Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Не буйні вітри в темнім лузі бушували,

Козаки Хмельницького ховали, —

Батька свого оплакали 1).

Але як справедливо було одмічено 2), якраз не автентичні, народні твори, а складені в духу романтичного відродження підробки під народню поезію знаходили найвишчу оцінку в літературі, і процитована строфа таки більше підходить під ходячу романтику другого десятиліття XIX віку, ніж під справжній думовий стиль.

Мотив голосіння козаків в псевдо-думі “Запорожської Старини”, перероблений рукою Миколи Маркевича, також іще недавніми часами, в праці Кубалі знайшов місце як сучасний голос 3). Ідучи слідами українських романтиків 1830-1840 р. р. той же Кубаля дав також образок всенароднього похорону великого гетьмана в Суботові, в тім же романтичнім стилю 4).

Поруч автентичних відомостей про похорон старого гетьмана в Суботівській церкві- до котрих на взір історії Золотаренкового похорону примішувалися лєґенди, що Суботівська церква так само згоріла підчас похорону Богдана, як корсунська з труною Золотаренка (вище с. 1157)-з'являється вже в сучасних авізах инший образ-похорону Хмельницького як традиційного козака в степу, без попів і дяків, серед самих козаків, що насипають над ним високу могилу. Так заповів сам Хмельницький-щоб поховали його в Суботові, “без дзвонів і церковних церемоній”, і висипали над ним високу могилу 5).

В дальшій еволюції сеї лєгенди з'являється варіянт, що Хмельницький помер під Замостєм, облягаючи його разом з Шведами. “Замойські черці” поховали його “обрядом грецьким”, а козаки поставили на могилі камяного хреста, з таким написом:

“Тут спочиває красний воїн, Богдан Хмельницький, великої булави, бунчука і коругви польської гетьман, сили і слави козацької вождь (і) хранитель, і непоколебимий государ” 6).

Сей образ оспіваний в Шутовім тексті думи про смерть Хмельницького, де сполучено два моменти, здається-окремі й самостійні. Юрась ховає батька “у Штоминнім дворі на високій горі”, в Суботові, очевидно. До сього додано “загальне місце”-похорону козака товаришами:

Тоді ж козаки штихами суходіл копали,

Шликами землю виносили,

Хмельницького похоронили,

Із ріжних пищаль подзвонили,

По Хмельницькому похорон счинили.

Се похорон в степу, серед війська, без церковного подзвіння-заступленого вистрілами з гармат, мабуть в неприсутности родини (може в казну з мотивом, що Юрася не було при смерти батька-легкодушно відлучився).

В збірці Грабянки записана історія-не знати звідки зачерпнена: “Достовірно оповідають декотрі, що Поляки не мігши усмирити Хмельницького иншими способами, надумали отруїти його смертельною трутиною. А зробили так: одного великородного молодика підстроїли з тим, нібито він хоче оженитися з донькою Хмельницького, і той приїхав до Чигрина й удаючи таке засватав його доньку. Коли він від'їздив і Хмельницький його провожав, той почастував свого нареченого тестя за здоровлє своєї панни-з пляшечки повної горілки з розпущеною трутиною, не скоро смертельною. Сам наперед випив ніби з тої фляшки, але то була проста горілка і йому не пошкодила, а бідний Хмельницький стратив життє від такої проклятої приязни. Що то було все підстроєне, доказало се, що той підстроєний зять ніколи більше на Україні не показався” (с. 154).

Костомаров переказавши се оповіданнє в першім виданню без застережень 7), в пізнішім вказав його неправдоподібність-тому що дві доньки Хмельницького були вже замужні, а більше у нього не було, і додав таку характеристичну дописку: “Далеко правдоподібніше, що той повільно-смертельний яд, що зводив Богдана в могилу, принесено йому не з Польщі, а з Москви: се була та московська політика, що ламала всі його широкі пляни знищення Річипосполитої, єднання і зросту Руси-ламала саме в хвилі коли вони скорше ніж коли небудь могли здійснитися. Хмельницький бачив далекі перспективи-як свідчать ріжні його слова. Він передбачав, що Москва більш ніж всякі інші сусіди зіпсує розпочате ним діло і на довгі часи полишить Український нарід під ярмом католицтва і панства. До того ж грубіянське поводженнє московських людей з українськими-на котре йому звідусіль заносилися скарги; недовірє до нього самого московської старшини; недопущеннє українських комісарів до нарад Москви і Польщі про долю українського народу; незадоволеннє з Москви митрополита і значної частини православного духовенства,-все се показувало йому, що об'єднаннє України з Московською державою не може обійтися без непорозумінь і потрясень. Все се смутило гетьмана. Йому було за 60 років, пережив він багато ударів, але виленська умова з усіми звязаними з нею подробицями була ударом для нього найбільш погибельним” 8).

У того ж Грабянки характеристика старого гетьмана інтересна як підсумок традиції про нього, як вона жила в другій половині XVII в.: “Муж істинно гідний гетьманського імени: сміливо підіймав він біди, добру раду знаходив в самих бідах; тіло його не утомлялось ніякими трудами, добрий настрій не упадав під ніякими неприємностями. Рівно витрівало зносив він і холод і спеку. Страву і питтє вживав не зайвим лишком, а скільки лише природі було потрібно. Хіба як від справ і воєнних занять час вільний лишався, тоді трохи спочивав, і то не на дорогоцінних ліжках, а на такій постелі яка військовій людині випадає. І не клопотався вибирати для спання десь місце на самоті, але спав спокійно серед немалого воєнного крику, ніскільки тим не журячися. Одежею від инших не ріжнився ні трохи, тільки зброя на коні була трохи краща від инших. Часто бачили його вкритого воєнною свитою, як він спав між вартовими знемігшися від труду. Першим виходив на бій, останнім відходив.

“Міркуючи такі й инші тим подібні прикмети, чи дивуватись, що він став побідником і страхом Ляхів, коли ті віддавшися цілком цивільним (мірским) утіхам, занедбали зовсім військову справу і вправу. Тому не військо своє вони стратили, але якби Хмельницький їх потайки не жалував-всю б Польщу свою на віки погубили б” (с. 153).

Величко замість характеристики подав нібито надгробну промову, виголошену на похороні Хмельницького його секретарем Самійлом Зоркою-в дійсности зложену мабуть самим таки Величком (судячи з характеристичних подібностей і в змісті і в фразеольоґії сеї промови з історичним викладом самого Величка) 9). Характеристики гетьмана вона не дає, майже не виходячи поза вичисляння його подвигів (битв), порівнювання з ріжним старинними і новими, історичними і мітольоґічними постатями- змістом взагалі дуже бідна, даючи тільки характеристичний взірець шкільної риторики.