Історія України-Руси. Том 4

5) Длуґош V c. 547, Лїтопись Биховця c. 61, 1 Псковська — Пол. Собр. IV с. 236. Wolff Senatorowie c. 19, 21-2.

6) Софійська — Полное собр. рус. лЂтописей VI с. 233; пор. Воскресенська VIII с. 214, Софійск Врем. II с. 223, Latopisiec Litwy i Kronika ruska Даниловича с. 263. Супрасльская рукоп. вид. Оболєнского с. 138.

7) Codex epist. saec. XV т. III ч. 296.

8) Вандалія Кранца — як низше, про змову згадують ще Script. rerum prussicarum III c. 687 і 743, Любецька хронїка — продовженнє Детмара (Grantoff Die lübeckischen Chroniken, II).

9) Narbutt Dzieje narodu Litewskiego VIII дод. X c. 44-5.

10) „И то єсть всЂмъ людемъ вЂдомо было народу христіанскому — и якимъ же обычаемъ дЂдъ твой Казимеръ сродича нашего князя Михайла Олелковича зраднымъ обычаємъ убилъ, и отчизну єго за собя взялъ, и у собя въ в. кн. Литовскомъ въ урядъ поставилъ”.

11) Лист був друкований зпочатку в старій колекції Древняя россійская вивліотика вид. 2, 1790 т. XV ч. 6, l c. 25, відти переклад у Даниловича Skarbiec ч. 2373, дуже дрантивий. Новійше виданнє в Сборнику истор. общества т. 71 c. 501.

12) Пригадую ще анальоґічний погляд молодшого о одно поколїннє від конспірації Ольбрахта Гаштовта: duo proavi eiusdem Slucki rutheni duces eadem de causa per divum Casimirum... iudicialiter sunt detruncati, quia conspiraverunt in nесет regis et mg. ducis predicti domini Casimiri ex condicto volentes soli occupare mg. ducatum (Acta Tomiciana VII c. 269). Гаштовт в своїх осудах і сьвідоцтвах одностороннїй дуже, але тут його погляди про пляни конспіраторів на вел. князївство сходяться з иньшими звістками.

13) Полное собр. лЂтоп. IV c. 237: выЂха изъ Новагорода князь Михайло кіевскій, а поЂха на Кіевъ, на свою вотчину; див. ще т. VI c. 191, Лїтопись Биховця c. 61. В однім київськім документї з 1470 р. (ще за житя Семена Олельковича, з місяця червня) Михайло титулуєть ся „князем київським” — Описаніе архива западно-русскихъ митрополитовъ І ч. 1.

14) „Якъ же предкове твои зраднымъ обычаємъ сродника нашего князя Михайла Олелковича на Кіе†зрадили, и отъ нашего подданства єсте отлучили ся”. Др. рос. вивлітеика с. 20 — Skarbiec ч. 2376 (дуже лихий переклад). Реєстри київських воєвод — Wolff Senatorowie c. 19, Boniecki Poczet rodów litewskich c. LXIII.

15) Ріжні здогади у Папе 1. с.

16) Цїкаво, що в супрасльськім помяннику Ходкевичів (Археограф. сборник т. VI) на першім місцї вписано „князя Михаила” — щось так як в помяннику Сагайдачного — Бородавку.

17) Krantz Wandalia кн. XIII гл. 21.

18) Може се відгомін обвинувачення конспіраторів в такій змові на житє Казимира на судї ?

19) Див. Сборникъ истор. общества т. 41, інструкція чоловікови княгинї Федьки до воєводи Стефана, з 16 цвітня 1480 р. — вел. князь згадує про посольство воєводи „къ моему брату по князю Михайлу Александровичю” в справі того шлюбу. Може в інтересах конспірації вважали за лїпше післати післанця в Москву не від самого кн. Михайла, а від його сестри.

20) „Яко часу щастноЂ памети отца вашоє милости, короля Казимера, на єго милость не для иного нижь для веры светой повстати умыслили, такъ и на вашу милость, сыновъ єго милости, пановъ нашихъ, милостивыхъ (натяк на ту змову на житє Казимира і його синів); о которыхъ же єго милость своєю мудростью и опатрностью то поразумЂлъ и нЂкоторыхъ зъ нихъ за то скаралъ, а иныє для того къ томужъ Москвитину збЂгли”, і тодї Московський вел. князь, покладаючи ся на релїґійний антаґонїзм в вел. князївстві, розпочав війну з в. кн. Литовським „посполъ зъ оными княжаты, которыи же отъ доброЂ памети отца вашего короля є. м. и тежъ отъ нашого пана. къ нему повтекали”. Акты Зап. Рос. I ч. 188.

21) Див. ще в прим.

22) Акты Зап. Рос. I ч. 156.

23) Упускаю початок сих слів, де Казимир дає литовським панам, яко новикам (tyrones) в воєннім дїлї, раду — не поривати ся до війни, не запевнивши собі помочи Поляків; се може бути мотивом не Казимировим, а Длуґошевим, взагалї польським мотивованнєм.

24) Длуґош V c. 698.