Розділ «ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА»

Єгиптянин звів темні очі до неба.

— Часом аллах дозволяв мені бачити уві сні дивні речі. Отож якось побачив я гробницю, що була куди менша від усіх відомих мені царських гробниць. Я спустився сходами додолу, всередину гори. Це була ота гора, пане. Саме та!

Поблажливо всміхаючись, Картер поклав руку на плече забобонного чоловіка.

— Сни відбивають наші потаємні бажання, каже пророк Магомет. Уві сні тобі здається, що все те відбувається насправді, але потім ти прокидаєшся і розгублено озираєшся навколо — все, що ти оце пережив, було тільки марення, і від нього дещо збереглося в твоїй пам'яті.

— Але ж я виразно пам'ятаю вигляд гробниці!

— Тоді ти спиш з розплющеними очима, Ахмеде, і я повинен тебе збудити. Дивись, отам далі, біля пагорба щебеню, що його знищують робітники Реза Гусейна, задовго до війни учений знайшов келих, на якому вирізьблено ім'я: Тутанхамон. І коли ти проведеш від пагорба до нас уявну лінію, то побачиш у землі виямон. Той самий вчений знайшов на цьому місці схованку, а в ній — шматки зітлілої скрині. Від неї, певне, були й золоті платівки, розкидані навколо. На тих платівках теж стояло ім'я: Тутанхамон.

З подиву Гургар аж свиснув крізь зуби. Хотів щось спитати, але Картер простяг руку й мовив:

— А тепер глянь на скелі по той бік дороги. Там ти можеш знайти яму, в якій були сховані глиняні дзбани. В них лежали рештки речей, колись покладених до гробниці фараона Тутанхамона. Це доведено найретельнішими дослідженнями. І тепер, коли ти з'єднаєш однією лінією всі три схованки, то вийде…

— Трикутник! — вигукнув Гургар і, наче збентежений якоюсь раптовою думкою, схопився за вуха. — Хай аллах буде мені ласкавим суддею! Я заслуговую, щоб за його велінням у мене виросли віслячі вуха, — такий я був дурний, пане! Тільки тепер збагнув справжню велич твого гострого розуму! Ти шукаєш гробницю в цьому трикутнику! Я повинен одразу ж пояснити це моїм друзям, тоді вони не кинуть копати.

Він схопився бігти, але Картер затримав його.

— Ти нічого не розкажеш їм, Ахмеде, я забороняю! Серед фелахів є, напевне, й такі, що залюбки й самі шукали б старожитності. Може статися, що влітку, коли нас тут не буде, вони прийдуть сюди й візьмуться копати.

— Знову ти кажеш слушно, пане, — зніяковів Гургар. — Тепер нікому не можна вірити. Люди лихі. — Й швидко додав: — Звісно, крім мене та моїх друзів.

РОЗКОПКИ ТРИВАЮТЬ

Жахлива війна нарешті скінчилась. Увесь світ вільно зітхнув. Єгипетські солдати, що служили в союзних військах, повернулися до своєї сонячної батьківщини. Чужоземні туристи знову наповнили розкішні готелі над Нілом. Гіди, жебраки, перекладачі і замурзані арабські дітлахи тислися до чужинців. Кожен вихваляв себе, як найкращого знавця старожитностей. Галас, що настирливо здіймали ті люди, не вгавав ні у фіванських храмах, ні в гробницях Долини царів. Курява стояла на дорозі між гробницями, оповивала туристів та їхніх провідників і сірим серпанком лягала н# стрімкі скелі.

Гурт туристів спинився перед гробницею Рамсеса Шостого. Вмиваючись потом, перекладач голосно пояснював поганою англійською мовою:

— Леді й джентльмени! Тепер ми: стоїмо перед славетною гробницею наймогутнішого фараона. Рамсес Шостий був жорстокий володар. Після переможної битви з турками він звелів відтяти голови тисячам полонених на шану високому богу Осірісу. Про це розповідає напис, який ви побачите всередині гробниці…

Неподалеку від туристів стояло двоє арабів. Уже по перших словах вигадника-гіда вони п» резирнулись.

— Ахмеде, чи ти чув, що сказав той жалюгідний нащадок якогось казкаря?

— Я не глухий, Гасане. Цьому брехунові слід було б дати двадцять п'ять гарячих по підошвах, щоб більше не казав, ніби єгиптяни воювали з турками.

— А бога Осіріса він переплутав із Амоном. Коли цей батько всіх шахраїв вийде з гробниці «наймогутнішого» фараона, я спитаю його, звідки він набрався такої мудрості.