Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Липинський вважає потрібним підкреслити се “всупереч поширеним хибним поглядам на сю справу”, що тут мова не про вибір, а про проголошеннє (с. 272), і в проханню гетьмана, щоб патр. Никон поблагословив Юрия на гетьманстві, добачає не більше не менше як бажаннє “оцим благословенством-однаковим як для гетьмана, так і для царя зрівняти українську владу гетьманську з московською владою царською”. Висловляється навіть так, що Хмельницький “під кінець свого життя добивавсь усіми силами” сього патріяршого благословенства для сина.

Се, як бачимо, досить натягнено, бо крім сього-досить побіжно висловленого побажання, переказаного через Коробку, більше ми не стрічаємося з такою мрією старого гетьмана, не кажучи вже, що благословеннє патріярше зовсім не те що коронація на царство. “Посуд з св. миром” привезений антиохійським патріярхом в дарунку Хмелеві (вище с. 987) зовсім не означав, що се миро призначалось на коронацію гетьмана-як припускає Липинський тому що мовляв “йначе патріярхові не було чого його самому святити і з собою везти” (с. 118). Щорічне вареннє мира підчас великого посту якраз було функцією патріярха, і Паїсій віз миро на дарунку і роздавав при всякій нагоді зовсім не для коронаційних цілей, а тому що миром в православній церкві мажеться кожен християнин при хрещенню. Тому не тільки цареві, але й патр. Никонові і московським боярам Паїсій роздає “посуди з миром” “старим”, звареним раніш і “новим”-тим що він зварив по дорозі в Молдавії великим постом 1654 р. (кн. III ст. 10 і 31). Теорію гетьманського монархизму розвинену Липинським в останній праці і викриту ним у Хмельницького від самих початків його гетьманства взагалі вважаю невдалим винаходом, навіяним політичними тенденціями останніх літ.

6) Один опублікований Цертелевим-Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихь пЂсней, передрукований в II збірнику Максимовича, і звідти у Антоновича і Драгоманова. Другий опублікував Метлинський, Южнорусскія народныя пЂсни, з зазначеннєм, що записано сей текст від Андрія Шута, себто в 1850-х р. р., тим часом як тексти Цертелева походять з другого десятиліття XIX в.-див. К. Грущевської Укр. Нар. Думи, (вступної розвідки с. 20 і 53). Але старша запись, як показує дальше порівняннє-явно фраґментарна. Тому, очевидно, і Антонович-Драгоманов поставили на першім місці текст Метлинського.

7) В друкованім паради.

8) Тут недорічна вставка-антиціпація фрази що належить до дальшого: “стали у раді як малії діти”, я її поминаю і реставрую фразу.

9) Образ вичікування гетьмана в паралельнім тексті Метлинського виглядає як lосus соmmunis і не належить до первісної редакції думи: гетьман же скликав козаків до резіденції. Але козацький поклін гетьманові мабуть належить до початкової редакції.

10) В друк. козака.

11) Сі два рядки в записи Метлинського стоять вище, після слів: Собі гетьмана настановляйте; я їx переставив, бо думаю, що вони належать сюди.

12) Сі десять рядків в тій чи иншій формі мусіли бути в первісній редакції.

13) Рекомендація з боку Хмельницького Виговського як першого кандидата теж льогічно майже необхідна. Але характеристика, дана козаками йому, надихана пізнішою аґітацією проти нього і належить мабуть до третьої верстви-тої редакції, що описувала реституцію Юрася.

14) Сей реєстр імен завсіди здавався мені крайнє сумнівним, і викликав підозріннє, що сей текст не був записаний самим Цертелевим (що в підроблюванню чи прикрашуванню дум цілком непомічений), а дістався до його рук уже в препарованім виді. Антін Волочай-се очевидна пара до Филона Чичая. Чичай (Чичилей-Джалалий) може бути автентичним, як автентичний мабуть Грицько Костир. В пари їм мабуть додані препараторами Антін Волочай і Мартин Пушкар: Антін Жданович і Пушкар особи історично більш відомі, і їх скорше могли додати аматори другого десятиліття XIX в. Грицько Костир Миргородський-дуже характеристична комбінація “наказного гетьмана Костирського” з “Грицьком миргородським” (Лісницьким): аматор би сього не втяв. Але першим іменем повинно було б бути імя Виговського, як у тексті Метлинського (припускаю, що Шутові його не вложили в уста).

