Історія України-Руси. Том 7

Примітки

1) Запись друкована в Памятниках київ. комісії II ч. 1 і з иньшої копії у Голубева Исторія кіев. акад. дод. 2.

2) Друкований в Памятн. кіев. ком. II ч. 2 і з иньшої копії у Голубева Ист. кіев. ак. дод. ч. 1. Перші підписи під уписом належать пізнїйшому часу, аж до підписи Копистенського.

3) Київської міської „річипосполитої”, себто київського міщанства.

4) Пор. реляцію Рутского у Гарасевича с. 250.

5) П. Могила І дод. 34.

6) Смотрицького і Саковича називає як своїх попередників на ректорстві брацької школи Сильвестр Косів (Exegesis, виїмки у Голубева Исторія кіев. акад. І дод. c. 83). Ґолубєв думає, що Смотрицький був її ректором в рр. 1626-8 по поворотї зі Сходу, а в рр. 1618-1620 ректорствував Борецький (c. 217) але се меньш правдоподібно, особливо з огляду на те що по поворотї Смотрицького зі Сходу брацтва стояли в досить напружених відносинах до нього, за те що він вистарав ся у патріархів грамоту на скасованнє їх ставропігіальних прав, і в унїатських замислах скоро почали його підозрівати (пор. про се у Харламповича c. 394-5).

7) Біоґрафічні відомости про нього зібрані у Голубева Ист. кіев. акад. c. 214-6 і Харламповича c. 402-4.

8) Кінцева апострофа „до чителника” просить: „автора вЂршевъ тыхъ ласкаве споминай”.

9) Див. в т. VI c. 452.

10) Голубевъ Ист. кіев. ак. дод. 3.

11) Друкований в Основі, 1861, кн. VIII, c. 75 (з хибною датою 1626 р.).

12) Грамота у Голубева дод. 4.

13) Друковані в Памятниках кіев. ком. II ч. 3-5 і у Голубева дод. 3-5.

14) Архивъ Ю. З. Р. І. VI ч. 221.

15) Вони вичислені у Голубева Ист. Кіев. акад. с. 167-9.

16) Ibid.

17) Памятники кіев. ком. II ч. 7.

КИЇВСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В ДРУГІМ І ТРЕТЇМ ДЕСЯТИЛЇТЮ XVII В.: ПЕВНІ ДІСОНАНСИ В КИЇВСЬКИХ ВІДНОСИНАХ, ПЛЯНИ П. МОГИЛИ, ЗАСНОВАННЄ ПЕЧЕРСЬКОЇ КОЛЄҐІЇ П. МОГИЛИ, ЇЇ ПЕРШИЙ MUNUS МІNЕRVАЕ, ОПОЗИЦІЯ МОГИЛИНІЙ КОЛЄҐІЇ, ПРИЛУЧЕННЄ МОГИЛИНОЇ ФУНДАЦІЇ ДО БРАЦТВА, КОНЦЕНТРАЦІЯ КИЇВСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ СИЛ ПІД РУКОЮ МОГИЛИ. НОВЕ ЗНАЧІННЄ КИЇВА ЯК КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРА УКРАЇНИ Й БІЛОРУСИ.

В другій половинї 1620-х років можна помітити між ріжними ґрупами сього відродженого православного Київа певну конкуренцію, певне напруженнє, яке одначе скоро вигладжуєть ся під натиском суспільности, і знову таки в першій лїнїї — козачини. Відроджена православна єрархія не зразу вміла собі дати раду в тих відносинах, які в православній церкві уложили ся за попереднї часи безвладичного житя, з широкою автономією монастирів і брацтв, що виробила ся супроти дезерції владиків і була санкціонована патріаршими ставропіґіальними грамотами. Різким виразом сього була місія Смотрицького на Сходї (1624-5), яка принесла патріаршу грамоту, що касувала автономію ставропіґіальних церков, брацтв і монастирів і віддавала їх під власть епископську 1). Я верну ся ще потім до сього епізоду, тут тільки зазначую, що сї заходи, як і певна тенденція до компромісу з католицько-унїатськими кругами, виявлена відродженою єрархією в інтересах лєґалїзації своєї, — поставили православний епископат, згромаджений в Київі, в досить напружені відносини і до брацтва, і до печерського кружка. З другого боку новий архимандрит печерський, наступник Копистенського (від р. 1627), енерґічний і амбітний молодий „воєводич земель молдавських", Петро Могила також проявив певну охоту до конкуренції з брацькими кругами.