Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

«Наровчат,село (з 1780 до 1926—місто)… У 14 ст. на місці Н(аровчата) існувало золотоординське місто Наручадь, яке, судячи з монет, що в ньому карбували, мало другу назву — Мохші і було улусним центром. Археол(огічні) розкопки проводилися в 20–х рр.. 20 ст. А. А. Кротковим і в 1959–1963 А.Є. Аліховою. Відкриті рештки мечеті, громадських лазень з водогоном, житлових будівель зі системою опалення під підлогою, гончарних горнів; на тер(иторії) мусульманського) кладовища — руїни монументальних мавзолеїв» [18, том 17, с. 253].

Такою була одна із столиць Золотої Орди — Мохші (Наровчат), місто з водогоном і зовнішнім опаленням, з величними мечетями і мавзолеями. Як це вирізняється на фоні напівдикої, з курними хатами Москви ХІІІ–ХУ століть! Ось чому навіть статус міста відібрали в Наровчата, щоби принизити й применшити.

Не думайте, що міста Наровчат (Мохші)і Темниковбули закладені при Узбек–ханові. Вони засновані раніше. Ось що донесло до нас минуле.

«У фондах колишнього Саровського монастиря, які нині зберігаються в центральному державному архіві Мордовської АРСР, є родовід татарських князів: Сеїд–Ахметових, Адашевих, Кудашевих, Тенішевих і Янгаличевих, які походили від татарського князя Бехана«із Золотої Орди», який «владою Золотої Орди царя володів багатьма навколишніми містами та іншими станищами татарськими і мордовськими»… Відтоді їхні на щадки Сеїд–Ахметови, Адашеви, Кудашеви та ін. «стали володіти вотчинами і землями та оселилися по різних місцях…» Місто Наровчат— Мохші, розташоване на території володінь нащадків Бехана,відоме зі своїх монет, які там карбували від 1312 р., а місто Темников, яке виникло на місці перебування монгольського Темника–десятитисячника,що належав до нащадків Бехана,… бере свій початок з 1257–1259 рр…. Значить, Бехан міг володіти долинами ріки Мокші «владою Золотої Орди царя Батия» [56, с. 95].

Отже, як засвідчили архіви Саровського монастиря, в землі Моксель ще з часів хана Батия сотнями і навіть тисячами оселялися прийшлі татаро–монгольські поселенці і представники ханського роду Чингісидів. Вони володіли своїми «вотчинами» і залишалися володарями тієї землі багато сотень років, з часом влившись у фінський етнос московитів.

Зверніть увагу на той факт, що землею у Золотій Орді володіли «владою Золотої Орди царя». І не інакше! Ось чому московські байки про наділення їх князями будь- кого землею або вотчиною — повний абсурд. Точніше, звичайна побрехенька.

Вдумайтеся, шановні читачі, у ці безсумнівні факти: по всій землі ростово–суздальських князівств ще з часів хана Батия виникають одне за одним татаро–монгольські міста: Темников, Кременчук(на В’ятці), Наровчат(Мохші), Хан–Керман(Касимов), Тула(Тайдула) і, нарешті, Москва.Названо лише ті, які підтверджені достовірними свідченнями. А скільки таких свідчень свідомо знищено! Можна тільки подивуватися, як вони збереглися в Саровському монастирі. Недогледіли!

Як не старалися Петро І та Катерина II знищити сліди своїх справжніх предків, зачищаючи територію імперії від старовинних рукописів та архівів, однак замести їх до кінця не вдалося. Багато збереглося і стало відомим.

Хочу розповісти читачам про «мещерських князів». Відомості про цих князів з роду Чингісхана теж збереглися в колишньому Саровському монастирі. У шістдесяті роки XX століття ці матеріали зберігалися в Центральному державному архіві Мордовської Республіки (м. Саранськ) і до них був доступ.

Послухаймо: «Родоначальник «мещерських князів» Бахмет Усеїнов… «прийшов з Великої Орди в Мещеру, і Мещеру воював, і засів її», закріпивши «мещерські місця» за своїми нащадками…Обдарування Бахмета землею… могло відбуватися… після монгольського завоювання» [56. с, 95].

Ці дані збереглися і в «Оксамитовій книзі», виданій знаменитим М. І. Новиковиму 1787 році. Дуже багато безцінних матеріалів доніс до майбутніх поколінь Микола Іванович Новиков. Катерина II ще в ті далекі часи розуміла цю страшну для імперії ситуацію. Ось чому великого просвітителя запроторили у Шліссельбурзьку фортецю. Московська влада завжди боялася правди.

Щоб читачі повною мірою оцінили значення незаперечного факту приналежності Мещери родові князя–оглана, наведу довідку про Мещеру з ВРЕ:

« Мещера, низинна рівнина, розташована між pp. Клязьмою на півн(очі), Москвою на півд. зах(оді), Окою на півдні і Судогою та р. Колпа на сх(оді), в межах Московської, Володимирської та Рязанської областей РСФСР»[18, том 16, с. 205].

На мещерській землі розташовані міста Москва, Гусь–Хрустальний, Шатура, Люберці, Раменське, Воскресенськ, Балашиха, Тума, Єгор'євськ, Верея, Щелково, Судогда і сотні інших населених пунктів.

Уся ця земля від 1238 р. належала князю–оглану з роду Чингісидів — ханові Бахмету. З його роду пішло багато знаменитих князівських і боярських династій московитів.

Зверніть увагу: від Тули, Москви і «мещерських князів» через Наровчат, Темников і Касимов до самої Казані простягалися володіння і земля князів–Чингісидів.

Аби знищити пам’ять про споруджені татарами поселення й міста, їх згодом, після XV століття, перейменували, як це зробили з назвою міста Карасу, перейменувавши його на Єлець. Однак пам’ять про татарське місто Карасу збереглася в історії.

І сьогодні на карті Російської імперії у «споконвічно російських» областях збереглися тисячі татарських назв поселень, як–от: Аркадак, Актарськ, Карабулак, Балтай, Казанка, Чиганак (Саратовська область); Бакшеєво, Балашиха, Деденєво, Ікша, Меліхово, Талдом, Уваровка, Шаховська (Московська область); Сариєво, Чаадаєво, Карабаново, Тергенєво (Володимирська область); Батмани, Мит, Єлнат, Тейково, Холуй (Івановська область); Кадий, Караваєво, Судай, Шар’я, Якшанга (Костромськаобласть) та ін.

А скільки подібних міст і поселень московити перейменували за останні 500 років — одному Богові відомо. Дуже вже намагалася Московія замести і зачистити старі сліди і свідчення. Особливо старалися в радянські часи.

І було б помилкою не вказати на ще один фактор, який сприяв освоєнню татарами захоплених земель, у тому числі і ростово–суздальської. Цей фактор — загальноординська «ямська служба», тобто «служба заїжджих дворів» держави.