Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Але на погляд царя гетьман і з власними силами міг би виявляти більшу активність в операціях против Поляків і в охороні України від їх нападів. В заміну ж армії Шереметева московський штаб хотів дістати компенсацію в виді козацького корпусу в поміч своїм стратеґічним плянам. Не тільки Золотаренкового корпуса повертати він не хотів-як того собі бажав гетьман, а навпаки прагнув одержати ще кілька козацьких полків для операцій на півночі. Видко, при всіх своїх трудних і непокірних прикметах, виявлених Золотаренківським військом, московський штаб цінив його воєнну вартість. А всякі сепаратистичні ухили, вияви “шатости” й “измены”, що особливо старанно реєстрували йому київські воєводи, він між иншим задумував нейтралізувати піднесеннєм Київа до ранґа другої царської столиці-що мало, очевидно, потягнути за собою орґанізацію там малого царського двору, і всяких церковних і бюрократичних кадрів. Про се довідуємося з цікавого- а досі в подробицях цілком незвісного посольського звідомлення Артамона Матвеева, висланого до гетьмана разом з полк. Клишею 13 н.с. грудня. На жаль, звідомленнє заховалося тільки в части 14) (між иншим-бракує інструкції), але все таки і в такім фраґментарнім стані воно дає дуже богато цікавого для освітлення ситуації.

Матвеев з товаришом своїм піддячим Порошиним доїхали до гетьманської кватирі 14 н. с. січня. Гетьман стояв все ще під Білою Церквою.

Тим часом як над Україною стояв лемент від різні і погромів в Буші, в Тимонівці і т. д., він стоїчно вичікував Шереметева, не вважаючи можливим без нього ставати до бою з польською армією. З сильним, хоч і старанно стримуваним роздраженнєм поясняв він Матвееву, як богато разів писав до Шереметева, покладаючись на царське запевненнє, що йому дано наказ на перший поклик гетьмана йти йому в поміч, і тільки дістав від Шереметева відповідь, що він від царя такого указу не має. Через се в війську настала велика трівога-аж поки в останнім часі не прийшли вісти, що Шереметев дійсно рушився. З жалем згадував він як пропало попереднє літо через таку ж саму неувязку з Трубецким: як би він своєчасно був прийшов, війна тоді ж була б скінчена, і тепер, очевидно, можна було запобігти руйнації західнього погранича, якби цар не зробив зимових вакацій саме тоді як гетьманові найбільше була потрібна московська поміч. Правда, з його розмов виходило, що він все таки не вважав даного моменту критичним. Перед Матвеевим він розвиває плян весняного походу, “як тільки трава з'явиться”, спільно з Шереметевим, на Львів-те що він потім здійснив уже з Бутурлиним, і не надає особливого значення найближчий перспективі-війні за західнє пограниче. Можливо, що він не вірив в татарсько-польську кооперацію, і продовжуючи далі зносини з своїми прихильниками між кримськими беями, сподівавсь осягнути те що дійсно осягнув два тижні пізніше: відтягнув Татар від польського походу і тим змусив до ліквідації його. Але він не відкрив сього секрету Матвееву. Натомість инші подробиці переговорів на стільки інтересні, що мусимо на них спинитись.

До гетьманської кватири в Білій Церкві посли приїхали під Ярдань, 5 (15) січня і того ж дня Виговський попросив їх до гетьмана на авдієнцію на завтра, на Водохрещі. На гетьманському дворі стрічали послів з Виговським полковники Москаленко білоцерківський, Тетеря переяславський, Іван Гуляницький корсунський, Андрій Бутенко канівський і гетьман стрів послів у сінях. Після передачі царської грамоти, Матвеев переказав царську похвалу з побажаннєм такої ж вірної служби на далі: “Служіть великому государеві і далі так як почали!” Гетьман відповів запевненнєм, що всі за “його ц. в. наказом готові й на смерть”. Описавши успіхи московського війська на Білоруси, посли познайомили гетьмана з пляном весняних операцій: наступу на Минськ і Вильну, з наміром іти на саму Варшаву. Щодо України цар бажав повної мобілізації всіх сил проти Польщі і хотів би знати гадки гетьмана про плян і пору походу, але персональної участи самого гетьмана не вимагав: Коли гетьман від частих своїх походів утомивсь і йому трудно взяти на себе новий похід-то цар пришле для сих операцій В. Б. Шереметева з московським військом, а гетьмана просить дати три козацькі полки, а сам він може обмежитися охороною України від Криму зайнявши місце Шереметева. Але гетьман не хотів випускати з своїх рук проводу й ініціятиви воєнних операцій на Україні. Він заявив, що піде з усею козацькою силою, скоро тільки з'явиться трава-але разом з Шереметевим, тому що Поляки певне зберуть проти козаків великі сили. Піде на Пиків “мимо межипашу Старого Костянтиного шляхом до Костянтиного”, себто старим шляхом 1648 р. на Тернопіль і Львів. “Бо на Камінець іти-війську буде прикро: гори великі і переправи трудні. Але добре б було післати під Камінець з дороги тисяч 5-6 війська, щоб його обложити-аби не було відти, з Камінця ніякої вісти ні до турецького султана ні до угорського ні до мунтянського володаря. Вони-мунтянський і угорський- побачивши велике військо, стануть і собі помагати цареві, і як би вдалося здобути Камінець, то се не тільки наведе великий страх на Поляків, але й на Туреччину зробить велике вражіннє” 15).

