Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Все се говорилось і писалося тоді, як ще не був відомий лист Потоцкого Хмельницькому, котрим він відповів на залицяння козацького гетьмана. Оповіданнє Володислава Любєнєцкого (постійного кореспондента Ракоціїв) покаже нам, як оцінювалися в польських кругах розпорядження Потоцкого кілька тижнів пізніш, коли став відомий його лист до Хмельницького і ним, мовляв, викликані наслідки (фактичний зміст його дуже близький до польських реляцій, уже використаних нами, але дещо Любєнєцкий додає до того, а головно цікаве нам буде його освітленнє):

“У нас уже все здавалося спокійне, і Хмельницький під наляганнями висланих до нього від короля осіб, скликав своїх полковників і старшину до Черкас, аби з ними спільно закінчити ґрунтовне заспокоєннє. Підчас таких його намірів прийшла вістка, що наш гетьман збирає військо і табором стає у внутрішній Руси. Дуже се всіх вразило, почалось замішаннє, загреміла зброя, покликано в поміч Татар, і вся козацька наволочь (colluvies) була покликана до зброї листами Хмельницького. Делєґований королем київський воєвода (Ад. Кисіль) силкувався виправдати (розпорядження Потоцкого) і заспокоїти (настрої), коли під сей час прибув посол Порти і раздавши дарунки став підіймати Хмельницького против нас, перетягаючи на турецький бік, й іменем свого пана обіцяв йому Молдавію. Довідавшися про се київський воєвода вислав до Хмельницького свого брата, старосту черкаського (Мик. Кисіля), щоб запобігти тому останньому божевіллю — аби не вступив в таку тісну спілку з поганами против християн. Але Хмельницький того (турецького) посла з великою честю прийняв і відправив, разом з ним пославши двох з найперших своїх людей, щоб вони його іменем відправили посольство перед Портою. А в присутности черкаського старости під чаркою вихопився такими словами, що він тепер одною ногою стоїть в Польщі, другою в Константинополі; не хотів би відставати від польського короля, — але тільки під такими умовами: 1) аби польський табор ні трошки його не зачіпав; 2) аби видано йому Чапліньского; 3) аби всі забрані грецькі церкви було повернено. Коли сього не буде, стане по стороні цісаря турецького. Староста черкаський, не можучи нічого більше добитись, просив одного: аби він побачився з київським воєводою, але й того не міг дійти.

“За той час прийшов лист від хана, щоб він (Хмельницький) з усіми ордами йшов на Москву, і до польського короля післав, закликаючи його до спілки в сій війні. Він просить, аби Хмельницький перед останніми днями серпня ставився з таким військом, з яким здобував Збараж, а коли б сього не зробив, погрожується розірваннєм заприсяженого брацтва. Прибув ще посол московський і мултянський, Хмельницький з ними разом поїхав до київського воєводи до Іркліїва 25). Той переказав йому від короля плян війни з Турком, і разом з київським митрополитом, присутним там, відводив Хмельницького пустивши в рух артілєрію найтяжших аргументів, — щоб він не давав помочи Татарину і против Москви. Але Хмельницький вагався; з одного боку лякала його погибель християнства, що мала виникнути з такого тісного союзу його з поганином (Портою), з другого — коли-б не дав він помочи Татарам, він боявся, що вони б його покинули, саме тим часом коли він не мав ніякого довіря до нас. Нарешті взявся на такий спосіб, аби Татарин не зрозумів, що він не хоче воювати з Москвою: післав посла до хана сказати йому, що він (Хмельницький) не почуває себе безпечним з нашої сторони: польське військо збирається, а що ніякий зовнішній ворог не загрожує (Польщі), то сі приготовання не можуть робитися з якоюсь иншою метою, як тільки на погибель його (Хмельницького) і його людей. Нехай (посол) просить, щоб хан трохи відложив свій плян, поки буде видно, що ми (Поляки) не замишляємо нічого ворожого, і що постановить король в справі війни з Москвою, — а тим часом нехай тримає всі орди на поготові, аби дати йому (Хмельницькому) поміч, як що виявиться небезпека.

