Історія України-Руси. Том 7

7) Перегляд ріжних звісток про число турецько-татарського війська у Третяка с. 131-4, де показано також, як в польських джерелах раз у раз побільшувано число сього війська для більшого звеличання хотинського тріумфу.

8) Bronili się dziwnie mężnie, пише про них у сїй битві Собєский.

9) Дневники с. 126-7, 129,130-1, лист Собєского у Третяка с. 204.

10) Під 7/IX: rano poczęli Turcy prymykać pod kozaki, і знов: tegoż przecież dnia i do kozaków zaporoskich... impet czynili Tyrcy; під 9/IX: do Zaporżców przecie wielki bardzo impet uczynili (c. 134-137, 139); а пише людина, що сидїла не в козацькім, а польськім таборі.

11) Commentarii 99-100.

12) Дневники с. 85,142, Comentarii86-7.

13) Дневники с. 144, Commentarii c. 116-8 = 92-3 пер.

14) Commentarii 126-7 = 97 пер.

15) Дневник Собєского с. 147, 149, 150.

16) Дневник с. 154.

17) Інструкція в дневниках с. 157.

18) Дневники с.165-6, Commentarii c. 166-7 = 112-3 пер.

19) Commentarii 171= с. 115 пер.

20) Пор. у Третяка op. c. с. 187.

21) Дневники с. 179. Commentarii 192 = с. 124 пер.

22) Дневники с. 181. Нїяких подробиць про прощаннє козацького війська чи Сагайдачного дневники не подають; для нього і не було місця супроти того, що козацьке військо тихенько поспішило чим дуж забрати ся з польського табору. Через те богаті подробицї про всякі знаки печаливости кор. Володислава для Сагайдачного, різні дарунки йому на прощаннє, з такими привабними деталями росповіджені в збірцї Величка й поданій там нїби то автентичній кореспонденції Сагайдачного з кор. Жиґимонтом, мусять уважати ся фантастичними. Сї листи — фальсіфікати, правдоподібно самого Величка; оповідання його — фантастика в тімже дусї. Третяк, признавши ті листи апокрифами „утворенними правдоподібно за часів Хмельницкого” (в дїйсности — за часів Мазепи, як показує їх мова), хотїв бачити в Величковім оповіданню образ того, „як в переказах козацьких відбила ся фіґура королевича і відносини його до козаків”, і дещо з того таки не витерпів, щоб не взяти до тексту (с. 194 — він відкликуєть ся до предсмертного листу Сагайдачного, друкованого в Актах Юж. и Зап. Рос. II ч. 47, але лист сей взятий з Величка ж, І дод. с. 47, так само як і оповіданнє Лукомского ibid. IV с. 175). Каманїн покористував ся сими величківскими документами й звістками також, і викликав тим їдкі дотинки Корзона (див. прим.). Жукович супроти Корзонових заміток був обережнїйшим, хоч в його словах і звучить певне недовірє до такої гіперкритики і дещо таки він узяв з тих апокрифів, хоч з остереженнєм (III с. 190-1). Але, розумієть ся, їх треба раз на все викинути з історичного інвентара, як і всяку иньшу величківщину.

23) Жерела VIII ч. 152.

VIII. Від Хотина до Курукова.

КІНЕЦЬ ТУРЕЦКОЇ ГРОЗИ І РОЗЧАРОВАННЄ ПРАВОСЛАВНИХ: КОЗАЦЬКА СЛАВА В ПОЛЬЩІ ЗА ХОТИНСЬКУ ВІЙНУ, НЕПРИХИЛЬНІСТЬ ДО КОЗАЧИНИ КОР. ЖИҐИМОНТА, КОЗАЦЬКІ ПЕТИЦІЇ ПО ХОТИНСЬКІЙ КАМПАНЇЇ, ЇХ ЗМІСТ І ЗНАЧІННЄ, НЕПРИХИЛЬНІСТЬ ДО НИХ КОРОЛЯ, ІНСТРУКЦІЯ КОМІСАРАМ, ЗАМІРИ ПРАВИТЕЛЬСТВА.

Хотинська війна була апоґеєм козацької слави в річипосполитій польській. Поляки участники і сучасники війни не знаходили слів похвали і признання для заслуг, положених козаками для спільної отчини, для їх воєнних подвигів, відваги, мужности. Їх порівнювали з клясичними взірцями відваги і патріотизму, ставили навіть вище тих античних героїв — більше понадто неможна було сказати в тих псевдоклясичних часах 1). Їx уважали головними спасителями Польщі від страшної турецької тучі — сучасний український мемуарист шляхтич Єрлич, далеко не прихильний козачинї, передаючи погляди своїх кругів, признає головні заслуги в сїй війнї Сагайдачному: „він тримав на собі весь тягар війни, і давав їй раду, а що радив, то приймали панове гетьмани і королевич й. милость” 2). Правда, він при тім поясняє, що сей Сагайдачний був чоловік не простого уродження, а шляхтич з Самбора. Але Поляки, не підозріваючи того шляхетського походження Сагайдачного, великодушно признавали, що він і иньші його товариші, не будучи шляхетського роду, рівняли ся своїми чеснотами з прирожденними шляхтичами.