Моксель, або Московія. Книга друга

"Бойовище залишилося за Всеволодом, а тому Володимирці його подбали про поховання вбитих" [5, с. 4].

Так розповідає літопис у викладі археолога О. С. Уварова.

Той же О. С. Уваров і його команда 1852 року розрили всі курганні поховання Ліпицької битви 1177 року. Читачі мають знати, що всі Ліпицькі кургани 1177 року є круглими й повністю тотожні мерянським курганам, розритим О. С. Уваровим. Послухаємо археолога:

"Тут, крім чотирьох курганів, піднімався ще пагорб, котрий був досліджений 15 липня 1852 року. Кургани найрізноманітнішої величини мали від 17 до 142 аршинів в окружності й від 1,5 до 3-х аршин висоти... У першому кургані відкопані кості тварин, імовірно конячі. У другому... був людський кістяк, що геть зотлів.. У третьому також нічого не знайдено, крім маленького залізного списа. Нарешті, четвертий курган виявився спільною могилою, в яку зарили вбитих після битви... На глибині 3-х аршинів відкопано 29 кістяків. Три з них лежали осібно у трьох трунах, обернених на схід і зі складеними на грудях руками... Інші 26 кістяків були складені докупи, без усякого порядку і в різних напрямках...

Останній насип, так званий пагорб... досліджений пробними канавами... Таких канав викопано п’ять і всі вони довели, що пагорб був насипаний не над могилою, а насипаний на поверхні землі, над купою вбитих коней і різної розламаної зброї" [5, с. 4, 5].

Розкриті графом О. С. Уваровим поховання Ліпицької битви 1177 ропу засвідчили, що серед усіх загиблих — тільки три християни, які поховані за християнським звичаєм. Не будемо повторювати, як це виглядало. 26 кістяків, знайдених "у купі", свідчать про поховання мерян-язичників. Священик, який був при похованні, ніколи б не дозволив поховати християн, не зорієнтувавши їх на схід. Та й не становило великих зусиль класти людину на землю, зорієнтованою на схід. Цілком імовірно, і ті, хто ховав, і ті, хто керував похованням, і священик (скоріше за все, сам єпископ) розуміли, що із загиблими язичниками цього робити не потрібно.

Вражають безперечні факти збереження старих мерянських звичаїв при похованні в курганах. Звертаю увагу читачів на поховання й християн, і язичників в єдиному кургані. Що зайвий раз свідчить про його мерянськє походження. Мерянський етнос, переважно язичницький, був домінуючий не тільки в селищах, а й також і в дружині князя. Меряни-язичники у складі князівської дружини не почували себе чужорідним, стороннім елементом.

До речі, знайдені на Ліпицькому бойовищі 1177 року два окремих мерянських кургани також свідчать багато про що. По-перше, в них, безперечно, були поховані меряни-язичники; по-друге, то були не прості воїни дружини, а "полководці" (знатні люди); і по-третє, князівська еліта складалася не лише з християн, а й також із язичників-мерян.

Як бачимо, і до 1177 року населення Ростовсько-Суздальського князівства повністю складалося з язичницького фінського етносу. Як то кажуть — додати нічого.

Цікавий опис другої Ліпицької битви, яка відбулася в 1216 році. Зверніть увагу: битва відбулася між військами ростовсько-суздальських князів, з одного боку, і військами князів із Новгорода, Пскова і Смоленська — з іншого, які прибули на допомогу князеві Костянтину Перші виступали під керівництвом добре відомих Юрія і Ярослава Всеволодовичів.

Зійшлися, по-суті, слов’яни з фінськими племенами.

Не будемо описувати хід битви 1216 року, тому що вже її описували в першій книзі. Нагадаю: війська князів Юрія та Ярослава були повністю розгромлені й практично знищені — фізично.

Цікавий склад військ володимирських князів. Послухаємо О. С. Уварова: "За Юрієм ішло велике військо, набране з Муромців, Бродників, Городчан і зі всієї сили Суздальської землі: "бяшет бо погнано и из поселей и до песльца". Із цього видно, що той, у кого не було коня, пішов пішки" [5, с. 7].

А професор С. М. Соловйов написав простіше: "У них були сильні полки, вся сила Суздальської землі, тому що всіх погнали" [46, с. 143].

Такий був склад військ з одного боку.

Війська супротивної сторони очолював князь Мстислав Мстиславович (Удатний), що правив у Новгороді. До речі, зверніть увагу: спільне військо Мстислава Удатного було в кілька разів менше від військ Юрія, Хвалькуватий князь Ярослав Всеволодович (батько так званого Олександра Невського) навіть пишався: "на одного вашого припадає по сто наших". Ми, мовляв, вас шапками закидаємо [46, с. 142].

Це ті "шапкозакидателі" (Ярослав і Юрій), які згодом, у році, очолили ростовсько-суздальські війська проти хана Батия.

Ці витяги подаємо неспроста. Вони знадобляться.

Отже, Мстислав Удатний зі своїми союзниками (Смоленський князь Володимир, Псковський князь Володимир і Ростовський князь Костянтин) повністю розгромили війська Юрія, Ярослава, їхніх братів і союзників. За літописними зводами, було знищено 9233 людини і лише 60 воїнів було взято в полон. Новгородці втратили п’ять чоловік, а смольняни — одну людину. Вражаючі цифри! Особливо — співвідношення.

До речі, Володимирський князь Юрій Всеволодович втік із бойовища: "...прискакавши (у Володимир. — В. Б.) на четвертому коні, а трьох загнав; прискакав він у самій сорочці, без сідла" [46, с. 146].Як бачите, навіть штани