“Тим часом гетьман (Потоцкий) через свого чоловіка нагадує Хмельницькому, 1) аби він без відома короля не зносився з заграничними володарями листами чи посольствами; 2) аби він його (Потоцкого) людям повернув усе забране підчас війни і шкоди нагородив; 3) аби суворо карав своєвільну чернь. Сим посольством (Хмельницький) кажуть, надзвичайно розгнівався, і вибухнув такими словами: “Коли панові Потоцкому хочеться війни зо мною, буде її мати: помер Конєцпольский — тепер я зроблю Koniec Polski”. Зараз розіслав листи до козаків, аби під карою смерти брались негайно за зброю і день і ніч поспішали до нього під Умань, лишаючи всякий воєнний обоз. Там він мав чекати татарської помочи. Але грозячи нам війною й руїною, несподівано обернувся в инший бік — 1 вересня рушив 40 тис. вибраних козаків і стільки ж Татар на Молдавію, полишивши Нечая з пятьма приблизно тисячами козаків, аби в його неприсутности пильнував наших виступів. Кажуть, ніби то п. гетьман (Потоцкий) несподівано напав на нього (Нечая) і погромив. Коли се так, то ми певно далеко скорше, ніж сподівались, накличемо на себе війну - котрої дивним способом прагне п. гетьман!” 26)

Сей лист Потоцкого, що йому надавалось таке значіннє в розвою подій, тепер відшукався — в теках Нарушевича. Він варт того, щоб його ту навести (в перекладі), пропускаючи зайві фразеольоґічні ампліфікації:

Дякую в. м. пану за конфіденцію до мене — що повідомляєш про наміри хана, і що на послугу йому рішив єси післати частину війська. Не залишай і надалі мині давати знати, що належить до цілости вітчини і моєї відомости. А що там не може бути щирої приязни і конфіденції, де оден з другим облудно живе і що має уразливого на серцю не відкриває, тому я свої гадки щиро викладаю в сім листі, аби вм. не мав сумніву що до мого афекту (приязни).

Насамперед не подобається мині, що в. м. без відома й позволення королівського і мого кореспонденцію й умови з сторонніми володарями провадиш, послів приймаєш і на посольства пустився, не доложившися у кор. й. мил. Я от-як до мене яке небудь посольство приходить, всіх послів до й. кор. м. відсилаю, або — як вони не варті бачити пана і не мають до маєстату нічого поважного, я давши про них знати, виписую матерію посольства, і прошу деклярації, як їх маю відправити. А в. м. всі посольства і кореспонденції відправляєш на власну руку, нічого не питаючись 27). От тепер — дають мині знати, що були у в. м. посли венецькі. Чому ж їх до мене не відіслав, чому не повідомив, з чим приходили і чого від війська Запорозького жадали? На правду, ніхто сього похвалити не може, і просто скажу: Річпосполита на се нарікає. Тому остерігаю і напоминаю, аби в. м. ті приватні умови облишив і всіх послів, які тільки до в. м. в приватних матеріях будуть приходити — відсилав 28), а про тих які приходять в справах поточних — належить давати знати і про відправу зо мною зноситися. Чому б в. м. не мав так поступити, як учинила старшина війська Запорозького під Пруську війну, коли їх Ґустав через своїх послів бунтував і на війну против нас намовляв, а вони не вдаючися з ними в ніякі трактати, відповіли їм, що не маємо права трактувати з послами володарів чужоземних в справах Річипосполитої, та оковавши їх до Бару привезли! 29).

