Моксель, або Московія. Книга друга

— Мер(я)— людина (об'єднавча фінська назва людей, що живуть у лісі, серед боліт, у низинних місцях, на суші й на воді);

— Мар(і)(черемиси) — людина (те ж, що й меря):

— Мур-о-ма— людина на землі ( мур— людина, ма— земля. Тобто — люди, що живуть на землі);

— Мор-д-ва—людина на воді ( мор— людина, ва—вода. Тобто — люди на воді);

— Ме-ще-ра—- видозмінене меря(мається на увазі: мордва— мокша— мещера— меря).

Ми вже писали, що черемиси називають себе марі— люди. При цьому професор М. О. Кастрен писав: "...назва Меря— є слов’янська видозміна слова "Маріі вважав, унаслідок цього, можливим "зробити висновок по справедливості, що Меря або складалася із Черемисів. або була напрочуд споріднена з ними" [9. с. 29—30).

Нехай читач не думає, що це мої особисті міркування, які доводять єдність і спорідненість як племен, так і їхніх самоназв, як ось: меря,марі(черемиси), мурома, мещера, мордва, морт-комі(зиряни), уд-морт(вотяки). Всі дослідження виконані давним-давно російськими професорами-філологами й істориками, такими як М. Кастрен, В. Ключевськнй, Д. Корсаков, О. Уваров, Г. Іловайський, П. Мельников, Г. Ауновський і багато інших.

Можна що завгодно говорити, але заперечувати сам факт наявності багатьох тисяч фінських назв сіл, селищ, рік, озер, урочищ в обителі "великоросійської землі" — безглуздо. Як безглуздо заперечувати, що лише корінний, а не сторонній народ міг зберегти свої рідні самоназви впродовж тисячі років.

Не будемо знову повертатися до тисяч цих фінських назв. Нагадаємо лише головне, що витікає з матеріалу та установлене російськими істориками: "...Зі свідчень письмових джерел (літописів. — В. Б.), з розглядом особливостей теперішнього населення тієї місцевості, де жила у свій час Меряз аналітичних висновків про Мерюз теперішнього побуту й релігії Мордвиі Черемисів,...з результатів курганних розкопок і археологічних знахідок у губерніях Ярославській, Костромській, Володимирській, Московській:

По-перше, ми маємо... район поширення Мері.

По-друге, ми можемо стверджувати, що сліди мови Мері,дуже близької до мови Мордвиі Черемисів,збереглися в говорі теперішнього населення губерній Ярославської, Костромської і Володимирської, у місцевих назвах... урочищ і поселень (від себе додамо — рік і озер. — В. Б.) і в так званих "таємних мовах" цих губерній.

По-третє, ми маємо... можливість уловити релігію Мері.. Бо ж навряд чи могли бути в Меріідоли, яких немає ні в Мордви, ні в Черемисів. У Мерінабували священного значення камені... У лісистій країні, в якій жила Меря,ліс, без сумніву, також шанувався, як шанується він досі в Мордви і Черемисів. У Мерібули жерці... Сліди цих жерців збереглися у волхвах... Релігія Меріпроявила неабияку живучість при поширенні Християнства в Ростовсько-Суздальській області...

По-четверте, побут Мері,не будучи особливо відмінним від стану взагалі дикого племені,— може бути охарактеризований так: живучи в лісистій, дикій місцевості, Мерязаймалася полюванням і, можливо, розпадалася на кілька родів, які мали своїх племінних князьків... Помалу... Меря...зникає, або, краще сказати, перетворюється... на особливий тип— Великоросійський!'[9, с. 43—44].

Це самовизначення племені, його побут, звичаї, тисячі самоназв місцевості є однією з головних відмінностей Меріта її землі від слов’ян і їхньої батьківщини. Корінна відмінність. Тут плутанини бути не може.

Ми не будемо описувати становище слов’ян у IX—XII століттях — це відомо й школярам.

2. Язичницькі вірування мері й мордви

Знаменитий князь Курбський, один із керівників завоювання Казані 1552 року, засвідчив: "У землі Мещерській була мова Мордовська!'".

Самі російські історики переконують нас у тому, що всі давні фінські племена, котрі жили в так званій ростовсько-суздальській землі (і не тільки в ній], мали родинні, тотожні самоназви й говорили однією мовою. Але головне — всі ці фінські племена в IX—XIII століттях поєднували єдині язичницькі вірування. Хоча зрозуміло: у кожній місцевості, у кожного племені згодом з’явилися як свої особливості, так і свої звичаї і обряди. Однак принцип язичницької віри був єдиний. Усі фінські племена поклонялися рікам, озерам, скелям, але особливо — деяким окремим каменям: "...з кожним чим-небудь примітним каменем пов’язана була в них особлива легенда.

Така віра древніх Фінів надовго залишила по собі сліди в землях, населених Мерянами" [4, с. 71].