Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

5) Пор. нижче (с. 1067) як московські післанці розповідали в Криму, ханським міністрам, історію сеї кампанії: як то московське військо, охороняючи козаків “польських і литовських людей побили, в полон забрали і самих гетьманів польських з їхнього обозу прогнали” (Крим. кн. 37 л. 94).

6) Лист Ракоція до короля з 16 грудня в Жерелах XII с. 336. Пересилаючи листа Хмельницького Ракоцій повідомляє короля, що свого посла до Хмельницького він уже післав, “на сильне наляганнє його”. Про сей лист, одержаний в Варшаві, тамже звістка з лютого-ч. 417.

7) Реляція австрійського резідента з Царгорода, 4 січня, тамже ч. 414.

8) В збірці Ґоліньского ст. 734.

9) Лист господаря 18 березня в Теках Нарушевича 148 с. 71-74.

10) Кримські справи 1655 р. кн. 37 л. 39.

11) Сей лист маємо в московськім перекладі, без дати; гетьман переслав його цареві з Томиленком 12 н. с. квітня-Сибир. пр. ст. 1636 л. 428. В актах Ю. З. Р. XIV с. 562 він надрукований без усяких пояснень, відки походить.

12) Акты Ю. З. Р. XIV с. 561. Маємо все в московських копіях, так що на буквальність імен нема чого спускатись. Шагал або Шаган-ага, як він називається в листі Хмельницького до царя, може бути той сами Шаїн-аґа що привіз листа від Сіявуша і баші. Правда, в листі баші сказано доволі виразно, що Шаїн-аґа се його посол, але Виговський в листі до царя (тамже, с. 559) каже про одного посла, що прийшов з листами “отъ Сіяушъ-паши силистрейского й от везиря Аззема с листами прелестными”. Так само і в листі Хмельницького з того ж дня: “пришол к намъ посол турецкиі Шаганъ-аґа от Сияушъ паши силистрийского и от везирь Азема именем цесаря турского, с прелестными листами” (нижче). Не маючи листа візира, трудно вгадати, як воно вийшло: чи Шаїн-аґу, післаного від баші, в дорозі вже догонив гонець від візиря, і як особа меншої ранги він не згадується окремо, чи Сіявуш до свого листу долучив лист візиря, якогось дуже загального характера, без чогось конкретного, тому й не згадав про нього спеціяльно.

13) Див нижче-про посольство Климятенка.

14) Крим. справи 1655 р. кн. 37 л. 164-5.

15) Тамже л. 168.

16) Себто в середині березня.

17) Тамже л. 123.

18) Ориґінал в фонді б. Архива загран. справ-“Подлинныя малороссійскія грамоты” № 59 (московський переклад в Сибир, прик. стовб. 1636 л. 421-3). Піваркуш паперу зложений як лист, на обороті адреса: “Шляхетно урожоному его милости пану гетману Богдану Хмельницкому войска Запорозкого и пану брату моєму до вручення належитъ”. Сам лист і підпис Карач-бея писані одною рукою, дуже грубим письмом. Московська поміта: “164-го апреля въ 24 день с посланцом с Васильем Климентьевым”; про сю посилку Акты Ю. З. Р. XIV с. 559-560.

19) Навожу сю розмову, з огляду на характеристичні подробиці. Московські посли в розмові з Сефер-ґазі і Меметшою, визначеним від хана на розмову з ними, висловили 2 (12) травня побажаннє, щоб попередня договорна грамота Криму з Москвою з нагоди зміни хана була “переписана”, з опущеннєм деякої неприємної для Москви, занадто сервілістичної фразеольоґії, і з додатком нових царських титулів (“Великої і Малої Росії самодержця”) та з згадкою про Запорозьких козаків: що Орда не має їх воювати (як нових московських підданих). На се Сефер-ґазі і Маметша сказали, що грамоту переписати від імени нового хана можна, але за старим взірцем без змін, і спеціяльно Запорізьких Козаків включати туди не можна.-“Тому що Запорізькі Козаки 800 (!) літ були в підданстві польських королів, а потім були у нас в підданстві років з 7, ми за них-запевняючи собі їх прихильність і сподіваючись під них правди і постоянства-билися з польськими і литовськими людьми, богато невинної крови розливали і в кривду їх нікому не давали. Тоді Запорізьких козаків було тільки 8 тисяч, а ми їx зробили 20 тисяч, і вони з того тішились, що ми за них стояли і поміч їм скрізь давали. Гетьман Б. Хмельницький тоді мене, Сефер-ґазі цілував у ногу і обіцяв бути у нас у підданстві до віку, а тепер ті Запорізькі Козаки нам збрехали, зрадливо від нас відстали, нашу прихильність забули і називають себе царськими підданими(“Гетман де Б. Хмельницкий в тЂ поры и ево, Сефер Газы агу целовал в ногу, a хотЂлъ быть за ними в подданстве и до вЂку, а ныни де тЂ запорожские черкасы имъ солгали и воровствомъ своимъ от них отложились и доброту их забыли, а называютца государевыми”. л. 85.). Так ви то знайте, ті зрадники і бунтівники і цареві так само зрадять як і Полякам. А ханові Магмет-ґераєві ніяк не можна таких зрадників не воювати і їх не руйнувати. Хіба як у всіх кримських і ногайських людей нігтів на руках не буде, або очі їм землею засиплять, тоді вони тим зрадникам за їх зраду мстити не будуть. Та й султан турецький скоро пришле на тих зрадників велике військо: Турків, Арабів, Венгрів, Волохів, Мунтян, Темрюцьких Гірських Черкесів, Шведів (!) і накаже їх знищити без останку”.