15) Еврах-Евграх, замісць Юрася.

16) Ся частина-прозаїчне переповідженнє, як показують вставки “каже”, “говорять”. Тому нема чого й розбивати її на вірші.

17) Я розгляну їx далі і в наступнім томі.

СМЕРТЬ МИТРОПОЛИТА, ЦАРЯ І ПАТРІЯРХА НЕ ПОВІДОМЛЕНО ВІДРАЗУ, ПОБАЖАННЄ, ЩОБ ПАТРІЯРХ ПРИЇХАВ ПОБЛАГОСЛОВИТИ НОВОГО ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА, ПЕРЕКАЗАНЕ ЧЕРЕЗ КОРОБКУ.

До ріжних клопотів сього моменту прибуло ще опорожненнє митрополичої столиці: помер митрополит Сильвестр 1). Тимчасове заступство гетьман дав славному потім Лазареві Барановичу, що саме починав тоді свою політичну діяльність, недавно висвячений на місце відомого нам еп. Зосими чернигівського 2), і розіслав листи до духовенства місцевого і закордонного, запрошуючи на вибори нового митрополита, на певний на се визначений термін 3). Царя і московського патріярха, видимо, про се не повідомлювано; гетьман, висилаючи в перших днях травня свого посла до Москви не згадав смерти митрополита-хоча повинен би був уже мати про неї вісти, тільки мабуть додатковим наказом, післаним наздогін 4) наказав висловити побажаннє, щоб московський патріярх приїхав до Київа поблагословити гетьманича на гетьманство, а нового митрополита посвятити: очевидно, потім як він буде вибраний на митрополію. Але про участь патріярха в самих виборах, чи обсадженню митрополії, він нічого не згадав. Супроти того інтересу, який потім московський уряд виявив до сеї справи, дивно вражає, що в сім менті, зараз по смерти митрополита, ні гетьман ні царський уряд не порушили сього питання.

Ейнгорн на тій підставі, що в офіціяльнім наказі Коробці про се мови не було, висловив здогад, що се не гетьман, а Виговський велів заговорити про митрополита -аби прихилити до себе патр. Никона. Але ж бо взагалі про приїзд патріярха не було мови ні в наказі ні в грамоті!

Харлампович з огляду на се скваліфікував заяву Коробки як неофіційну порожню балачку, якій в Москві не надали спочатку ніякого значіння, хоча Коробка мовляв-коли навіть і не мав офіціяльного доручення на таку заяву, “не видумав від себе того, що сказав”, бо були такі елементи на Україні, які бажали приїзду патріярха і підпорядкування йому української церкви (Харлампович посилається на балачки в Путивлі двох духовних осіб, що їхали зі Львова, і оповідали 8 (18) липня, що їм казало київське духовенство-Баранович, Ґізель і софійський намісник: з собору вони хочуть післати проханнє Никонові аби він благословив і посвятив митрополита кого вони виберуть 5). Никон пізніш писав патріярхові Діонісієві, що цар кілька разів намовляв його, аби він висвятив київського митрополита, але він, Никон, мовляв на се не погоджувався не хотячи нарушати прав царгородського патріярха) 6).

Примітки

1) Дату смерти Косова дає Величко, каже, що він помер “на седмицЂ мироносицъ з вовторка на середу, априля пятого-надцать” (нов. вид. с. 157); середа неділі мироносиць дійсно припадає на 15 (25) квітня, але в літературі повелася дата 13 (23) квітня, не знаю яким чином.