Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

11) Пол.: Podlasiem, нім. Bollusche.

12) Ґол.: haec die.

13) В поль. тільки Жовті Води, в нім.: Gelle Wasser, Saka, Hamey und Kibolnik.

14) Нунцій Торрес виїхав до Риму 22 вересня, реляції його наступника Петра Відоні, біскупа Льоді, починаються з 21 вересня.

15) Жерела XVI с. 161-2.

16) Збірка Русєцких ркп. 41 с. 216.

17) Theatrum Eur. наводячи цього листа Потоцкого на иншім місці (с. 230, І) записує, що “королівські комісари” зложили з Хмельницьким перемирє на шість місяців, і за сей час спішно вербувалися вояки до спустошеного пошістю війська. “Комісарами” мабуть тут названі тіж Зацвіліховский і Черний. Се “шестимісячне перемирє” вийшло мабуть з того що термін комісії визначено на початок квітня, як довідуємося з листу Хмельницького до царя і слів його послів (див. нижче) і в тім саме часі стався наступ польського війська на козацьку територію.

18) В наведенім нижче листі.

19) Акты Ю.З.Р. III с. 484.

20) Тут мова очевидно про середню й дрібну шляхту: Радивил очевидно мовчки приймає козацькі арґументи против шкідливої ролі маґнатів на Україні.

21) Очевидно-з першими достойниками Річипосполитої.

22) Щось пропущене, і зміст можна вгадати тільки приблизно, що партія замирення з козаками викликає невдоволеннє серед польського панства.

23) Ся інструкція надрукована в Актах Ю.З.Р. III с. 490-3 і VIII с. 364-6, але московські ориґінали її майже не ріжняться між собою: переклад той сам, місцями дуже мало зрозумілий.

СИТУАЦІЯ і НАСТРОЇ ОСЕНИ 1652 р., ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ, КОЗАЦЬКА ДИПЛЬОМАТІЯ, ВІДНОСИНИ ДО КРИМУ і ПОРТИ, ПОСОЛЬСТВО ДО МОСКВИ БОГДАНОВИЧА і ТОВ., ПОШІСТЬ, САМОПОЧУТТЄ ВІЙСЬКА.

Я навів тут, кажу, сю відповідь, тому що вона кидає ретроспективне світло на раніші переговори на сю тему і помагає нам зрозуміти ситуацію осени 1652 р., що нас тут займає. З одної сторони руба стало питаннє: білоцерківські пакти чи зборівські? Польська сторона ніяк не хотіла вертатися до зборівських; українська сторона-переживши стадію пренебезпечного розруху на тлі білоцерківського договору, боялась приймати його вдруге. З одного і з другого боку прихильники рішучого розрахунку, користаючи з сього розходження, трубили в воєнну сурму і відкидаючи всякі компроміси накликали до воєнної розправи, зараз і безпроволочно. Але після того як Орда так невірно повела себе в останній кампанії, українська сторона могла пускатися на нову війну з Польщею тільки забезпечивши собі нового союзника. Турція, Семигород-се були не активні союзники, як виявилось. Швеція-про неї все частіш говорилось, нею все більш інтересувались, але вона ще стояла на далекім пляні. Лишалась Москва-котра все ще трималася осторонь. Треба було пробувати з нею, перше ніж іти на повний розрив з Польщею.

З другої сторони прихильники компромісу старалися використати новий момент- шлюб гетьманича з господарівною: новий династичний звязок козацького гетьмана з аристократією Польщі-Литви, і можливости нових політичних комбінацій-як поява Хмельниченка на котрім небудь з васальних князівств Отоманської Порти. Як ми бачили, Радивил, приймаючи все діяльнішу участь в сих відносинах, висуває, чи властиво поновляє концепцію так би сказати-нобілітації козацької України введення гетьманської родини між маґнатерію Польщі-Литви, а козацької старшини- між шляхту. Замісць розриву України з Польщею перенести розрив на український ґрунт: відірвати козацьку верхівку від мас, притягнувши її до правлящої польської верстви. Гетьман, видима річ, серйозно задумувався над сими проєктами.

Пошість лила воду на млин сих поміркованців. Смерть і без того буяла по Польщі й Вкраїні, аби ще збільшати її жертви війною. З другої сторони, гетьман і його однодумці старанно підчеркували реліґійний мотив боротьби з польським клєрикальним маґнатством. Інтереси козацької верстви маскувались інтересами всіх православних верств України і Білоруси, Московщини і Балканських країв.

На превеликий жаль, не можу нічого сказати про посольство “митрополита Гавриїла”, що в жовтні т. р. за поміччю гетьмана приїхав до Москви “в справах господаря волоського”. Своє посольство до Москви, з рішучим запитаннєм як поставилась би Москва до нової війни України з Польщею, гетьман ладив на листопад, після наради з старшиною. Ось що писав він в сих справах путивльському воєводі:

Божею милостию великого государя царя и великого князя АлексЂя Михайловича всея Русиі і самодержъца и многых государствъ государя и обладателя его царъского величества окольничему и воеводЂ князю Федору ОнъдрЂевичу Хилкову Стародубъскому Богдан Хмельницький гетманъ войска Запорозкого здравъствовати и благодушествовати многолЂтне!

Грамоту вашу прочет утЂшихся, велце дякуєм што ваша милость незабавне отпустить рачилъ до его царъского величества єго милость отца Гавриила метрополита в дЂлах господаря волоского, приятеля нашего. Заслужим то в. мил.! Договор с послами ляцкими, же оны хотят ведле пунктовъ Белоцеръковских ми с нами имЂти, а мы пункта Зборовъские держимъ, инак не хощем; и о томъ комЂсія маєт быти. Потом о всем в. мил. возвЂстим. От крымского царя єще пословъ не маєм и вЂдомости не даєм. Што к намъ великая милость єго царъского величества, радуєм ся и наипаче служити прямо и вЂрне его царскому величеству будем. Скоро и наших пословъ с прямою и вЂрною службою нашею вышлем и єго царъскому величеству до лица земли чолом бити будем, большоє ищущи царскоє милости. К сотником козаком, которые обыды чинят от Литвы жыльцом єго царского величества, напишем и пошлем, дабы того не чинили, и сурово винных скараємъ. Какова вЂдомость будет от єго царского величества, просим-рачъ нам в. мил. ознаймовать. При сем здрав буди долголЂтне и к нам любовен другъ и приятель. Вашей милости во всем жычливый приятель и служить рад Богданъ Хмельницкий гетманъ войска Запорозкого. З Чигирина 18 мЂсяца октобря 1652 г. 1).