Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Як ся била із Ляшками, так і буду бити! 8)

(Ой поїхав та пан Нечаєнко на Саву могилу

Покотилась його головонька у яр у долину — Д)

Та поз'їзджались та пани та стали сумувати:

Ой деж бо нам Нечаєву голівоньку сховати?

Ой сховаймо його голівоньку а де церков Варвара

Ой щоб розійшлась по усьому світу Нечаєнкова слава (Д)

(Ой збиралися славні козаченьки в Нечаєві палати,

Та вони стали думать, де Нечая поховати.

Ой поховали пана Нечаєнка та в Київі край Варвари

Коли зажив та пан Нечаєнко козацької слави — З)

(Ой нумо ж ми, премилеє браття, думати гадати,

Де нам сеє тіло Нечаєве біло, де нам його поховати?

Гей зійдімось, премилеє браття, на високу могилу,

Та викопаємо, премилеє браття, глибокую яму,

Та посадім, премилеє браття, червону калину,

Гей щоб зойшла лицарськая слава на всю Україну — У).

З літературного погляду ся пісня, чи пісні дуже інтересні тим, що в ріжних своїх варіянтах притягають для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу: гіперболізм богатирського розмаху Нечая, роля його коня, промови до нього звернені — все се зроблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тім часі, так що з неї обіруч черпала нова героїчна поезія на козацькі теми1). По друге — інтересний паралєлізм пісні про Нечая з піснями про Берестецький погром: хронольоґічно й ідеольоґічно вони були настільки близькі, що мабуть уже в процесі формування між ними була діфузія, обмін мотивами, хоча в основнім замислі мабуть була глибока ріжниця політичного характера.

Ся політична ідея пісні про Нечая нас тут головно й займає. Досі вона лишилась без уваги 10), тим часом як на мій погляд досить ясно, що пісня мала тенденцію протиставити Нечая Хмельницькому, поставити загибель Нечая на його рахунок, і навіть обвинуватити його в зраді проти Нечая. Що така тенденція можлива, на се вказують сучасні джерела, які противставляють Нечая Хмельницькому як найбільшу фіґуру між козаччиною після гетьмана, вважають його головою опозиції проти Хмельницького, ще більш непримиреної супроти Польщі ніж сам гетьман, переказують чутки про розходження й конфлікти між ними, і високо оцінюють популярність Нечая. З сих чуток найбільш конкретні належать до весни 1650 р. і були вже в своїм місці переказані 11). Тоді Хмельницький, як каже Кисіль, заклявся зробити кінець Нечаєві — "дати йому шию утяти”, але скінчилося мовляв на тім, що Нечай відкупився великими грошима. Одначе чутки про гострі конфлікти між ними не переставали ходити і потім, як ми то бачили. Коли ходили вони в польських кругах, то мабуть ходили і в українських, і мізерна смерть під польським натиском такого визначного проводиря могла толкуватись не тільки як недбальство Хмельницького, що його відповідно не підтримав, — але і як вияв його нещирости і зради — тим більше коли скоро по тім (по берестецькім погромі) наступили ще яскравіші факти, які давали привід говорити про гетьмана як про заздрісного і підозріливого тирана, що не терпить поруч себе популярних полковників і безпардонно їх нищить (історія з Гладким й ин., котрі ми вже чули і ще далі почуємо). В світлі таких настроїв звертають на себе увагу такі подробиці пісні:

Нечай гине тому що загуляв у куми Хмельницької. Данило Нечай полковник браславський і родина Хмельницьких були посвоячені, через Данилового брата Івана, що оженився з донькою гетьмана; чи дійсно була кумою Данила Нечая гетьманова жінка і котра — чи перша (бувша Чаплинська, що траґічно загинула кілька місяців по тім), чи нова жінка, котру гетьман узяв того-ж року, — се невідомо. Але пісня могла мати на гадці взагалі се посвояченє.