Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Да в ciєї річці скарби поховали,-

Як будете скарб находити,

То будемо з вами по-полам ділити,

Тоді будемо з вами за рідного брата жити.

Ступайте-тут вам дорога одна:

До самого дна.

(То вже один козак лугом біжить,

Коли дивиться на кущ, аж кущ дріжить.

Коли дивиться у кущ, аж у кущі Лях, як жлукто лежить.

То козак козацький звичай знає,

З коня вставає,

І Ляха за чуб хватає,

І келепом по ребрах торкає.

То Лях до козака словами промовляє:

“Луче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,

Так би я міг з-за річки Висли на Україні поглядати” 13).

На Україні в момент нового розриву з Поляками, розуміється, ходили ріжні толкування того розриву. Поруч більш реальних, які поясняли сей розрив панськими та жовнірськими утисками (як в думі) або задніпрянською різнею, як у наведенім вище оповіданню єромонаха Гавриїла (с. 418), оберталися й більш фантастичні. Взірцем може служити отсе оповіданнє переказане отимже Гавриїлом разом з попереднім:

“Після сойму посилав гетьман сина свого послом до короля, і король прислав гетьманові з його сином булаву й корогву-щоб він був повним гетьманом козацьким. А се тому, що ніби то на короля йде з військом турецький султан, так щоб гетьман з козаками був готов. І велів король йому самому прибути до нього на Оринине поле, близько Львова. Він був і поїхав до короля. Від'їхав від Чигрина верст за 40, а їхати мав на Київ: в Київі зібратися з Поляками та з козаками та й їхати до короля. Але в дорозі стало йому відомо від козаків, що в Київі приготовлена залізна кобила, і Поляки б його вхопили і посадивши на ту залізну кобилу спалили. Він почувши такий злий замисел на себе, до Київа не поїхав, а вернувся назад до Чигрина. І післав листи до всіх полковників, осавулів, сотників і всіх козацьких “урядників”, аби вони зараз з'їздилися до нього “на думу” на світлім тижні, аби до них уже вдруге про се не посилати. Тому гетьман у Полтаві не був. А що у нього тепер з полковниками і з иншими урядниками ухвалено, і як довго тим Татарам бути, що до Полтави прийшли, і куди вони мають іти, він про се не чув” 14).

Єромонах поїхав з Полтави 7 (17) квітня, при границі пробув два тижні, до 2 травня с.с; не можна вгадати, чи він чув наведену лєґенду ще в Полтаві, коли рознеслася чутка, що гетьман змінив свій намір і до Полтави не приїде, чи оповідали йому се потім. Вона інтересна з історично-фолькльорного погляду як приложеннє до Хмельницького звісної лєґенди про Наливайка, що в старшій, більш автентичній своїй формі говорила теж про спаленнє на “залізному коні”, чи “мідяній кобилі”, себто розпеченій штабі. З історичного становища дуже цікавого, що при всій фантастичности се оповідання сходиться з цілком реальним фактом-польськими плянами обернути Хмельницького на Туреччину. Мабуть припадком-але дуже влучно-лєґенда трапила в нерв тодішньої польської політики супроти козаччини.

Примітки