Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

16) Transsylvania c. 112.

17) Лист Каліньского одного з ротмистрів — Осол. 225 л. 321. Коротше в иншім листі (тамже л. 321 об.): “Хмель стоїть далі, чекаючи розпущення польського війська; прислав до й. м. п. краківського, аби військо розпустив, а й. м. п. краківський вимагає від нього, аби звільнив воєводство Браславське й инші для гіберни (зимового прожитку) жовнірам; чи згодиться на се — не знати”. І в тім же листі такі характеристичні ілюстрації тодішньої трівоги: “Господар волоський окупивсь, а до мультанського по такий же (окуп) післав Хмель — і до Москви: Bo iak mi, (kołotyty?) powiada, nic nie dadzą, to budu nimi całoiu zimu iak wilk owcami koło wsi. Omnium horarum homo, słowa w nim prawdziwego niemasz. Tysiąc słow, a kazde inaeze. Zaden pułkownik nic nie wie, co mysli, tylko sam Wyhowski. Dla Boga niech wierzą, co się z nami dzieie, niech Tomaszami (невірними) nie będą. Niemasz dawnych Polakow. Ukraina stracona. Nulla fides pietasque u Chmiela.

Вісти зі Львова з кінця вересня (у Ґолінського с. 356, докінченнє поданого вище, c. 85): “Вертаючи з козаками назад Хмельницький боявся, щоб п. гетьман коронний не привитав його на переправі. Прислав до п. гетьмана — по що він так довго тримає військо, чому не розпустить? Й. м. п. гетьман відписав, що чекає наказу королівського, а йому нічого злого не мислить, може його не боятись, бо хоче мешкати в спокою і згоді. І так Хмельницький переправився з козацьким військом і з 6000 тисячами Татар, що при нім лишилися, і став обозом під Орининим (!), а Нечай осібно стоїть з своїми хлопами, повний день їзди від обозу коронного, має військо — черни 80 тисяч”.

Тамже трохи далі — вісти від Лукаша Мясковского, судії подільського (15 жовтня, мабуть дата одержання в Кракові): “Хмельницький знову, вдруге війшов до Волощини, щоб її спустошити. Почувши, що господар хоче йому відомстити за зневагу і спустошеннє краю його, — випередив його Хмельницький, і господар мусів викупитися кількома сотнями тисяч твердих талярів. Полковник Нечай має в зборі кількадесять тисяч хлопів. Бог зна, чи не буде знову війна з козаками й Татарами, зимою або на весну” (с. 358).

18) Реляція “войського галицкого” в Ос. 2346 с. 69 називає їх: pan Lowczycki y drugi р. Tryca, инший лист одного Ловчицкого (с. 70), дописка при листі Хмельницького там же, с. 75 — kopia listu od Chmielnickiego do imp krakowskiego — przez р. Lowczyckiego.

19) Маємо оден такий універсал, адресований до людности Київського воєводства, вписаний до житомирських городских книг; очевидно, були вони розіслані по всіх воєводствах і на ріжні адреси — Арх. ЮЗР III. IV 51-8.

20) Posłowie wołoscy przy naszych posłach prosili go o to, aby był pod Kamieniec do nas poszedł, zeby sie ludzie z nas nie smieli. Ochote dla nich yczyniwszy gdy ich wyprowadzał, kazał był woysku obracac ku Kamiencu. Skoro odiechali, tedy przes zdrowie krola y imp. krakowskiego y wszystkich senatorow piłl, puki inu trunku stawało, y dobrze posłow naszych odprawił, powiadaiąc to, aby рр. wszyscy do swych maiętnosci na Ukrainy ludzi nie trwozliwych przysylali, nie takich iako pierszy: nie wiedząc nic — iako on powiada — povciekali. І до сього вище наведена увага автора, що в Ніжині вибито 40 чоловіка Потоцкого (Ос. 2346 с. 70, лист войського галицького).

21) В скороченій і доволі несправній копії знайшовся він в збірнику Ос. 2316 с. 75, наведу його для зрозумілости в перекладі.

“Хоч через положеннє обозу і збір війська коронного військо Запорозьке було занепокоєне (в копії Lubo przes połozenie obozu y sciągnienia woyska i. k. m. koronnego woyska i. k. m. Zaporozkie pokoiem vpewnione zostawało). Одначе король, пан наш милостивий, нераз своїми листами запевняв нас в спокою і наказував нам бути на поготові для сповнення його святого замислу. Про се ж і п. воєвода київський широко нас повідомив і волю королівську викладав. І ми теж сього бажаємо з усієї сили, аби обопільні сили (українські й польські) звернені були на неприятеля нашої вітчини Тому унижено дякуємо вашій мил., що нас запевняєш в безпечности згідно з договором. Військо наше теж затримане в порядку і не буде з нашої сторони ніякої оказії (до конфлікту). А які б знаходили ся в тих краях спеціяльно “опришки”, — в. мил. з своєї, а ми з нашої сторони веліли таких громити. От і в присутности послів в. мил. деяких убійників скарано горлом, а инших веліли ми ловити — їм також нагорода буде.

“Також се в. м. даємо знати, що ми виправили послів до Мунтян і Угорщини в справі взятих намірів й корол. мил. З чим вони, Біг дасть, повернуть, не залишу дати знати в. милости, а в. м. просимо в усім з нами порозуміватись, як нам найкраще послужити й. кор. мил. А тепер зволь в. мил. роспустити коронне військо, хай відпочине, поки прийде оказія. В дальших річах поручили ми вашим послам устно оповісти ширше. В Ямполю 28 септембра (рік 1650 дописано пізнішим чорнилом).

22) List tez 3 octobr. przyszedł do imci р. krakowskiego, aby nie bronił dо Multan i do Wegier isc na woyne: ztamtąd powrociwszy się z victorią prosi aby iuz kozakow 10.000 (очев. сто тисяч) w regestrze zostawało (Ос. 2286 л. 112). Можливо, що се в дійсности той лист, що привіз Ловчицкий — його приїзд стоїть тут під попереднім днем.

23) Уривок листу з обозу 6 жовтня в збірці Осол. N 2346 ст. 70. Pod ten czas własnie przyiechał kozak do obozu naszego od р. woiewody kiiowskiego z kopiią lista iednego, ktory przed tym był pisany od k. i. m. do Cumielnickiego. W tym liscie iest wola i. k. m. zeby kozacy chodzili na Czarne Morze, do Wołoch wpadli i tam niemałe poczynili szkody chcąc Turkow irritare. Iest tesz y druga kopiia listu tegosz pana woiewody, pisanego do Chmielnickiego, w ktorym dziwnie pięknie persuaduie woysku Zaporoskiemu do dania okazyi, pisząc międzi inszemi haec formalia: Dopiero wszystka Europa powie, zes od Boga iest dany, kiedy okazyia będziesz do wybawienia krwi krzestianskiey z niewoli poganskiey. Te listy kiedy czytano, iako i. m. р. hetman tak y inszi wszyscy takowym rzeczom dziwowali się. Підчеркнуті слова про волоський похід мабуть треба вважати виразом обозових розмов і здогадів, що й волоський похід належить уважати способом зачіпки Турків, подиктованим королівськими плянами.

24) “Посол волоського господаря 3 октобра приїхав до і. м. п. краківського, ще не знаємо про що, але так міркуємо, що просить помочи на Хмельницького. 3 октобра прийшов також лист (не сказано від кого, але очевидно, що від Хмельницького) — аби не боронив іти війною на Мультанн й Угорщину; вернувшися звідти з побідою просить, щоб козаків в реєстрі було вже 10 тис. (див. вище). Тільки він попросту дуже боїться зими, — щоб йому дали спокій. Бо й між ними колотнеча: Нечай, полковник козацький посварився з Ордою за здобичу, не знати, що далі буде”. (Ос. 2286 л. 112, початок я дав вище, прим. 1).

Невідомий кореспондент: “Хмель тихо запався разом з гадиною — щоб тільки не ожив скоро знову: найдальше — на весну... Був в великім страху, бо тільки з 30 тис. прийшов на Україну. Татари всі розійшлися. Добре було його пострашити під той час, або й на порох стерти; але він ужив стратеґеми, рушився коли був найслабший: вислав до й. м. п. краківського грізне посольство, страшачи наступом на обоз, а сам скоренько тікав на Україну, і так то йому уйшло. Бачив то й. м. п. краківський, але трудно було йому щось робити, маючи звязані руки (очевидно натяк на королівські інструкції). - Міхал. c. 580.

25) В Оссол. 225 л. 321: “з Жовкви, в день св. Михайла (29 вересня): прибіг козак до і. м. пані краківської від сина, старости краківського (що був в обозі): дає знати, що Татари всі пішли від Хмеля, сам тільки з козаками лишився, під Могилевим, нижче Дністром. Рад був би мирові, але військо наше охоче дуже, бажає й просить й. м. п. краківського, аби пробував воєнного щастя.

26) Зміст сього посольства, записаного під 3 жовтнем, переказує Потоцкий в листі до короля 22 жовтня: господар згадував про інтриґи що ведуться против нього, і питав, чи не міг би за свої гроші найняти в Польщі три тисячі вояків (Міхалов. с. 576); в обозі розуміли се так, що се господар ладиться до нової розправи з козаками. Потоцкий післав свого довіреного до господаря, щоб розвідати, в чім діло; про реляцію його мова нижче.

27) Про се посольство Загоровського каже Мясковский в листі з 30 жовтня: що його вислано за півтора тижні до приходу нового татарсько-козацького посольства. Про скорий розпуск війська пише пані Коморовска з Бережан 9 жовтня, за вістями від чоловіка: “Сьогодня прийшла відомість з обозу від мого добродія: пише, щоб я нічого трівожного не боялась. Обоз за кілька днів буде роспущений, й. м. п. краківський їде до Бару, там пробуде кілька тижнів і потім поспішить до Варшави на сойм, що заповідається в скорім часі”. Ос. 2346 л. 69.

Очевидно, щось таке мусів написати тоді Потоцкий і Хмельницькому.

28) З листу Мясковского, писаного на виїзді з обозу, з Залозець 30 жовтня (надруковано в Ojcz. Spominki II с. 67, повніша копія в Оссол. 225 л. 330) виймаю отсе оповіданнє:

“Дня 16 сього місяця оден аґа, посол від хана кримського, самовтор, і Васько з Чигрина, хорунжий Хмельницького з Федором Драгилом (вар. Брагилом), зятем Пархоменковим (Parchymenkowym, Przekumenkowych), писарем Хмельницького, публичне посольство відправляли у й. м. п. краківського. Віддавши лист ханський — при мині його ще не перекладено, за недостачею товмача — аґа заявив претенсію, що таке велике військо зібрано, їм так удавано, мовляв — аж трьома стоїть обозами через свою великість; на козаків наступають, і ні в чім не додержують їм Зборівського трактату: хан тому дуже дивується і обіцяє дотримати братерство Хмельницькому, вважаючи його кривду своєю кривдою. Пан краківський відповів, що такий здавна звичай в вітчині нашій: кожного року жовнірів, які отримують платню, не в домах, а під небом тримати. А сей обоз не тільки що не приносить ніякої кривди козакам, а поставлений в 20 милях від лінії, і ми їм нічого ворожого не мислимо — хоч вони з нами ворожо поступають: ані слова aнi присяги не тримають, не тільки з Браславського, але навіть і з Подільського воєводства не вступаються, маєтностей нам не пускають. Я от з-окрема (слова пана краківського) маю за Дніпром на півтори міліони інтрати, ще ні гроша не взяв; так само і й. м. п. хорунжий коронний (Конєцпольский) і багато инших. Взагалі що хочуть роблять. І слуг наших і шляхти — братів наших — силу нинішнього часу повбивали тирансько. На се грубо відізвався хорунжий Хмельницького і не давши Юриці товмачити впрост відповів: “Не знайдеться того, милостивий пане гетмане! не наше то козацьке діло — розбивати, то мужики, опришки ваші справляють”. Поправив Федір. Відповів пан краківський, доводячи, що воно таки таке — бо за Дніпром його слуг кілька, й инших козаки повбивали: п. Томаша Воляновского і п. Костина вбили — його кіньми тепер Нечай їздить, а инших Хмельницькому подарував. Було суперечки з пів-години, аж нарешті нагадали Юриці, він все те добре перетолкував, і аґа зрозумівши сказав: “Инакше то вони перед ханом удають! я вже то з'умію ханові росповісти. А котра сторона дасть причину другій, і хто не дотримає зборівських постанов, против того повстане хан — так він то мині велів сказати”. “При тім з низьким поклоном віддали лист від Хмельницького, з титулом: “Добродієві”... В нім він виразно просить про розпущеннє війська, додаючи, що поки військо (польське) не розійдеться, він теж мусить тримати Татар, великим коштом, збираючи на них стацію з війська. Потім були на публічнім обіді, трактовані з пошаною, і з таким посольством поїхали до Варшави.