Московські посли протестували против таких слів, що ведуть “меж государств на разврат, а не к тишинЂ и покою”. “Ц. вел. подданных-гетмана Б. Хм. и со всЂмъ войскомъ Запорожскимъ называет ворами не дЂломъ. А воровства их нигде не бывало, і в подданст†онЂ запорожские черкасы у крымскихъ царей ни у ково не бывали и впредь не будут. А были онЂ подданные и(з)-стари польских королей, и за великие их и нестерпимые неправды и за поругание христиански вЂры в подданстве у них быть не хотЂли, а учинилися в вЂчном холопстве у в. гос. нашего, потому что наша православна християнъская вЂра греческого закону с ними. Черкасы одно. А Магмет-гирЂю царю и калгЂ и нурадыну царевичом и имъ, ближнимъ людем в досаду ставить того нЂчево. (л. 87).

Далі московські посли докорили ханським міністрам, що хан підчас останньої кампанії посилав своїх людей Янові-Казимирові на козаків, хоча й знав, що військо Запорізьке і вся Мала Русь перейшли під царську руку, і вийшло так, що цар післав гетьманові своє військо, а Татари, царські союзники, билися против них по стороні Поляків. “За ласкою божою і царським щастєм воєводи польських людей побили, в полон забрали, а самих гетьманів з їхнього обозу прогнали-але підчас бою з польської сторони було богато Кримських Татар, і вони робили велику перешкоду царським людям”. Сефер-казі, вислухавши так спрепаровану реляцію про Дріжипільську битву здержливо скритикував її; посли так переказують його слова-мабуть не зовсім вірно: “В тім бою царські люде забрали у польських людей 12 гармат, а більше нічого не було. Кримських людей в тім бою було небогато, та й ті против царських людей не бились; а коли б підоспів тоді калґа-царевич з військом, вони б царських людей з козаками на голову були б побили”. Посли протестували против такої нельояльности і домагались, щоб на будуче до козаків- царських підданих в повній мірі прикладався принціп: хан царським приятелям приятель, а неприятелям неприятель,-щоб і Татари козаків не воювали і їх неприятелям не помагали. Але Сефер і Меметша рішучо не погодились дати таку ґарантію (л. 87-97).

20) Крим. справи 1655 р. кн. 37 л. 121 і 121, імя претендента пишиться Чобак і Чебак.

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКІ РОЗХОДЖЕННЯ І ПОЛЬСЬКІ ЗАЛИЦЯННЯ, ЛИСТ ДО ГЕТЬМАНА ВІД ТИШКЕВИЧА, ПОСОЛЬСТВО ВІД РАКОЦІЯ- СТ. ЛЮЦ. СИТУАЦІЯ НА ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІМ ФРОНТІ В КВІТНІ-СВІДЧЕННЯ БРАНЦІВ І ПІСЛАНЦІВ, ПІСЛАНЦІ ВАЛАСЬКИХ ПОВСТАНЦІВ У ГЕТЬМАНА.

Невважаючи на сумний вислід зимової кампанії Хмельницький не кидав своїх плянів великого наступу на Поляків, що він заявив свого часу перед Матвеевим, і мабуть ширше розгорнув в посольстві білоцерківського полковника Макара Москаленка, висланого або разом з Матвеевим, перед виступом на Поляків, або слідом потім, уже в поході (на жаль, акти Москаленкового посольства досі не відомі, і тим самим ми не знаємо і сього гетьманського експозе). В наступній реляції, висланій по повороті з походу, з Богуслава 4 н. с. березня 1) гетьман писав цареві: