Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Здається ясним, що коли б козацька сторона могла протягнути кампанію довше, вона б могла вимігти від польської сторони або замирення на Зборівських пактах, або ще більші полекші собі. Хмельницький і показав з початку кунктаторські тенденції,-потім щось зрізало його тактику. Що саме? Тут от брак відомостей з козацької сторони дав себе відчувати незвичайно болюче, а відомости польські й московські неясні, мало конкретні й суперечні.

“Язики” допитувані Поляками говорять про непримирений настрій козацтва, але одночасно і про невдоволеннє війною, неводоволеннє Хмельницьким і старшиною 16). Серед відомостей московських вістунів також маємо звістки (на жаль-переважно дуже побіжні), що козацька маса неохоче ставалась до нової мобілізації, або й зовсім таки відмовлялася від участи в новій війні, кажучи, що се інтерес старшини, а не їх, бідних козаків 17). Вісти про ріжних претендентів на гетьманство знов виринають то там то сям,-але здебільшого такі, що з них зовсім неможна оцінити, наскільки справді серйозно загроженим міг чути себе Хмельницький, і наскільки ми тут можемо припускати реальні мотиви його волі до згоди і замирення.

Не зовсім ясним зістається, не вважаючи на масу суперечних звісток, і се також, наскільки реальна була та татарська поміч з Криму, котрою потішала і підтримувала масу козацька старшина в хвилях депресії. Вона ніби то наспівала саме серед останніх переговорів про замиреннє; але була вона дійсно так значна, що могла рішучо перехилити перевагу на козацький бік, чи може була така малозначна, що краще було її ні козакам, ні Полякам не показувати і замиритись до її приходу?

Тут десь мусіла лежати причина, чому кунктаторство Хмельницького зломилось перше, ніж дало дозрілі овочі. Але здається мині, що найбільше мусіло його лякати загальне знеохоченнє людности безоглядною і безконечною війною, що проявилось особливо грізно в масових мандрівках людности за московську границю і ставило перед очима гетьмана і старшини страшну перспективу повного запустіння козацької території Річипосполитої, що й наступило таки, як знаємо. Мара “Руїни” мусіла вставати перед очима керманичів України, уже в сім часі, в результаті чотирьохлітньої тяжкої, безконечної руїнної війни.

Примітки

1) Автентичного тексту трактату досі не маємо; повніші тексти в записках Єрлича і в Памятниках Київ. Комисії, II, с. 598, подібні в головнім вони дають все таки чимало відмін в подробицях. Коротший текст в мемуарах Освєнціма. Німецький переклад в Theatrum Europaeum c. 83, латинський у Коховского с. 294. Я спираюся на двох вищезгаданих ширших текстах.

2) Вар.: до реєстру в них не мають прийматися.

3) Останніх слів у Єрлича нема.

4) Себто: вони самі й їx сімї не мають за се постраждати.

5) У Єрл.: громитиме її, як неприятеля кор. і Річп.

6) В тексті Theatrum кілька инших підписів; черкаський полковник зветься Барановський (але ймення досить покручені взагалі).

7) Wielka przez nieprzyjaciela staneła ruina-от випливає вже сей термін, що за Костомаровим став назвою пізнішої доби, 1663-1687 рр.

8) Лист має дату 1 жовтня, w obozie pod Rudkiem, себто над Рутком під Білою Церквою, Осол. 2286 л. 204.

9) Автоґрафи кол. петерб. бібл., тепер варшав. універ. № 299, вязка № 21, дата w obozie pod Prusakami d. l octobris 1651.

10) Лист видано в Архиві Ю. З. Р. III. IV с. 623-1 з датою видавця-2 листопада; в тексті не показано ані дати ані місця. В Осол. 2286 л. 210 копія має надпись: Соріа imp. krakowskiego do i. m. x. kanclerza koronnego de data 2 nowembr. w Pustowiskach.

11) Я тут покорочую широку фразу.

12) “Необережність в провадженню війська (так була), що зайшовши між Рось і Рудку (Руток) і ставши в вилах між ними, ані назад рушатися, ані в землю (далі в глибину) піти неможна було без небезпеки погрому”-с. 375.

13) Освєнцім с. 375-6.

14) Staroż. І с. 352.

15) Ркп. Краків. академії 1017 л. 71.