Моксель, або Московія. Книга друга

загубив! Ще раніше з бойовища втік Ярослав Всеволодович (батько Олександра Невського). "Ярослав також прибіг сам у Переславль на п'ятому коні, а чотирьох загнав" [46, с. 146].

Такі "великі полководці" землі московської, які нібито протистояли ханові Батию в 1237—1238 роках. Ось чому Вільгельм де Рубрук свідчив 1253 року, що один із цих "государів" пішов у військах хана Батия на захід на посаді командира чи то сотні, чи тисячі, а інший (Ярослав) залишився при ханському баскаку "государити" в ростовсько-суздальській землі.

До речі, у 1253 році та земля називалася — країна Моксель.

Усе взаємопов’язане в нашому світі. Московській історичній брехні місця в ньому немає.

То чим же прикметна для нас Ліпицька битва 1216 року? Про що вона свідчить?

По-перше. На місці знаменитої битви 1216 року був насипаний ритуальний круглий мерянський курган, у якому похований мерянин-язичник. Тобто і в 1216 році у військах ростовсько-суздальської землі серед знаті було багато мерян-язичників, окрім рядових воїнів і жителів землі. Тому й зберігалися мерянські (фінські) ритуальні звичаї. Послухаємо археолога О. С. Уварова:

"Тому необхідно простежити, до якого часу тривав звичай насипки курганів; тут ми маємо докази, що обряд власне язичницький, незважаючи на введення християнства, довго ще зберігався між Мерянами. Таким чином, ми бачимо на полі Ліпицької битви 1216 року курган, насипаний над одним лише трупом... Крім того, наші хронографи XVI й XVII століття містять (не одну розповідь. — В. Б.), у якій ще точніше вказується розуміння значення високих могильних курганів: "И со многим плачем ту от невегласов погребен бысть (Волхв) окаянный великою тризною и могилу ссыпаше над ним вельми высоку, яко же обычай есть поганым" [4, с. 73).

І в першій половині XIII століття меряни-язичники становили основу населення ростовсько-суздальської землі. А граф О. С. Уваров навіть засвідчив, спираючись на хронографи, що подібне мало місце в Московії XVI— XVII століть. Така історична правда без "доважку московської брехні".

Не буду подавати підтверджуючих прикладів про всі круглі мерянські кургани, які належать до Ліпицької битви 1216 року. Тому що й у них були "знайдені кістяки, які лежать безладно". Християнських курганів серед них не виявлено.

По-друге, Ліпицька битва 1216 року засвідчила винятково низький рівень розвитку ростовсько-суздальської землі — народу й князівства. Можна уявити собі рівень військового мистецтва мерян і їхніх "государів", якщо 3—4-тисячна дружина Мстислава Удатного вщент розгромила 12—15-тисячну, по суті, юрбу, втративши всього 6 воїнів, а знищивши 9233 людини — представників фінського етносу. Перед нами — свідчення страшної сили!!! Тут мова повинна йти про розумовий розвиток населення, про засоби військової техніки (мечі, кольчуги, бойові сокири, шоломи, щити й т.д.) кожної зі сторін, про військову тактику й стратегію і, нарешті, про звичайну психологічну стійкість. Згідно з літописом, це навіть не битва, а звичайне винищування великої людської череди...

Говорити далі немає потреби.

Нарешті, по-третє. Ми вкотре переконалися, що в першій половині XIII століття, до приходу військ хана Батия, у країні Моксель домінував фінський етнос. А загальне населення країни Моксель (Ростовсько-Суздальське, Рязанське, Муромське й інші князівства) становило біля 150 тисяч. Тому що коли князь Юрій, утікши з бойовища, прискакав до Володимира і попросив жителів захистити місто, то почув у відповідь:

"Князю Юрію! З ким нам боронитися? Брати наші побиті, а інші в полоні, а інші прибігли без зброї, з ким нам стати?..

У Володимирі залишався люд не ратний: попи, ченці, жінки та діти..." [46, с. 146].

І так було по всій ростовсько-суздальській землі в 1216 році. Фінський етнос до приходу військ хана Батия становив базис, на якому утворилася Московія.

Кожна розсудлива людина розуміє: із часу входження країни Моксель (майбутньої Московії) до єдиної татаро-монгольської держави — Золотої Орди — про "перетікання слов’ян" у ті землі говорити не доводиться.

З 1238 року татари і фінські племена отримали єдину батьківщину. До Московії почали масово заселятися представники татар.

6

Не варто перебільшувати ролі князівської династії Рюриковичів у становленні ростовсько-суздальської землі. Версія московських істориків про особливу місію перших князів цієї династії в становленні "московської державності" — безпідставна. Тому що князі не ставили своїм завданням державотворення. Тим паче — слов’янське. Подібні твердження з’явилися значно пізніше, коли московській владі знадобилися "підстави" для пояснення своєї розбійної експансії. Які й виявилися звичайним "доважком брехні".