Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Поле за для табору — сюди таки й дали

Його потім, а вперед — довго розважали 3).

Містечко Берестечко лежить на лівім, північнім боці горішнього Стиру. Річка Пляшова чи Пляшівка, що трохи нижче (несповна миля) паде до Стиру від полудня, разом з Стиром і другим його допливом — Ситенкою, творять майже замкнений неправильний чотирокутник, з виходом на полудневий вихід — горбкувату, місцями вкриту лісом площину, що становила театр сих битв. Польський табор розложився над Стиром, по другім боці ріки, спиною до місточка. Число війська під сей момент в нім зібраного Богуслав Радивил подає кругло на 80 тис., і сю цифру приймають і воєнні спецпіялісти — приблизно 40 тис. регулярного і 40 тис. шляхетського рушення 4), та приблизно стільки ж ріжної челяди, пахоликів і под. Офіціяльна реляція переказана цареві через Ґаліньского рахує польського війська 155 тисяч, з того 20 тис. “німців найнятих”.

Против польського табора, притикаючи правою стороною до багнистого ложища р. Пляшової, стояло козацьке військо. На захід від нього, на рівнині, спиною до виходу з неї — військо татарське. Як ми бачили, його рахують 80-100 тисяч властивого бойового війська, коло півсотні тисяч молоди й челяди, та ще невеликий корпус турецький, разом до 150 тис.; але се, очевидно, цифри перебільшені, і офіціяльна реляція кладе їх всього 50 тис. Козацьке військо рахують теж на 100 тисяч і більше: в джерелах цифри дуже вагаються відповідно до того, наскільки дораховуються до нього маси повстанців; польська офіціяльна реляція кладе на 200 тис., і так, мовляв, рахували себе самі козаки під Берестечком 5).

Позиція була добре вибрана Поляками і для них сприятлива. Вона давала натуральну охорону їх тилові і лівому крилу, а сорозмірно невеличка рівнина, обмежена згаданими ріками, відповідно велика для польського війська, була затісна для союзників. Вона не давала їм змоги розгортати своїх переважних сил, обходити, окружати польське військо — що як раз було звичайним, улюбленим маневром Татар, і можливо се була одна з причин, які знеохотили хана і мурз до участи в кампанії.

Як козацькі так і польські оповідання говорять про трьохденну битву під Берестечком; польські дневники і листи з обозу, дуже докладні, дають змогу означити сі дні цілком певно: 28, 29 і 30 червня (середа, четвер і пятниця). Але першого дня були тільки гарці передового полку татарського і козацького, без особливого значіння. Поляки вважали вислід сих гарців сприятливим для себе, головно тому, що їх військо витримало сей перший наступ бадьоро і набрало доброго настрою.

Другого дня повелось Полякам гірше. Наступала головна татарська орда, також передові полки козацькі, тим часом як головний табор козацький тільки що переходив через болота Пляшової й розташовувався на нових позиціях. Натиск Татар збив був польську кінноту з поля, і вона насилу відбила сей татарський наступ, понісши болючі утрати не так в числі як у якости вбитих (між ин. поліг каштелян галицький Казановский, стриєчний брат маршалка, староста люблинський Осоліньский братанич канцлєра, і цілий ряд визначних шляхтичів). Болючою шкодою була також утрата прибічної хоругви гетьмана Потоцкого, що ціла впала в руки неприятеля. Але й Татари — як переказували бранці — були неприємно здивовані завзятєм і витрівалістю польського війська в обох битвах, і понісши теж доволі болючі втрати стратили настрій. Хан — як оповідали в польськім таборі — ніби то робив закиди Хмельницькому, що він підвів його своїми легковажними відзивами про польське військо: воно в дійсности далеко більше і солідніше 6).

Не вважаючи на “надтрухлілий” настрій свого війська король настояв, на нічній нараді, щоб другого дня (в пятницю 30 червня н.с.) дати неприятелеві рішучу битву. Оба гетьмани виступали против сього пляну, але король боявся, щоб неприятель, стягнувши всі сили, не взяв польський табор в облогу — що могло б привести військо до повної прострації, і наказав зрана виступити в поле. Се був щасливий для Поляків помисл; козаки ще тільки переправляли й розташовували свій тобор і не були готові розгорнути свої сили.

Коли з ранішніх туманів 7) виступило польське військо в повнім складі, готове до бою, військо козацьке взяло тактику вичікування, а Татари пустилися знову на гарці. Але польське військо гарців не приймало, і тільки польська артілєрія обстрілювала неприятельські ряди. Коли так пройшло з півдня, з польської сторони вже почались ради звести військо і відложити битву до завтра. Але Ярема Вишневецький, що стояв з кіннотою на лівім крилі, випросив у короля дозвіл наступати, і з великим розмахом повів атаку на козацьке військо. Гаряча кавалєрійська атака вінчалась успіхом: розбито лави козацького пішого війська і лінію таборових возів.

Татари мало брали участи. Офіційна польська реляція каже навіть, що хан в тім часі прислав свого парляментера, закликаючи до переговорів: хан мовляв прийшов не для того щоб битись, але щоб помирити козаків з Поляками; але сеї пропозиції не прийнято 8).

Але праве крило польське, що мало наступати на Татар, теж не виявляло охоти до бою і стягалося, аж нарешті польський центр, що ним командував сам король, збив Татар з поля і вони почали тікати, кинувши на місці ханський табор. Конєцпольский кинувся гнати за ними, але король, боячися, щоб ся нічна погоня не розпорошила війська і не підвела під погром, стримав від нагінки, тим більше, що козацьке військо підчас наступу Поляків на Татар привело свій табор до ладу і боєздатности і могло вдарити на Поляків. День таким чином скінчився без особливої шкоди для козаків, але неприємне вражіннє викликала у них поведінка Татар — що вони не виявили енерґії в рішучий мент. поводженнє хана і його мурз вважалося у козаків зрадливим, і ще більше скріпилось се переконаннє, коли Хмельницький з Виговським були затримані ханом, як пустились його спиняти від утечі і відвороту до Криму 9).

