Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

24) Білгород. вістов. столбець 1650 р. л. 524.

25) Тамже л. 539.

ПОХІД НА МОЛДАВУ — СУЧАСНІ ТОЛКУВАННЯ, ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ ВИСУНЕНІ МОЛДАВСЬКОЮ КАМПАНІЄЮ, СТАНОВИЩЕ ПОРТИ, ДІЙСНІ МОТИВИ.

Що Хмельницький замісць Польщі звернувся на Молдаву, се було для всіх повною несподіванкою. Сучасне вражіннє від такої недовідомости гетьманських замірів донесла до наших часів дума, з отсею фразою, що могла б бути поставлена епіграфом всього сього розділу:

Тільки Бог святий знає,

Що Хмельницький думає-гадає!

О тім не знали ні сотники,

Ні отамани курінниї, ні полковники...

Навіть історикові сей демарш гетьмана зістався в значній мірі загадковим: дійсні мотиви його не викрились і після факту!

Наведу перед усім кілька пояснень, котрими толковано сей епізод на Україні:

Як Петро (Протасієв) і піддячий (Богданов) їхали з Київа до гетьмана (в вересні), в дорозі богато козаків ріжних полків оповідали, що гетьман пішов воювати Волоську землю, тому що волоський господар перед тим, як у них була війна з Поляками, помагав Полякам, у кримського царя корунного гетьмана Миколая Потоцкого, Каліновского й инших полоняників викупав і через свою землю перепускав. І тепер теж у нього з Поляками справа за одно, й у всім їм він хотів помагати: похвалявся козаків воювати. Кримський хан пішов воювати Волоську землю наперед гетьмана і прислав своїх послів, щоб гетьман з усім своїм військом ішов нашвидку на Волоську землю. А гетьман з дороги писав Потоцкому, що він пішов воювати Волоську землю за їх неправду: нехай гетьман корунний війська Запорозького не зачіпає. А кола б зачепив, то гетьман з усім військом і з кримськими людьми піде на нього і воюватиме Польську землю, як попереднього разу 1).

23 вересня ст. ст. приїхав до Лубень московський посол Унковский, і довідавшися, що єсть тут козаки з штабу Хмельницького, стали їх розпитувати. Козаки Федько Ігнатів з товаришами сказали їм, що вони приїхали від гетьмана з Волощини тому 12 днів 2). І чули вони таке:

Польські гетьмани хотіли своїм військом учинити поміч князю Василю волоському, бо він їх, польських гетьманів, викупив із Криму, а гетьман Богдан і військо Запорозьке через те й воювали Волоську землю, що кн. Василь викупив польських гетьманів з Криму. А кримський хан тому воював, що як минулого року кримські люди йшли повз Волощину з литовським полоном, то Волохи богато відбили у них Литовського полону 3), — про се кримський писав на Волохів до турецького царя, і турецький цар велів йому самому управитися з Волохама 4).

Потім 5 жовтня с. с. 5) той же Унковский розпитував в Чигрині козака Івана Волеваченка 6), що його гетьман посилав був до калґи і мурз, і він того дня приїхав з Волощини до Чигрина, тижнем перед гетьманом. Питав його: “Як ти був післаний від гетьмана до калґи, то чи тобі відомо: турському царю та війна, що калга ходив на Волоську землю, “не в грубость ли”? Волеваченко повторив те саме, що говорив Федько Ігнатів: господар волоський одбив у Татар “литовський полон”, турецький султан велів їм управитися з волоським господарем, "і ми з наказу турецького царя Волоську землю розвоювали, за їх неправду”. А калґа Волеваченку так говорив: "Тепер ми розвоювали Волоську землю, а на весну брат, сам цар (хан) конче хоче з усіми людьми йти на Московське государство, і Запорозьке військо теж з нами йде”.

І так в старшинських кругах ініціятиву походу на православну Волощину рішено було зложити на Татар: козаки тільки мусіли йти з ними як союзники. Хоча й мали свої причини незадоволення на господаря, як польського прислужника і союзника проти козаків, але не ходили б на нього, коли-б не татарське військо: воно, мовляв, випросило у хана сей похід на Волощину, коли вияснилося, що не буде походу на Москву, куди се татарське військо було вибралося. Се козацька старшинська редакція, призначена для внутрішнього вжитку: вона вдаряла в струни противпольські і переносила одіозну ініціятиву руйнування православної країни на Татар.

Друга редакція, призначена для зовнішнього вжитку, дотепно складала всю причину на господаревого союзника Потоцкого: через нього козаки не пішли на Москву і змобілізоване в московський похід татарське військо обернулося на Молдаву. Ми маємо такі пояснення ханського двору в двох варіянтах: для Отоманської Порти і для варшавського уряду. Проголошував їх кримський уряд, але зложені вони, очевидно, в порозумінню з козацькою старшиною, а мабуть навіть і інспіровані нею — інспіровані дуже зручно, з розрахунком на ті круги, які взагалі схильні були представляти Потоцкого, з його неповздержними бажаннями реваншу козакам, за злого духа польської політики. Ханське правительство тільки включило сюди нестримний порив свого змобілізованого війська, що бувши позбавлене сподіваної московської здобичи з вини Потоцкого, настільки запально добувалося нагороди в Молдаві за даремну мобілізацію, що провідник походу, калґа, ніяк не міг його стримати. Маємо такі відгомони сеї мотивації:

Цісарський посол в Царгороді, в реляції з 10 жовтня н. с. пише, що калґа, який провадив татарським нападом, оправдується перед отаманським урядом тим, що коли Татари були готові до походу на Москву, а потім прийшов инший наказ, вони не хотіли вертати додому без здобичи, а забажали пімститися на молдавськім воєводі, бо він приблизно рік тому велів вирубати досить значне число Татар, які хотіли 3-4 дні перепочити в його краю. При такім мстивім настрою не було можливости їх стримати, і сам калґа умисне пішов разом з Ордою, щоб вона не занадто знищила край. Тепер він відступає, край чи сяк чи так полишається в послушности Отаманській Порті, і він сподівається, що непокірному народові татарському буде пробачено сей напад на Молдаву 7).

Як бачимо, се писалося ще з походу, мабуть в середині вересня н. ст. Анальоґічні ханські листи на польську адресу були написані дещо пізніш, при кінці вересня мабуть, уже по повороті Татар з Волощини. Вони поясняють головно, чому не міг відбутися похід на Москву, плянований в інтересах Польщі і за її ініціятивою, а окошився на Волощині. Ми маємо два такі паралєльні листи, вислані з одним і тим самим татарським послом: оден на адресу короля, другий на адресу Потоцкого. В листі до короля хан так поясняв причину, чому робився похід на Москву: “Гетьман запорозький мав уже сідати на коня, коли прийшла відомість до калґи-султана, брата нашого, що в двох або трьох місцях панове польські скупчують великі війська. Гетьман тоді з тої (московської) війни вимовився перед султаном-калґою — що він не чує себе безпечним від тих військ (польських). Тоді татарське військо, як то його звичай - що воно не любить вертати без здобичи, — особливо беї і мурзи, і ціле важніше військо, впали до ніг калґи-султана, аби їx не вів назад до дому порожнем. І нагадавши йому великі кривди і шкоди — за котрі наш брат дуже жалівся на Волохів, своїм гарячим і усильним проханнєм справили на Волохів, і то так ся стало”. Хан брав собі з того притоку нагадати варшавському дворові, що він не допустить ніяких ворожих кроків з боку Річипосполитої чи її маґнатів против козаків, з котрими він заприсяг на тім згоду, і коли дійсно з польської сторони дано було привід Козаччині почувати себе в небезпеці з сеї сторони, то се зовсім недопустима річ на будуче. Коли польські пани або старости мають на козаків якісь гніви, хан рішучо жадав від короля, аби він у них ті гніви “потлумив” — від сього залежатиме приязнь між обома володарями 8).

В листі до Потоцкого писанім в буквально подібних виразах, очевидно — одночасно з листом до короля, хан ще виразніше вказував, що саме мобілізацію Потоцкого він уважає причиною розбиття московського походу, на нього складає сю вину, і в нім бачить небезпеку розриву польсько-козацьких, а з тим і татарсько-польських відносин 9).

Сам Лупул, відповідаючи на запитання Потоцкого (від котрого про се знаємо), толкував свою біду тим, що се мовляв Хмельницький і хан покарали його за те, що занадто тримався Поляків. “Нарікав з великим жалем, що за свою жичливість і прихильність, котру свідчив Полякам і козакам, невинно спала на нього ся війна: що він переховував у себе (Поляків) підчас коли війна бушувала в державі короля, і поводився з ними з усякою людяністю. І додав при тих жалях, що то за нас його та біда спіткала: закидав йому Хмельницький, нащо старався про гетьманів наших (Потоцкого і Каліновского)? нащо поворотців з неволі (кримської) людяно приймав? нащо дає гроші королеві на військо? чому з Ляхами накладає і доносить їм, що діється у Порті?” 10) Як бачимо, се близько відповідає тому, що оповідали козаки про причину завзяття Хмельницького на господаря.