Сей аґресивний плян настільки розминався з торішньою тактикою гетьмана- його униканнями від походів, мовляв, з огляду на потребу стерегти Україну від Орди, що Матвеев поставив питаннє-як же буде в такім разі з охороною України від Татар, коли гетьман виведе всі сили на Поляків? Але гетьман сим разом відповів, що татарського нападу не треба буде боятись, бо хан буде з коронними гетьманами і не зможе воювати запорозьких городів 16). Тоді Матвеев не став розвивати арґументів против сього, а спинився на справі запровіянтовання московської армії підчас її постою на Україні: треба завчасу забезпечити її запасами, поки ціни низькі і всього богато. На се гетьман запевнив, що московське військо не буде мати в запасах недостачі, московське військо буде розписане по городах, містах і селах, йому велять давати стацію, скільки можна буде взяти 17).

Далі Матвеев сказав: “Стало відомо й. ц. в., що кримський хан хоче йти війною на запорізькі городи, і ти, гетьмане, писав, щоб воювати його: побудувати на Дону струги, а на Дніпрі човни і післати їх (на Крим). Отже скільки думаєш виготовити (човнів) на Дніпрі, по скільки чоловіка сяде в човні, і скільки війська думаєш зібрати й післати Дніпром на Дін, так щоб не посилати на Дін реєстрових козаків?”.

Гетьман на се сказав: “Вел. государ за його чолобиттєм велить вислати човни з Дніпра 18) на Дін, і з Дону йти війною на кримського хана. Але тепер сього не можна зробити, бо крім реєстрових козаків нашвидку нікого не можна зібрати; а коли реєстрових посилати (на Дін), то йому, гетьманові, самому нема на що більше надіятися! Прислана була йому царська грамота, написано в ній було, що буде в поміч кн. Трубецкой з товаришами, з великим військом. Після того прислано другу грамоту, що велено іти в поміч гетьманові В. Б. Шереметеву з товаришами. З того вийшла проволока (мешканье). Коли б князь А. Н. Трубецкой прийшов був тоді, як його згідно з царським наказом чекали (на Україні), тепер був би спокій. Бо царське вел. приймаючи їх під свою руку, хотів їм помагати військом. Тому як прийшли вісти, що на Запорізькі городи наступають неприятелі їх, вони, гетьман і військо з тими відомостями посилали до царя своїх послів: Данила Виговського і полковника київського Антона, і сі посли привезли царські грамоти, що до В. Б. Шереметева і товаришів післано такий наказ, аби як тільки гетьман їм напише, зараз вони мають іти до нього, без якого небудь проволікання. Згідно з сим указом він, гетьман, богато разів посилав до В. Б. Шереметева, але той відписав йому, що такого царського указу йому не було. З того в Запорізькому війську сталася велика трівога (великое сумнЂнье), аж доки не довідалися певно, що В. Б. Шереметев з військом іде.

“Як же Бог поможе неприятелів відігнати, тоді я велю полковникам і всій старшині робити човни, зроблять їх 300 або 400, а в кожний човен сяде 70 чоловіка. Я тепер післав на Дін бужинського сотника Лукіяна Сухиню 20), а з Дону просив 21) післати відповідних людей до калмицьких тайш, аби вони на козацьке проханнє пішли війною на хана, на Молочні Води, а звідти на Перекоп, а що з тої посилки вийде, про те дам здати” 22).

Матвеев став виправдувати Трубецкого, що справи його затримали на Білоруси, а так само Шереметьева, і при тім зробив увагу, що гетьман тим часом і з власними силами міг противстати невеликому польському війську і не дати знищити пограничних міст: “Що В. Б. Шереметев іде не швидко, відомо тобі самому, яка тепер трудна дорога, і не можна йти спішно. А що ми чули про коронного і польського гетьманів, що вони прийшли під Бушу з 20 тисячами, і спустошили богато городів, то такому війську міг би ти і з військом Запорізьким противстати не чекаючи Шереметева” 23).

