Історія України-Руси. Том 4

4) Смолька здогадував ся, що Ягайло не відважав ся ударити разом з Мамаєм на Москву, боячи ся зради своїх Русинів (Kiejstut і Jagiełło c. 36). Але тут, як і де инде, він, на мій погляд, грішить нерозуміннєм тодїшнїх руських відносин.

5) Кн. Оболенскій і Григорьевъ Ярлыкъ хана Золотой орды Тохтамыша къ польскому королю Ягайлу отъ1392-3 г., як вище (с. 84).

6) Никон. III c. 162, 167, Воскр. II с. 71, Scriptores rerum pruss. IIIc. 216 (і примітка 2), 222, Длуґош III c. 523, Тізенгаузен І c. 330 (пор. 363, 448), 393-4, 454. Оповіданнє Длуґоша виглядає на самостійне, а що має дату 1397 р., то се в моїх очах служить немаловажним доказом против ототожнення нїмецьких звісток про походи Витовта 1397 і 1398 рр. і зведення їх до одної подїї. Друга обставина — що подробицї походів ріжнять ся зовсїм у обох нїмецьких хронїстів. Повна нерозробленність татарських відносин сих часів не позволяє минї близше рішати сю справу. Дослїдники, що ототожняли походи 1397 і 1398 р., або властиво — іґнорували звістку про похід 1397 р., робили се без всяких мотивів — див. Саrо III c. 201, Барбашев Витовтъ до Грюнвальд. битвы c. 95, Молчановскій Очеркъ изв. о Подол. земли с. 288.

7) Найд. литов. лїт. с. 42, Воскр. II с. 72-3. Никон. л. III с. 172-4,

8) Див. вище с. 85-7 і прим. 20.

9) Guillebert de Lannoy Voyages et ambassades, витяги в Script. rerum pruss. III (c. 450), у Лєлєвеля Rozbiór dzieł obejmujących albo dzieje albo rzeczy polskie (1844) і в III т. Записок одеського історичного товариства.

10) Михайло Литвин c. 34 Мемуари вид. Антоновичом І c. 51. Броньовского Tartariae descriptio кельнське вид. 1595, виїмки в Записках одеськ. іст. тов. т. VI. Про c. Витовтів брід — Труди подольск. истор.-стат. комитета IX c. 69-70. Досить популярна в науцї ще звістка Нарбута — він вичисляє цїлий ряд замків збудованих Витовтом в степах, де стояли литовські залоги: „Krzemienczuk to jest syn Krzemieńca, osada Krzemieniecka, Upsk, Herberdejow rog, Missuryn, Koczkos (Koczybej?), Barhuń, Tiahinia” (Dzieje narodu litewskiego VI c. 564). Проф. Антонович (Монографіи І c. 245, пор. К. Старина 1896, Х c. 10) і за ним В.-Буданов (Архивъ Юго-зап. Рос. VII. І c. 56-7) без застережень приймають сю звістку. Але се одна з тих „ориґінальних” Нарбутових звісток, які в самім сумнім сьвітлї представляють достовірність тих його ориґінальних відомостей. Взяв він сей реєстр імен з Михайла Литвина — тільки там вони нїчого не мають до Витовта. Михайло Литвин описуючи переправи через Днїпро, висловляє гадку, як би можна загородити дорогу татарським нападам, поставивши там якусь річну сторожу, і вичисляє ті місця де можна переправити ся через Днїпро: еа apellantur Kermeczik, Upsk, Hierbedeiow rog, Massurin, Koczkos, Towany, Burhun, Tyachinia, Oczakow (c. 341. Нарбут виписав, як бачимо, сей ряд імеy і ex propria diligentia додав те, що пропонував Михайло: замки й залоги в часах Витовта. І так пішли по науковій лїтературі гуляти сї Витовтові замки.

11) Ляноа — як вище; наданнє Чорного города, Каравула й Качибея Бучацкому 1442 р. — в моїй книзї Барское староство c. 25; звістки про спір за границї Качибея у Чацкого О litewskich i polskich prawach, вид. Туровского II с. 200; про Качибейський порт — Длуґош IV с. 189; про Каравул див. примітки до мапи в сїм томі. Про се все ще в т. VI прим. 2.

12) Похвала Витовту, вичисляючи його кандидатів на ханстві, нїде не каже про значнїйші сили, посилані Витовтом разом із сими кандидатами, навпаки — кладе натиск на незвичайне поважаннє Татар до Витовта: що вони вже на саму вість про Витовтове попертє піддавали ся його кандидату. Длуґош, оповідаючи про посадженнє Бетсубулана на ханство, каже тільки, що Витовт в поміч йому послав своїх Татар (gentibus, quae illum sequebantur, alias suas gentes thartaricas adiungens). Тому Бартошевич (ор. c. c. 15) зовсїм безпідставно здогадував ся, що Витовт по Тохтамишу najmniej z pięć razy odbywał wyprawy do hordy nad Wołgę. Так само фантастична у нього (перейнята від Свідзїньского) історія про Витовтові герби на монетах Золотої орди.

13) „Салтан седе на царство повелениємъ великаго государя Витовта, а служаше єму с великою боязнию... Сему ж малому Салдану седшу на царство никакож не сме ослушати славнаго государя: где коли єму повелить, и онъ туда кочуєть”, і т. и.

14) Ляноа — як вище; Codex Vitoldi c. 1031-2.

15) Див. в примітцї 44.

16) Codex Vitoldi с. 321, 352-3, 398, 1030-31 (рр. 1415-1417), Scriptores rerum pruss. III c. 364, 369, Длуґош IV c. 197.

17) Про живі зносини Витовта з Татарами в тих часах сьвідчить згаданий вже нераз Ляноа.

18) Codex Vitoldi с. 721, 759, і вище — с. 308.

19) LEKUrkb. VIII ч. 624, пор. 661, і вище — с. 194 і далї.

20) LEKUrkb. XI ч. 296.

21) Длуґош V c. 119, 198, 216. 305, 331, 422, 470, Pułaski ч. 78, 88 і 90.

22) Длуґош V c. 478, Codex epist. saec. XV т. І 2 c. 213 — нове посольство Нур-девлєта, з 17/IX 1467 р. Див. про нього ще Сборникъ рус. истор. общ. XLI с. 76. Про боротьбу синів Хаджі-ґерея див. Atti della soc. Ligure VII, І c. 464, 487, 490, 495.

23) Березинъ Тарханные ярлыки — Записки одеського іcторич. товариства VII с. 5, 11.