Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Я спинився над сими вістями, бо вони, при певній однобічности і ріжних повтореннях, все таки доволі широко вводять нас в те, що говорилось, думалось й плянувалося в гетьманській кватирі при кінці літа й на початку осени.

За тижневий свій побут Ржевский і Богданов зібрали чималий документальний матеріял, і богато розпиталися. Між актами їх посольства заховалися ріжні листи прислані від Золотаренка, грамота Щербаня, отих сербських каптанів, Донського війська і под. 19). Очевидно, се ще далеко не все, що їм удалося зібрати.

5 н. с. вересня полк. Тетеря прийшов закликати послів до гетьмана на прощальну авдієнцію. “Посидівши трохи” гетьман сказав, що згідно з царським наказом він у тій хвилі рушає з обозу на польського короля і коронне військо, і спішно піде на них. Нехай посли приймуть його лист до царя і їдуть. Після сеї відправи козаки дійсно запалили все що лишилося на місці і рушили з гетьманом і полковниками. Посли проводили їx зо 3 версти; їдучи дорогою гетьман наказував їм засвідчити цареві, що він дійсно вирушив і вони були того свідками 20).

В листі до царя, під датою: “з табору з-під Фастова 25 серпня” гетьман висловивши радість з приводу відомостей про царські успіхи на Білоруси, привезених йому Якименком і Ржевским, давав такі відомости про себе і свої наміри: “Ми з-під Фастова рушили та й давно б уже пішли на неприятелів, тільки чекали твого указу, та ще післанців своїх, що ми їx посилали до ногайських мурз, аби йшли з нами, і думаємо, що вони підуть. Тільки нам іти треба не до Луцька, але просто туди, де стоять з військом гетьмани польські. Ми там над ними будемо промишляти скільки нам Бог поможе, а як удасться їx чи перемогти, чи обложити, то ми зараз вишлемо на Луцьк нашого війська тисяч з 10 на легко, щоб вони там сходилися з військом в. цар. вел. А просто на Луцьк тепер нам іти неможливо. Лишили-б ми у себе позаду неприятелів, і вони богато б наробили шкоди нашим людям, і тих що лишилися позаду половили б і порубали. Але як би Ляхи відійшли в глибину Польщі, то і ми б пішли (головним військом) до Луцька.

“А що в. ц. в. писав нам, аби ми пересилали всякі вісти, то ми в. ц. в. сповіщаємо: Демко Михайлович, осавул наш військовий, що послував до Стефана воєводи молдавського, приїхав назад з волоським послом Строєскулом Лупулом; Стефан воєвода цілував при нашім послі хрест на вічну приязнь з нами, а до твого ц. вел. зараз вишле своїх великих бояр, щоб вони тобі присягли так як і ми з усім військом Запорізьким. Тепер посилає до тебе свого гонця Никифора з грамотою.

“Господар мунтянський і король венгерський теж хочуть бути під твоєю царською рукою, тільки вони так хочуть поступати, щоб ні Турки ні Татари ні инші неприятелі про те не знали, бо якби Турки довідались, схотіли б з Татарами їх вирубати; ми до них послів пошлемо і тоді докладніше в. ц. в. повідомимо” 21).

Від Виговського був лист до Бутурлина, в відповідь на його листи, прислані з Ржевским, але він нічого інтересного не додавав до написаного у гетьмана: найбільш інтересний матеріял писар полишав для свого брата Данила, котрого хотів вислати слідом. Може мати інтерес, для уяснення пляну походу, отся його відомість: “Ми пішли; коли на дорозі не буде лядського війська, підемо просто під Луцьк. Але відомо, що Ляхи збираються ближче ніж Луцьк-під Зборовим, з гетьманами коронним і польним; в такім разі ми підемо на них 22)”.

Акти посольства Данила не заховались. В московських актах знайшлась тим часом тільки пізніша довідка, з котрої можна судити, наскільки пишно було обставлено се посольство і з яким гонором його приймали: “Приїздив до государя в поході з листом гетьмана Б. Хм. і з вістовими письмами Данило Виговський, з ним шурин писаря шляхтич Боґлєвский, писар (Іскрицький); 7 чоловіка шляхти і 3 козаки, та з Боґлевським і Іскрицьким 27 козаків і челяди 42. На відпуску дано їм таке государеве жалуваннє: Данилові при государі дано золочений срібний кубок з кришкою і соболів на 130 рублів. Боґлєвському і Іскрицькому по одному сороку соболів в 18 рублів. Шляхтичам і козакам Виговського по 3 пари, козакам Боґлєвського й Іскрицького по 2 пари, пахолкам по 1 парі” 23).

