Ось слова професора М. Г. Сафаргалієва:

«Данные Ибн–Халдуна совпадают с официальными материалами; Тохтамыш в письме к Ягайло подчеркивал: “Во время битвы прежде те дурные люди (т. е. изменники), ушли с места, отчего и народ ушел с места”. В русском переводе этого ярлыка особо подчеркивается роль Бекбулат–оглана, как главного виновника поражения: “Бекбулат, наш враг, нас выдал и побега от нас, коли тви лжий Бекбулат побега, тогда вся рать на бег повернулася”. Бекбулат был не единственным изменником; вместе с ним же изменили Тохтамышу царевичи: Хаджам–ад–дин, Турджак–берде, Давуд и князь Тегин» [14, с. 155].

Не дивуймося, що навіть професор–татарин у різних місцях подавав імена зрадників по–різному. Це звичайна практика російської історичної науки — заплутати. Але, за моїми спостереженнями, професор М. Г. Сафаргалієв таким чином завжди давав якийсь натяк на істину.

Розшифровувати натяк професора довго не довелося: стало зрозуміло, що головною складовою імені другого ханавеликого (улусу) князівства — є « Хаджа», а решта — то звичайні додатки до імені. Шановний Іван Петрович Сахаров, чи то самостійно, чи то за вказівкою «Ценсури», переклав слово «Хаджа» як «Хозя», а для подальшого фальшування ще й додав слово Сары! Так ми отримали — Сарихозя, що в перекладі означає — « Золотой паломник».

Професор М. Г. Сафаргалієв, посилаючись на Патріарший літопис, пояснив: «…Бекбулат сбежал, переправившись через Волгу к верховьям Дона.., где находился его улус» [14, с. 155].

За свідченням професора JI. М. Гумільова, у тому ж напрямку після битви на річці Кундурча тікав і Московський князь.