Може бути, що вони самі занадто довго затримались в татарськім таборі, силкуючися переломити рішеннє хана і мурз та заохотити їx до повороту до козацького війська, і потім не мали як вернутись. Але ся відсутність гетьмана викликала депресію в козацькім війську, дуже сильно вплинула на катастрофу, що його спіткала, сама набула катастрофічного характеру, і річ очевидна, що для виправдання гетьмана зраду хана і насильне затриманнє ним гетьмана в козацьких кругах підчеркувано — може й більш ніж вони того в дійсности заслуговували. Я навів уже вище початок оповідання про се полк. Савича, як він се представляв, далі подам його докінченнє, а тепер наведу насамперед оповіданнє самого гетьмана і його товариша в сій пригоді Ів. Виговського — на жаль заховані теж тільки в московськім перекладі.

Гетьман так, мовляв, оповідав московському післанцеві Богданову, місяць пізніш, про ханову зраду й утечу (перевожу його запись з третьої особи в першу):

Тепер кримський цар велику неправду зробив наді мною самим. Прийшовши в поміч, помочи не дав, і що присягнув, все то зрадив: мене, вхопивши від козацького обозу вивіз в далекі місця і до війська не пустив назад, невідомо нащо — тримав у себе з тиждень. Явно, що у нього був якийсь злий замисел на мене. А військо, побачивши, що кримський цар зрадив і забрав мене з собою, подумало, що кримський хан, умовившися з королем, пішов руйнувати українські городи, жінок та дітей в полон забирають, і впав великий страх на Запорозьке військо: покинуло воно обоз і побігло на Україну, щоб не дати кримському цареві руйнувати українні городи та забирати в неволю жінок і дітей 10).

Виговський оповідав тому ж Богданову:

12 червня 11) велів гетьман Запорозькому війську вчинити з Поляками бій, а кримський хан мав помагати гетьманові і військові своїми людьми. Та як козаки почали битися з Поляками, то кримський цар з усіми своїми людьми відступив від козацького табору версти за три, і гетьман поїхав з табору ще з двома до кримського царя і домагався щоб він велів своїм людям іти в бій з Поляками, в поміч Запорозькому війську. Кримський цар відповів гетьманові, що на нього і на його військо від Поляків та їх стрільби напав якийсь дивний страх і вони не хочуть іти битися з Поляками, тому що на них напав великий страх; а він, кримський цар, порадиться з гетьманом і завтра пішле своїх людей в поміч Запорозькому війську против Поляків. І потім він, писар, двічі приїздив з обозу до кримського царя, просив у нього людей і то йому оповідав тільки, що Запорозьке військо богато побило Поляків і в бою над Поляками має перемогу. Кримський цар і йому, писареві, відповів так само як гетьманові.

Тоді писар, побачивши, що кримський цар помагати їм не хоче, вернувшися до табору звелів Запорозькому війську для кращої охорони викопати вал наоколо, а сам поїхав до кримського царя, щоб він пустив гетьмана до обозу. Та як він приїхав, кримський цар почав гетьманові і писареві говорити, щоб вони їхали з ним до його царського намету на пораду Кримський цар поїхав з усіми своїми людьми і взяв з собою гетьмана і писаря, та як вони доїхали до намету, приїхали Татари і сказали йому, що наступає велике польське військо. Кримський цар не зібравши свого намету, взяв з собою гетьмана й писаря й побіг з усіми людьми, і бігши всю ніч завіз гетьмана й писаря від козацького обозу більше як за 30 верст.

Коли розсвіло і кримський цар і його військо почали годувати коней, писар почав кримському цареві говорити, що він не добре поступає: в чім гетьманові і війську Запорозькому присягав, все те для своєї користи переступив: явна річ, що хоче гетьмана і писаря віддати королеві. Та в гетьмані і писарі крови не богато, і та користь, що він у польського короля за них візьме, не піде в добро, коли він на те гетьманові присягав, що буде йому і війську Запорозькому сприяти, против Поляків разом стояти і всяко помагати, а не то щоб королеві продати: за се його Біг покарає і військо Запорозьке за гетьмана буде мститися. На се кримський цар писареві говорив, що се не так! На що він гетьманові присягав, в тім присягу держить. Коли б він присяги не памятав і переступити хотів, то не ходив би з Криму з усіми людьми в поміч гетьманові і військові; а що він прийшовши не поміг їм, того він сам не знає як сталося: з чого на нього і його військо напав від Поляків великий страх. Самі ж вони бачили, що то вони зробили ненавмисно, а покидавши шатри і всяке добро, забувши себе тікали не знати від кого. А він, кримський цар, на чім гетьманові присяг, того тримається і далі йому помагатиме, а нічого лихого на гетьмана і військо не замишляє.

Тоді писар став його просити, аби післав з ним, писарем, війська свого тисяч десять в поміч війську Запорозькому, і кримський цар зараз велів іти чотирьом мурзам і з ними тисяч 20. Ті мурзи і Татари йшли з ним верстів 20 з лишком, і невідомо, чого ті Татари злякались і побігли назад, покинувши його. З ним, писарем, лишилося тільки двоє Татар і три козаки, і він, побачивши, що йому до обозу не проїхати, спіхом поїхав на Україну до війська, що там було полишене для охорони пограничних городів 12).

Полк. Савич оповідав про сю утечу инакше: