Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Далі побачимо, яке сильне вражіннє сі розмови зробили в московських урядових кругах.

В Немирові, їдучи від гетьмана, Яцина стрів послів Януша Радивила, що вертали від гетьмана. Посилав їх Радивил з тим, що він не має заміру битися з гетьманом, ані помагати Короні Польській против нього: він тримається Білоцерківського трактату, що складав з гетьманом; стоїть на границі під Речицею, стережучи своїх володінь, а козакам ніякої кривди не чинить. Сих Радивилових послів, каже Яцина, гетьман приймав з великою честю й писав листи до полковників, що стоять на литовській границі, аби вони до литовських земель не входили, а стерігли тільки свого; а коли б які дрібні ватаги ходили самовільно в литовські краї, тих карати смертю. Так гетьман і написав Радивилові з тими послами, відправивши їх в супроводі 30 козаків і сотника. Сей сотник і козаки і “меньший товариш” Радивилового посла розповіли Яцині про посольство, а крім того і на власні очі довелось йому бачити прояви великої уважливости гетьмана супроти нейтральности в. кн. Литовського. При нім привезено з Ніжинського полку, з осавулом, “двох Ляхів з Радивилового повіту (себ-то з в. кн. Литовського)-взятих в полон. Так гетьман того осавула хотів “бити булавою”, за те що вони вхопили тих Ляхів “не на війні”-при нейтральних відносинах з в. кн. Литовським. Гетьман дав дарунки тим бранцям і відправив разом з послами до Радивила. А в самім Ніжині полковник теж “розкував” при них двох Ляхів- вважаючи на такі гетьманські роспорядження. Сі Ляхи сиділи в Ніжині в кайданах уже тижнів з 10, а тепер їх пустили з провідниками назад “в Литовський повіт”.

Разом з Яциною поїхав переяславський товмач Васько; оповів Яцині, що гетьман післав своїх послів на Дін: полтавського полкового осавула і з ним 10 чоловіка козаків- кликати до війська донських козаків і тих запорозьких, що живуть на Дону; але до виїзду від гетьмана про них вісти не було.

Сам гетьман, виправивши Яцину, мав того ж дня виступити під Камінець. З ним були калґа і нуредін з своїми Татарами і Великий і Малий Ногай 15).

Примітки

1) Акты Ю.З.Р. VIII с. 367.

2) Малор. приказу 5822 11 л. 17.

3) Акты Ю.З.Р. VIII с. 368. Вираз незвичайної обережности можна бачити в самій титулятурі: царська грамота титулує Богдана гетьманом “брата нашего найяснЂйшего и великого государя Яна-Козимира”, що вже було закинено останніми роками.

4) Фраза попсована.

5) Тамже с. 369.

6) л. 22-30 і 38.

7) Відомости записані послами в Ржищеві 25 і в Білій Церкві 29 червня л. 16, 17, 31.

8) Вище с. 517 і 525.

9) Варшавські вісти від А. Млоцкого Сопізі 11 травня, Варшав. унів. бібл., автоґр. 221 л. 356.

10) Оповіданнє Виговського в повідомленню Матвеева, нижче с. 565.

11) Коховский (дуже докладно розповідаючи історію ліквідації сих жовнірських претензій) каже, що гетьман спочатку розмістив військо, по його повороті з України по ріжних місцях, побоюючись бунту; потім став збирати під Фірлеївкою, далі під Буськом, а менше деморалізовані частини (modes-tiores)-в обозі під Глинянами-с. 371.

12) Акты Моск. гос. II с. 326. Короткі звістки ще в листі воєводи руського, з Кракова, 16 червня: “Під'їзд наш ходив під Ілинці, але не пощастило йому: дуже його козаки перетріпали, а саме поручика Яскульского, знищено наших коло тисячі”-Збірка Піноччі ркп. 310. Также Архив ЮЗР III. VI. с. Судячи з того, що Єрлич записує сей інцідент під травнем ст. ст., він стався перед 10 червнем, а 16 вже знали про нього в Кракові. Приблизно мабуть се 7 або 8, бо Яцина мабуть не дав би себе довго затримати.

13) Вище с. 536 і 538.

14) Акты Москов. Госуд. II с. 325-7.

15) Тамже с. 326-7.