Напімнувши в тім першім пункті в. м пана, жичу того й дораджую, аби в. м, як то й й. королів, м. обіцяв, вивів козаків з воєводства Браславського і з шляхетьських маєтностей, а то з таких причин. Перша — аби через ту проволоку часу не мали задатку. Та й я сам, бачучи, що якийсь козак згрішить, боюсь, що не стерплю, аби не вчинити над ним справедливости, вважаючи, що не випадає мині, будучи вел. гетьманом коронним, жадати справедливости у Нечая. Третя: прийдуть до своїх маєтків ї. м. княжата Вишневецькі, приїде й. м. п. хорунжий коронний (Конєцпольский) й сенатори — мабуть не самовтор і не сам третій приїдуть — бо навчилися їздити в великих асистенціях, а тепер як в найменших їздити 30) з огляду на безпечність свою не можуть. Якаж там буде згода у тих куп з козаками: сей пригадає давні річи, той собі то візьме за образу — отже зараз оказія до сварки, бійка, а з бійки війна. Тому коли в. м. бажаєш собі спокою — як уже з християнського обовязку, можеш його бажати, — приложи в. м. пильне стараннє, аби вичистити козаків з Браславського воєводства! Бо й не бачу, на що б ті козаки були придатні! Одно — що вони віддалені від Дніпра. Друге — думаємо про закінченнє війн більше, ніж про вчинаннє. Тому коли й трапиться почути якусь новину, вони не тільки що для відлеглости не зможуть дати помочи Дніпровим, але й до війни сі люде не здатні. Щось украсти, розбити — на се вони добрі, бо того з віків навчилися, і тепер не вважаючи на ту згоду ні в чім иншім не вправляються 31).

Раджу я в. м. 32) і то щиро раджу, аби в.м.п. той кукіль з пшениці викорінив, і не тримав таких, що своїми паскудними поступками славу молодецьку шпетять і соромлять! Ніжинці мої на аркуші паперу від в. м. післані не дбають. По старому хлопи бунтують, послушенства віддавати не хочуть, а то все через козаків і через полковника тамошнього, що у них не має ніякої поваги, — вони їм служать приводом до бунтів. Тому я бажав би, коли в. мп. хочеш моєї приязни, аби-сь велів козакам виступити з моєї ніжинської волости. А коли се неможливо в такім скорім часі візьми в. м. п. полковництво від Шумейка і дай Кобилецькому: він далеко справніший, ніж Шумейко і краще вмітиме пільнувати згоду між моїми урядами і козаками. Шляхта ніжинська й остерські бояре скаржилися мині: доми в містах, хутори і маєтности їм позабирали, тому даю се моє писаннє вмп. 33), аби-сь в. м. п. видав суворі універсали до козаків; аби як найскорше і негайно вступилися з домів шляхетських і боярських, та зайняті і забрані маєтности повернули.

В збиранню інтрати рішив я поступати способом в. п. воєводи київського. Він мав козаків приданих від в.м. пана, і при них вибирав інтрати в маєтностях своїх. Я теж прошу вмпана, аби вмпан придав козаків і моїм — що їх я туди до Ніжина післав, і аби наказав, аби в тій услузі були прихильні. Що про поташі мої зволив єси розвідувати, велико вмп. дякую і прошу унижено, аби вмппан і до кінця про них довідався — аби я міг відібрати осіки 34). Бо мусів би понести великі шкоди, коли не виповню (умови) що до віддання їх купцям.

Доходять до мене теперішніми часами вісти, що київські ченці хочуть заїхати, не знаю з яких поводів, ніби то за універсалами вмпана, Максимівку пана Яскульского, стражника військового, слуги мого. Дивно мині дуже, що вмпан рачив ті універсали дати за проханнєм їх (тих ченців). Ченці мають на то сойм, там з ними має бути розправа про ліпшість права 35), а ґвалтом нехай нічого не заїздять, бо собі можуть зашкодити. Тому раджу вм. панові дати його слузі (Яскульского) універсала на Максимівку і до инших міст його, аби були в належнім як і перед тим послушенстві - бо зовсім в нічім не хочуть слухати). Казав мені п. Яскульский і то, що в. м. пан забрав йому його власний перевіз і заарендував — котрий не належить до вм. пана, прошу, не докучай йому (nie kwil go) вм.! і його приязнь не завадить, і я за засвідчену приязнь взаємною приязню вм. панові відплачувати буду. Бажаючи вм. панові як найкращого від Бога здоровля, в. м. всього добра жичливий приятель Миколай з Потока Потоцкий каштелян краківський, гетьман великий коронний, барський, ніжинський, остерський староста. Дано в Велеполю д. 3 августа р. 1650 37).