Лист гетьманський не знайшовся, маємо тільки листи Ів. Виговського з датою: 30 серпня “в таборі під Вчорашнім” 24), і його батька-“Остафия Ігнатовича” з датою 6 (16) вересня в Гоголеві післаний Данилом 25), Ів. Виговський писав: “Богато разів бажав в моїй щирой службі побачити пресвітлі очі твої государські або (хоч) листом або через післанців своїх ударити чолом тобі, вел. государеві, і не можна було-через великі й важкі твої справи, в котрих працю день і нічь служачи тобі щиро і вірно і шукаючи всякого добра твому ц. в.-ву. Ледви аж тепер, вийшовши на війну, знайшов я нагоду і вислав до тебе з листом моїм молодшого брата Данила Виговського. Б'ю чолом і благаю твоє ц. в-во показати ласку свою несказанну мині й улюбленому батькові моєму Остафію Гнатовичу, братам і всім родичам моїм в усім про що проситиме брат мій. Бо за сих воєнних часів, тяжких і погибельних, потратила вся ,отчина' наша маєтки, держави, і все що мала, від меча і огня лядського і татарського стали ми порожні, і тепер тільки на бога і на твоє ц. в-во надіємось і милостивої ласки шукаємо. Я, батьки, брати і родичі мої з роду Виговських, щиро і вічно служачи сприяємо і добра хочемо тобі, в. государеві, і за тебе против усякого ворога стояти і кров свою проливати готові. Я ж маючи дорученнє від тебе розвідувати всякі вісти з чужих країв і тебе сповіщати, посилаю твому ц. в-ву дві грамоти турецького султана і візира, з Криму грамоту Ширин-беєву, прелесні листи королівські, прелестну грамоту князя Радивила до мене писану і далі які вісти будуть, негайно до твого ц. в-ва посилатиму” 25). Остафій висловляє свій жаль, що старі літа не дають йому змогу самому побачити царські очі, сини його-старший Іван і молодший (Кость), день і ніч заняті військовою службою цареві, теж не можуть знайти часу для такої подорожі-ледво сина середнього Данила міг він виправити, щоб засвідчити цареві вірність своєї фамилії і готовість до служби. Просить пробачити се “умедление” і показати ласку родині-сповнити ті прохання, які мав цареві висловити Данило. Прохання були великі і були дійсно виповнені щедро-правда що тим часом цареві нічого не коштували. Маємо на двох листочках, без початку і кінця, реєстр царських грамот виданих родині Виговських “за государственною болшою печатью”-правдоподібно й грамоти видані були тоді, згідно з переданими через Данила побажаннями Івана Виговського:

“Писареві Іванові Виговському жалувана грамота на воєводство браславське” (уряд воєводи).

Йому я на маєтности, окрім козаків (без яких небудь прав на козаків), на город Остер з селами, на містечка: Козелець, Бобровицю, Трипіллє, Стайки, села Лісовичі, Кошеваті і кілька инших (імення попсовані) “з усякими доходами і всіми приналежними до них вигодами”.

Йому ж на город Ромен з приналежними селами, вигодами і доходами, “окрім козаків”.

Батькові його Остафію Ігнатовичу на попередні йото маєтности (імен бракує).

Данилові на город Прилуку, містечка Баришпіль, Баришівку, Воронків, Басань, Білгородку, Рожів з селами доходами і вигодами “окрім козаків”.

Костеві на містечка Козарі і Кобижчу з доходами і вигодами “окрім козаків”.

Писаревому шуринові шл. Іванові Боґлєвському на його давніші маєтности: містечко Глинськ і село Княжу Луку з доходами і вигодами “крім козаків” 26).

Очевидно така гойність була показана писареві зогляду на його давніші заслуги, бо переслані через брата документи й відомости не були чимсь незвичайним.

Примітки

1) Ґеоґрафія слабша.

2) что у него ученитца с Радивилом.