Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Виговський пересилаючи до Москви сей лист Сіявуша, згадує також лист візиря Азема, післаний разом з сим-але він до нас не заховався. Привіз його царгородський посол, що приїхав до Чигрина 3 н. с. квітня. Про се гетьман писав київському воєводі три дні пізніше: “І се також подаємо до відома, що тепер, 24 марта прийшов до нас великий посол Шагал-аґа з прелестями своїми поганськими: вимовлявся, що се Татари без їх відома приходили в поміч Ляхам і нас воювали, але ми їх прелестям не віримо ні трохи” 12). Виходить, що незалежно від посольства Сіявуша, що хотів відкрити дорогу зносинам гетьмана з новим візирем, сам візир взяв на себе ініціятиву посольства до козаків з якимись прихильними заявами. На його рахунок можна б покласти і те що гетьман пише київському воєводі, що Турки виправдуються, мовляв Татари без їх відома воювали козаків-бо сього в листі Сіявуш-баші не сказано виразно, тільки натяком.

Повідомляючи царя про се посольство, гетьман обіцяв, що затримає його аж доки одержить інструкції з Москви 13). Але мабуть так довго його не затримував, і скоро після сього-десь може в середині квітня відправив царгородського післанця з своїми послами.

Про се посольство Хмельницького до султана, з скаргами і погрозами за кримську неприязнь, розповідав московським послам в Криму їx товмач і провідник в липні, з нагоди нового турецького посольства до хана, в відповідь на посольство Хмельницького: “Послав гетьман Б. Хм. до Царгорода, до турецького султана скаржитися на Кримських і Ногайських Татар за те що вони забувши їx приязнь і любов і все добро, зложилися з Поляками і їх, Черкасів, побивають, городи і міста палять, пустошать і руйнують,-аби султан велів їх стримати, бо коли не стримає, то нехай на Черкасів не жалує: вони за свої кривди Кримцям і Ногаям віддячать. Турський султан тих послів Хмельницького, наділивши великими дарунками, відправив на Запоріжжє, а в Крим прислав чауша з тим щоб Татари на Черкасів не ходили. В останніх днях липня н. с. товмач бачив чауша в Бахчисараї: привіз він грамоту від султана, і в дарунку кафтан і шаблю, був у хана, віддав йому султанську грамоту і дарунки, і Татари на базарі говорили, що султан пише ханові, аби він на Запорізьких Черкас не ходив. Полякам не помагав, а жив би в згоді й приязни з Черкасами по давньому. Але хан чаушові відрік, що він таки мусить іти з Поляками на Черкасів, бо від них діються великі зачіпки й кривди всьому Кримові і Ногаєві, і хан післав від себе гонцем до султана капичея Ділера, просячи дозволу на похід 14).

Дещо инакше розповів про козацьке посольство до Порти “князь Маметша Сулешов”, присланий від хана до послів десять день пізніше: гетьман посилав до султана просити щоб султан козаків пожалував,-прийняв в підданство і тримав в своїй опіці (призрЂньи) так як Волощину, а від кримських людей і Поляків їх боронив. Султан їx в підданство прийняв і послів одпустив; гетьманові і війську післав корогву і булаву, а ханові і королеві написав, щоб вони козаків не воювали. Але хан таки буде воювати козаків, спільно з королем, бо козаки люде фальшиві (лживые), королеві і ханові зрадили, і ніяка держава їм віри не йме через те” 15).

Про турецьке посольство до хана розповів полоняник Михайло Данилович, попович з Василькова, що жив при старшій цариці небіжчика Іслам-ґерая: “Сього року в великім пості, в перших тижнях 16) приїздив до Криму від турецького султана чауш з листом, і писав турецький султан цареві, царевичам і всьому Кримові і Ногаєві, щоб вони на Черкасів війною не ходили. Полякам не помагали, а жили усі дома в своїх улусах та пильнувалися наступу Калмиків, Донських козаків і Запорізьких Черкасів, вичікуючи, чи не прийде у Поляків з козаками до згоди, а коли вони не помиряться-нехай би тоді помагали тому, хто буде дужчий” 17).

Приятелі Хмельницького і козаків з свого боку не лишалися пасивними-з одного боку стараючися стримати кримську сторону від безпосередніх конфліктів з козаками, з другої сторони-вплинути на козаків, щоб вони розірвали союз з Москвою і тим усунули сю заваду козацько-татарської приязни. Між листами пересланими цареві від Хмельницького в квітні, єсть такий цікавий лист Карач-мурзи, писаний 11 н.с. березня очевидно якимсь українським писарем, дуже нескладно і малограмотно, але як цікаву побутову памятку подаю її тільки з найбільш необхідними поправками:

“Шляхетне урожоному пану приятелеви моєму и пану брату моєму велце ласкавому гетману Богдану Хмельницкому.

“Зичачи доброго здоровя и на всемъ щасливого панованя зо всЂмъ войском Запорозким неиначей яко сам собЂ. И пану брату моєму писару ВЂговскому поклон мой доношу през писаня моє. И всЂмъ полкувникамъ, сотника(м) и ясавулом войсковим поклон мой доношу, яко братии своей през писаня моє.

“А при томъ дивуюся непомалу, жемъ послал писаня свое от ДнЂпра до ваш (!), и отдано тоє писаня атаману чегиринскому, на имя Панасу; не вЂдаю, ци дойшло до ваш (!) ци нЂ, бо немалий час, а я вЂдомости жадной не маю до того часу.

“Пане брате мой, якосмо присягли меже собою, абисмо били братъ за брата, я теперъ есть,-на що небо и земля свЂдокъ єсть-абисмо того тримали межи собою. На якую присягу уважаймо, абысмо души яки(и) межи собою не наразили. “Найяснейший ганъ, которий тебе взял до себе, не отступит тебе, и всЂ беюве готови на помучъ, на що будетъ потре(ба). Блюдю ваш, абы-с(ь) дябелского язика не услишалъ! На якую помочъ приняло-с(ь) Москву на помочъ собЂ? А за тою помочу опустошиле-с(ь) всю землю! Яко-смо мовили под Зборовом з крулем, я того держу ся, на шо ми вЂри дай-в тим я тобЂ правдиве мовлю, аби-с(ь) ми в тим вЂрилъ, бо стерегу присяги и души своєй”-бомъ я мЂлъ з ганом розмову о тим. А до того аби-с(ь) писал до гана, що мислити чинит(ь), що найпрудше, и тамъ дознаешъ правди моєй,- которий Карачъ бей взялъ все тоє на свою шию. Аби-с(ь) писалъ до гана о тим яко (в) пЂршемъ сло†стоишъ, такъ до гана аби-с(ь) писалъ. Мое и твое приятЂлство перше! А до того аби-с(ь) Москви не приймал,-земли, которая направлена, аби-с(ь) не запсовалъ. Я тобЂ добрий в тим приятЂль! Аби-с(ь) чим прудше лист писалъ и до гана слал, и тамъ з ганом найдешь собЂ мову и раду. Бо ган з крулем и до сего часу едность мЂютъ межи обою. Ти з нами воевале-с(ь) переше (!), и теперъ будмо посполу-на тебе не вдарит жадний неприятель. Крул(ь) з Москвою якъ хоче нехай чинит, тилко твоя земля нехай цила будети. Гди будетъ с Криму ганъ, в тен час не потЂшитъ ся твуй неприятел(ь)..

“С тим тя Богу отда(ю), а моєи ся речи тримай.

“З Орди, с Кучмани 1655 в четвер второй нед(Ђ)лЂ поста.

“Наше добро и зло чому ти не помнЂшъ? На то до того спомнЂ, яко-с(ь) бил ся з Ляхами, а єсли би смо ми не пошли, щобъ ти чинивъ з ними? Єстесмо тобЂ приятелЂ, и для того ми за тобою не гонили якосмо з Ляхами були. (Татарська печатка) Ваш все доб. зич. приятел(ь) и братъ Карачъ бей, староста перекопский” 18).

Хан і його візир міцно трималися короля, цінячи останні контрибуції, щедро уділений ясир і перспективи походу на московські землі, і твердо стояли на тім, що поки козаки тримаються Москви, Орда мусить помагати королеві. В переговорах про відновлення союзу Криму з Москвою, в місяці травні московські посли висловили побажаннє, щоб козаків теж включено в сей союз і хан обовязався не нападати на козацькі краї; але ханські міністри рішучо відмовилися, рахуючи їx самовільними правопорушниками: вони вийшли з підданства Польщі і Кримові (так!) і піддалися Москві, за таку їх зраду і султан і хан воюватимуть їx до упаду 19).

Але в дійсности бльокада Криму з моря і з суходолу, що повів Хмельницький, дуже серйозно стримувала активність Орди против козаків. Згаданий вище полонянник Михайло розповідав про кримські відносини: “Тепер (се було в середині травня. н. с.) у царя великий з'їзд і рада з кримськими і ногайськими мурзами: кримський цар і всі кримські люди хочуть іти разом з Поляками на Черкасів і кличуть з собою ногайських улусних мурз з улусними людьми, а ногайські мурзи відмовляються, бо чекають нападу Калмиків і бояться, що Донські козаки та Запорізькі Черкаси прийдуть з Дону. Та й слухатися кримського царя богато ногайських мурз не хочуть: хочуть одкочувати від Криму геть, бо їм від кримських людей великі кривди, і через Калмиків теж бояться кочувати коло Криму. А Магомет-ґераєві довго в Криму не жити, бо його кримські й ногайські люди, Євреї і Вірмени не люблять, тому що він в Криму заборонив шарап і инші напитки та богато инших новин позаводив. І тому також, що докупається у турецького султана на кримський юрт, бути царем, попереднього Іслам-гераєвого покоління царевич Чобак-ґерай, і як тільки пришлють Чобак-ґерая царем, Магмет-ґераєві не жити, бо між ними неприязнь, і Чобак-ґерай богато перетерпів від Магмет-ґерая” 20).

Примітки

1) І с. 459.

2) Я думаю, що гетьман післав свою реляцію з полковником білоцерківським Макаром Москаленком-се посольство згадується кілька разів, але акти його на жаль досі невідомі-Акты Ю. З. Р. X. IV с. 523, 525, 561, 566.

3) III с. 7-8, пор. вище с. 1046.

4) Тамже с. 139. Про військо Шереметева нема згадки й тут!