Хмельницький мусів бути роздражений сим листом до крайности! Коронний гетьман трактував його зневажливо, як свого підвладного — от немов якого небудь стражника Яскульского — котрого прихильність радив йому собі заробляти — йому, гетьманові України, що мислив себе і мислився в своїм окружению, як голова держави, на рівні з яким небудь господарем молдавським або князем трансильванським! Потоцкий наказував йому спорожнити Браславщину і полудневу Сіверщину, полишену за козаками Зборівським трактатом. Він хотів мішатися до внутрішніх справ козацького війська — диктував, кого з полковників треба відставити, а кого призначити — як се могло бути хіба за нещасливої ординації 1638 р., перед великим повстаннєм. Не казати вже після сього, що він заперечував гетьманові право приймати заграничні посольства, вести самостійні зносини, розпоряджатися шляхетськими маєтками й доходами на козацькій території! Потоцкий не просив, а наказував йому приставити до його офіціялістів своїх козаків, щоб вони помагали їм вибирати податки з людности. Тільки в однім випадку — коли зайшла мова про можливість за помічю козацького гетьмана спекатися виплати заруки (неустойки) за недодержані контракти на поташеві приставки, випав Потоцкий з свого великопанського тону і “унижено попросив” у Хмельницького сеї послуги!

Але се була маленька, хоч і характеристична деталька, загальний же зміст листу був незвичайно зловіщий. Його можна було вважати проґрамою нового приборкання козаччини: приведення до перед-революційного стану, і в звязку з тим мобілізація польського війська на Поділлю набирала ще більш погрозливого значіння -наміру Потоцкого оружною рукою примусити козаччину цілком піддатися його волі й втиснутися в ті тісні рамці, які він для неї призначав. Отримавши його писаннє, Хмельницький післав сердитого листа ніжинській старшині — наведеного вище (с. 22), але й не подумав міняти тутешнього полковника 38). Навпаки заговорив ще в більш рішучім тоні про загрозливу для козацького війська мобілізацію Потоцкого, як ми бачили вище, і кінець кінцем проголосив й за повне уневажненнє зборівських трактатів. Се формулював Кисіль в пізнішому листі до короля з місяця жовтня, пояснюючи зворот в поведенню Хмельницького і війська, що стався в останніх місяцях. На його відклики до Зборівського трактату, каже він, козаки заявляють, що поки Потоцкий “вийшовши не порушив своїм листом Зборівських пактів”, вони вважали себе забезпеченими соймовим потвердженнєм, а тепер не знають, “чи підем на послугу королеві, на котру нас кликав, чи на Москву — сповняючи ханову волю, чи зістанемося дома”. Инакшими словами вважають себе нічим не звязаними супроти короля і Річипосполитої 39).

Примітки

1) В днях єсть мала плутанина і суперечність між обома текстами дневника: ширший кладе приїзд татарського посла на 2 серпня, коротший на 4 серпня.

2) Ханську грамоту маємо в двох перекладах — в польськім, коротшім але зрозумілішім — в дневнику. Архив III. IV с. 498-9, і в українськім, ширшім, буквальнішім, але з прогалиною в середині — що роздобуто для Унковського — в Актах Ю. З. Р. VIII с. 342; тамже лист калґи; про лист Сефер-аґи згадує польський дневник.

3) Сей лист хана до короля ми теж маємо — Міхалов. с. 556.

4) Архивъ Ю. З. Р. III. IV с. 499.

5) Так читається сей текст в Осол. 225 л. 306 об: Rozkazuiem wsim moloycom, aby ieste se zarazem ruszali y do mеnе, hde ia budu, prybywali napretiw nepryiatelow woyskom (Apx.: worohow) naszym, aby nas w domach na loszkach naszych ne prydybali. Boroszna z soboiu ne beryte, techo statkom budemo mały, chde powerniem. В тексті Архива III, IV с. 501 він значно попсований.

6) Пор. вище, с. 63 прим. 2, відказування на сю мобілізацію.