Гетьман, зрозуміла річ, був дуже ображений таким завваженнєм і відповів на се: “Коронний гетьман ніяких городів не спустошив! Ті городи і перед тим були порожні-від Татар і від нас, як туди військо ходило, а люде з тих городів, від самого Дністра вийшли на другий бік Дніпра 24). Але як стався бій під Браславом і вбито там наказного гетьмана Васька Томиленка, тоді козаки з Браслава вийшли- сподіваючися приходу Орди, і Браслав спалили, щоб неприятель не мав де стати. А мені з нашим військом не можна було йти: я не зібравши всього війська ніколи не ходив. Царським городам 25) досі ніякої шкоди не було. А як тепер прийде боярин В. Б. Шереметев з військом, то ми за божою поміччю, покладаючися на щастє цар. величества підемо на неприятелів” 26).

Матвеев поспішив змінити тему, побачивши невдоволеннє гетьмана: “Вел. гос. велів тобі сказати: його цар. в. зволив зробити Київ столицею, на випадок свого приходу збудувати царський двір і покої на всякі потреби. Хоче він зробити Київ столицею і двір свій учинити на те щоб помолитися образові пречистої і святим мощам Антонія і Теодосія й инших святих, і для того також, що як буде Київ столицею і буде там двір й. цар. вел., то прихід його цар. вел. буде грізний неприятелеві-польському королеві”.

Гетьман відповів здержливо і ухильчиво:

“Се в волі й. ц. в., яку йому бог дасть гадку, не тільки Київ, але й все-його цар. величества. Що він постановив зробити Київ столицею і зробити там свій двір- се йому бог дав гадку, а ми такої його ласки дуже жадні” 27).

Матвеев очевидно відчув сю здержливість і не став розвивати сеї теми, але ті питання, що він далі ставив гетьманові, очевидно увязуються льоґічно з нею, спитав, що думає гетьман про замір турецького нападу “на Запорізькі городи”, донесений цареві: де саме сподіватись того нападу і як від нього боронитись?

Гетьман поставився до сього скептично: “Турецький султан на україну царську (Московську) і на Запорозькі городи наступати теж не може. (По перше), дорога дальня, не то що зимою, але й літом пройти її не можна, бо ті краї, котрими йти, всі спустошені, а Турки люди вибагливі (нежные), без провіянту ніколи не ходять. (По друге) турецький султан розсварився в Венеціянами і з Сербами, і Серби Венеції помагають, і Туреччина терпить від них великі шкоди”.

Артемон (Матвеев) сказав: “Вел. государ велів тобі сказати-“Стало йому відомо, що султан хоче вислати башів по волоського і мунтянського господаря, щоб відібрати у них володіннє, а правити башами-бо недовіря тим господарям. Що як-би післати їм в поміч тисяч 8-9? Цар. вел. має певну відомість, що вони були б раді такій помочи”.

Гетьман відповів: “Під сю хвилю післати поміч мунтянському і волоському (господареві) цілком не можливо, бо наступає неприятель (Поляки) і орди. Султан на господарів своїх башів не пошле-побоїться, щоб вони від нього не відступили. А про мунтянського господаря є така відомість, що він набрав війська тисяч 20, і воно стоїть на турецькій границі”.

Матвеев тоді переказав таку інструкцію: “Вел. государ велів тобі сказати, що мунтянського господаря з волоським треба сварити, викликати між ними ворожнечу, (і сею сваркою відвести їх від польського короля і хана)-відповідно до того що ти писав цар. вел. що волоський і мунтянський господар хочуть іти з кримськими людьми на Запорозькі городи” 28).

Гетьман відповів: “Тепер до волоського і мунтянського господаря посилати і їх сварити ніяк не можливо, через наступ неприятелів: польських і кримських людей. Як вони вступляться або вдасться їх побити, то я зараз пішлю, згідно з указом й. цар. вел., і думаю що їx (господарів) можна посварити-бо й так між ними згоди небогато. А про се що Венгри, Волохи й Мунтяни польському королеві помагати не будуть, єсть у мене певна відомість”.

Тоді Матвеев переказав новий військовий проєкт московського уряду: “Вел. государ велів тобі сказати, що для охорони від наступів польського короля і кримського хана в тих місцях де ти їх сподіваєшся, треба завести 29) на 10 тисяч салдатських полків-крім тих що вписані в реєстрі. Щоб навчити їx салдацькому строю, цар пришле полковників, полуполковників і майорів, капитанів і всяких урядників-салдацького строю офіцерів, а коли навчаться, призначить полковників і урядників з людей салдацкому учению навичних. На прогодованнє сих 10 тисяч салдатів треба давати як платять салдатам: по 5 золотих польських на місяць, із тих “скарбів” (доходів) що збираються в Запорозьких городах. І сі салдацькі полки мають стояти в тих городах, де можна сподіватись нападу польських і кримських людей-доки Бог не дасть замирення”.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том 9. Книга 2» автора Грушевський М.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 140. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи