Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

20) Привіз сього листа не Матвеев, а Фомин, а свого серпневого посольства, се піддає гадку, що се був другий приїзд Магомет-аґи, а не в червні. Але останнє также можливе.

21) Акты Ю.З.Р. III с. 483-4.

ПОХІД ТИМОША НА МУНТЕНІЮ, БИТВА ПІД ТОРГОВИЩЕМ 27 ТРАВНЯ 1653, УТЕЧА ТИМОША, ОПОВІДАННЯ КОЗАКІВ.

За сей час Тиміш потерпів свій погром під Торговищем 1), 27 н. с. травня, і по сім мусів податися назад до батька, щоб організувати наново волоську кампанію.

Гетьман так розповідав про се в розмові з московським післанцем Яциним, чи Яциною, 3 (13) червня:

“Ходив (Тиміш) з своїм козацьким військом на Волоську землю і город волоського господаря Яси очистив, а Мутьян і Угрів з Волоської землі вигнав. Потім пішов на Мутьянську землю з тестем своїм: було з ними 2 полки козаків, 12 тисяч, та Волохи. Не допускаючи до своєї Мутьянської землі Мутьяне і Венгри тричі заступили їм дорогу і ставали до бою против них в Волоській землі, але Бог поміг моєму сватові і синові: тричі вони збили тих Мутьян і Угрів, і тоді Мутьяни давали моєму синові окуп, щоб він у їх землю не вступав. Але син мій послухав тестя і війшов у Мутьянську землю”.

Дальшу історію продовжили згідно з гетьманським оповіданнєм “богато козаків, сотники й рядові, що були там” 2), і Яцина від гетьманського оповідання переходить до їх відомостей:

“Як господар волоський і Тимофій війшли в Мутьянску землю, йшли сім день і як прийшли близько города Торговища,-Мутьяне з Уграми не допускаючи до Торговища, стріли їх обозом у 3 верстах. Як почали полки сходитись і становитись до бою, під той час 6 полків Волохів зрадило воєводі Василеві, перейшли до Мутьян і почали битися з їx руки, а решта Волохів побігла в розтіч до своєї землі. Та ще під ту пору пішов дощ, рушниці замокли, і їx козацьке військо в таборі стали Мутьяни обступати наоколо своїм військом. Тимофій з тестем побоявшись того кинули свій обоз і нашвидку втікли до Яс, і з ними втікло коло 500 чоловіка, а всі козаки лишилися в обозі. Ті козаки, що зісталися в обозі, билися з Мутьянами до вечера з обозу ручним боєм. Але в тім часі Мутьяне зловили козака, і він сказав, що гетьманич з тестем нашвидку виїхали з обозу, бо в поміч йому йде козацьке військо й орда, і він з тим військом хоче сеї ж ночи обступити ваш обоз і відтяти вас від Торговища. Мутьяни злякались того і тої ж точи побігли до міста, до Торговища, а козаки побачивши, що Мутьяне втікли, того ж вечора розбіглись. Але богато козаків пропало в Волощині. Побивали їх Волохи-розбійники з гір. А гетьманич тепер з тестем в Ясах, а жінка господаря й досі в Камінці Подільськім 3).”

Данило Виговський, що приїздив з ріжними дорученнями від гетьмана з його подільського табору, оповідав так московським послам Матвееву і Фомину 4):

Гетьманський син Тимофій з військом, з 8 тис. козаків, взяв і вирубив город Сороку, містечко Жареку, місто Яси та инші міста в володіннях волоського господаря. А повоювавши волоського господаря схотів повоювати і Мутьянську землю (за те що той господар) зробив бунт на Тимофієвого тестя, волоського господаря, щоб посадити на його місце свого брата. Був він на р. Яловиці 5), і мутьянський господар, довідавшись, що він іде на нього війною, прислав свого післанця, щоб Тимофій на нього не наступав, а взяв скільки поніс шкоди він і козаки, очищаючи (Волощину) від повстання: на каждого чоловіка по 30 золотих червоних. Полковник Демко намовляв Тимофія на мутьянського господаря не наступати, а взяти те що він дає; але Тимофій на полковника розсердився, вихопив шаблю й порубав йому руку, а на мутьянського господаря таки пішов. Але як перейшов за ріку, мутьянське військо і німці венгерського господаря напали й відбили у нього армату, і козаків вирубали з півтори тисячі або й більше. Тоді Тимофій став з рештою козаків табором по сей бік Яловиці і написав з гінцем свому батькові, щоб ішов йому в поміч. Та не дочекавши батька кинув увесь скарб і вибравши кращих козаків утік в ночи до краю свого тестя, до Яс, і після того мутьянські люде зловили козака, і той їм на допиті сказав, що Тимофій стоїть в обозі, чекає батька з військом і Татарами: ті вже в пяти милях. Через те мутьянське і венгерське військо покинуло козаків і вернуло до міста. А козаки що лишилися в обозі, довідавшися, що Тимофій утік до Яс, поділили між собою його скарб і все що здобули в Волоській землі і пішли також до Яс, до Тимофія.

Архид. Павло так оповідає про се. В суботу по вознесенні (31 травня н. с.) прийшла відомість (до Яс), що Василь господар з зятем і військом козацьким побиті й тікають. Після того як протягом кількох днів щодня приходили вісти, що вони чотири рази погромили війська угорські й волоські і побили їх множество, настали знову погані, трівожні вісти, і нарід знову почав ховатися по монастирях. Про господаря й його зятя пішли чутки, що вони пропали, але вівторок (3 н. с. червня) вони несподівано з'явилися в палаті-та в вигляді цілком мізернім, і зараз післали Хмелеві звідомленнє про все що сталось. Потвердилося, що вони таки чотири рази побили війська угорські, волоські й сербські; ніхто не міг їм противстати. Вони підійшли на день дороги під Торговище, господар Матій вийшов їм на зустріч з великим військом. Греки й сеймени госп. Василя напали на них і пробившися до самого Матієвого шатра, погромили його добро; самого Матія ранено в ногу і вбито під ним коня. Військо його було готове піддатися Василеві й козакам, але тут настала буря, дощ з великим градом, просто на Василеве військо і на козаків-бо вітер був против них. Молдаване налякались; козаки перестали стріляти через сильний дощ, а Волохи почали стріляти з гармат і рушниць і перейшли в наступ. Молдаване перші пішли в ростіч, а за ними й козаки. Неприятель гонив за ними три дні, побили множество і забрали в полон; ті що втікли до Яс, покидали зброю, щоб лекше було тікати. Господар з зятем з невеличкою дружиною втікли тяжкою дорогою на Галац-щоб не було погоні. Погром стався ві второк перед вознесеннєм, перед заходом сонця, а до Яс відомість прийшла третього дня-ві второк перед заходом сонця, восьмого дня після битви. Козацьке військо, яке ще заціліло, пробувши три дні пішло до дому, тому що настала велика дорожня: великий хліб продавали за піястра. Тимофій якийсь час лишивсь, але потім і він поїхав до батька, сподіваючись від нього помочи-але не отримав, тому що той на нього гнівався. Василь лишався сам, жахаючись несподіваного наступу ворогів. Жінку з сином і всіми скарбами він забрав з Камінця і примістив в неприступнім мурованім замку Сучавськім, зібравши там багато всякого запасу на всякий випадок, і став набирати нове військо на місце того що йому зрадило. Післав по поміч до хана-але той йому не поміг. Натомість прийшла радісна вістка, що Хмель післав в поміч кілька тисяч козаків. Коли вони прийшли, Василь роздав їм гроші й дарунки, велів давати все їсти й пити, вони стали табором наоколо міста. Від султана прийшло нове потвердженнє на господарстві, аґи привезли Василеві три почесні халати, останнім приїхав аґа султанської скарбниці з халатом і грамотою; господар виїхав йому на зустріч з козацьким військом і з парадою великою в'їхав з ним до міста.

Про Стефана ж потверджувались відомости, що він прийшов у свої села, при границі Угорщини й Валахії, з угорськими й волоськими військами, збирає військо молдавське і люди з тих місць його слухають. 5 (15) липня Василь виступив против нього; з ним пішли купці й Греки, з своєї прихильности до нього; разом з козаками було їх коло 4 тис. Волохів зібралося коло 11 тис., а з Стефаном було, як казала розвідка- тільки 2-3 тис. Коли обидва війська зійшлися, Василеве могло б перебити неприятеля навіть дручками, не то що шаблями, так їх було мало. Але вони стояли твердо, знаючи, що Молдаване не будуть битись, і справді вони облишили свої корогви і покинувши Василя, спільно з Стефановими людьми напали на козаків і Греків. Тих було мало, і Стефан погромив їх; на чолі стояли грецькі купці і наняті ними вояки з Василевим братом й иншими свояками,-побачивши перемогу Стефана вони кинулись тікати. Се було в полуднє 6 (16) липня, в середу 6). Василь кинув усе і з кількома прибічниками утік на швидкім коні-так як кинув усе й раніш, коли його погромили Волохи. Дав зараз знати до Сучави, щоб чекали терпеливо, поки прийде з військом, а сам виїхав до козацької землі й оселився в першім їх місті-Рашкові, піславши Хмелеві і свому зятеві відомости про все що сталось. З козацького ж війська ті що добре їздили й мали проворних коней, повтікали до своїх країв, а пішаків побили Венгри. Молдавани теж були ворожо до них настроєні й побивали їх уже першим разом, коли їх побили Волохи і вони тисячами переходили через їх країну. Теж саме було й тепер, тому що вони прийшли в поміч їх ворогові Василеві 7).

Автор оповідає далі погроми над Греками, і облогу Сучави Стефаном-до неї ми перейдемо далі, а тепер виберемо що цікавіше для нас з оповідання М. Костина 8).

Він починає з цілком справедливих міркувань, що Лупул зробив велику помилку не задоволившися відібраннєм свого господарства від Стефана. Коли б вигнавши Стефана він зайнявся укріпленнєм свого становища в Молдавії, відправивши Тимоша до дому, то мовляв ніхто б більше й не наважився піднятися против нього. Але покладаючись на козацьке військо, котре показало себе всемогучим в останніх подіях, він захотів відомститися за свою обиду Басарабі і Ракоцієві, і в тім підтримував його Тиміш- мовляв він собі потім з Мунтенії піде до дому через Семигород (с. 331).

Наперед виступив Тиміш з козацьким табором, і другий нічліг мав при мості через річку Бирлад, тут переглянув своє військо і роздав їм гроші від воєводи. Відси пішли на полуднє. До Василя збіралось все більше людей, так що на границі Молдавії й Мунтенії у нього було вже коло 8 тисяч війська. При границі стояв спатар Дікул і з ним воєвода Стефан-з пішою дружиною, 300 чоловіка. Їx передову сторожу військо Василя стріло недалеко Текучі й погнало перед собою, а перейшовши Серет війшло до Мунтенії, запалило Фокшани,-скрізь де йшли козаки курилися села, хати й збіжа бідних, в нічім неповинних селян (333).

Дікул з Стефаном чекали їх над р. Мілковом недалеко Фокшан; було з ними коло 9 тис. і вони заняли позиції над рікою. Против них вийшов наперед Василь воєвода з своїм молдавським військом, а козаки трохи позаду ставили свій табор. Мунтяне з Молдаванами завели герці над річкою, але коли побачили, що надходить козацький табор, кинулись тікати хто куди міг. Василь з Тимошем пішли тоді на Торговище, руйнуючи все по дорозі. Але воєвода Матій того не злякався і зібравши військо зайняв дуже добру позицію на рівнині між р. Яломницею й багнистими і трудним до переходу потоком Гінтою. В поміч Дікулу він вислав відділ сеймеиів, але ті в дорозі дістали відомість, що Дікулове військо розбіглось, і повернули назад, але під Тележною догоняла їх кіннота Василя. Василь і Тиміш думали, що тут сам Матій з головним військом і міркуючи, що війська у нього мало, кинулись з усіми силами. Але Матієві сеймени зручно вивирнулися без великих утрат, пострілявши трохи козаків-між ними згинули й два сотники. Сей успіх підняв настрій Матія. Тиміш же розпалившися від сеї нещасливої потички завзявся знищити Матія. Він не схотів вертатися до свого табору, а так як захопила його ніч під Тележною, лишився ночувати в Кукурештах, в боярському маєтку, де застав готовий стіл; добре повечерявши і випивши, Тиміш велів запалити сю садибу (334).

Утомлене молдавське і козацьке військо ледво спочило 2-3 години, а вже сурми заграли похід. Василь дуже спротивлявся і радив Тимошеві, щоб дав війську постояти ще день, аби добре випочило і як слід приготовитися до бою. “Але кому се говорити? кому радити? людині самої дикої вдачі! Полковники не сміли йому й слова сказати, бо за будь яке слово він кидався на них з шаблею, як на собак; полковник Богун з перевязаною рукою ходив як божевільний. Тут причина, що воєвода Матій здобув таку побіду, як не траплялось йому ніколи в життю-хоч як богато він воював. Бо хто міг би думати, щоб неприятельське військо погромило козаків з їх табором? Що може зрівнятися з гарматною стрільбою козаків? Скажуть, що у воєводи Матія були не тільки Мунтяни, але й Серби, Венгри, Поляки, се правда, але Поляків було небагато і що вони могли б зробити, коли б у козаків був такий лад, як звичайно буває у них? Сеймени з Сербів або Венгрів- з Мунтян їх не брали-в стрільбі не можуть рівнятися з козаками, так як не можуть рівнятися з козаками й мунтянські драбанти. Полишаючи на боці волю божу і говорячи тільки з людського становища я думаю що побіда воєв. Матія над Гінтою була з одної сторони наслідком нерозуму Тимоша, з другого-відваги Матія, і безсумнівно більше значіння мало перше. Бо коли б козацьке військо дало бій одноцільним табором, не розриваючи його на три части- так як розірвав його Тиміш, та повело свою стрільбу, то який би не був відважний Матій, не втік би він біди: або вбили б його або ранили; і сеймени не витримали б довго козацького огню. Вся причина була в нерозумі Тимоша, що ніяк не хотів ні радитися з ким небудь ні питатися своїх полковників чи кого небудь иншого. Подумайте тільки, що втомлене походом військо того самого дня мало йти в бій маючи табор розірваний на три частини-і ви зрозумієте, чому так пройшла ся битва”.

“Коли воєвода Василь побачив, що порадами нічого не осягнеш, він тяжко зітхнувши і віддавши все в руки Тимоша, став на чолі свого війська і вийшов на фронт. За ним ішов Тиміш з своїм табором, скригочучи зубами на Молдаван, що вони хваляться, ніби то се вони здобули побіду під Фокшанами і над Тележною. Козацький табор тяжко посувався багнистою узькою долиною-а через Гінту був тільки оден місток. Перейшовши потік Василь став з своїм військом на лівім крилі, а праве і центр полишив козакам. Але Тиміш не хотів прилучити свого табору-“Нехай, каже, молдавські витезі (vitezii Moldoveni) без нас б'ють Мунтян!”. До повного божевілля дійшов!” (335).

Матій тим часом упорядкував своє військо як найкраще: свій табор окружив шанцями; на правім крилі поставив сейменів і мунтянське військо, в центрі став з “левенцями” (кіннотою), з драбантами і рештою сейменів, а против козаків поставив Поляків і Венгрів, і так кілька годин чекав наступу. Василь кілька разів посилав до Тимоша, щоб підійшов ближче з своїм табором, але Тиміш відмовлявсь: “Нехай ті пани починають, я потім прийду!” Василь бачив себе змушеним наступали, і його війско зачало герць, далі пішли в наступ його Німці, за ними Молдовани, і збили Мунтян так, що якби Тиміш підтримав їх в той мент, битва була б виграна. Але він упустив сей момент, і дав Матієві змогу поправити ситуацію, і тоді тільки коли вже Матій виправив свій центр, він нерозважно нарушив свій табор і посунув против мунтянського центру частину свого пішого війська з кількома арматами, не прикривши їх табором. В сю хвилю Матія ранено в коліно кулею, але він не переставав керувати битвою. А його польський полк вичікавши момент, ударив на неприкрите козацьке піше військо, декого побив, декого поранив і погнав назад до табору. Се викликало депресію, “бо очі всіх були звернені на козаків”. Збентежений Тиміш не знав що робити. Даремно кричали йому козаки: “Скажи ж ясно, чи маємо наступати чи окопатись нашим звичаєм” 9). Наступило повне замішаннє, а тут іще піднялася буря, страшенний вітер і злива, просто в лице Василевому війську. Матій своєю канонадою збільшав сю нечувану бурю. Василь, побачивши, що його військо розбите, присунувся під охорону козацького табору, що Тиміш зпочатку розірвав, а тепер пробував відбудувати-але через сильну зливу не міг нічого доказати. Кінець кінцем козацька кіннота посідала на коней і з Тимошем і Василем воєводою пустилися тікати, лишивши табор і нещасливу піхоту (335-7).

“Ніхто б не подумав, що вона може виратуватися, після того як кіннота її покинула, але дивна вдача козаків у нещастю! Після того як вся їх старшина і самий гетьман утікли, вони з-поміж себе вибрали ватажка (сарu), замкнули табор і боронилися до вечера, а вночи запалили вози, чагарник, а самі пішли пішо, всі як оден, без усякої незгоди, і прийшли сюди” (на Волощину). Тут Тиміш перепочив днів з десять і пішов до дому, лишивши у воєводи Василя 200 козаків під проводом полковника Глуха (338).