Історія України-Руси. Том 4

Виїмок, зроблений компромісом 1401 р. виключно тілько для Витовта, розумієть ся, ставав прецедентом і на пізнїйше. Тут лежала найбільша небезпечність для унїї сього компромісу. Поляки постарали ся запобігти сїй небезпечности, обовязавши литовських панів і князїв, що по смерти Витовта їх землї вернуть ся до Корони, а головно — що вони не будуть шукати собі иньшого господаря окрім Ягайла. Се були застереження против вибора нового в. князя по смерти Витовта, але, як я вже сказав, вони затемнені були особою Ягайла, висуненою в них.

Відчуваючи небезпечність зробленої уступки, краківський двір старав ся бодай дипльоматично скріпити угоду 1401 р. Між р. 1401 і 1410 Витовт мусїв ще кілька разів видати грамоти, що стверджували або доповняли його заяву 1401 р. Такий характер мала нпр. грамота видана ним 1404 р., де він потверджував свої попереднї обіцянки, а заразом заявляв, що нїякого свого союзника не буде ставити над польського короля, анї поможе йому на сього остатнього. Тут розуміли ся мабуть нїмецькі рицарі, з котрими уложено згоду не задовго перед тим, весною 1404 р. Друга грамота — видана Витовтом по окупації Смоленщини, розтягала його обовязання й на землї, які йому удало ся вже або удасть ся здобути самому. Звісна нам з пізнїйшої згадки ще й третя подібна грамота, з незвісного року, а могло бути їх і ще більше 30).

Сї заходи польської дипльоматії не задовго одначе знову розбили ся о фактичне становище, здобуте в. кн. Литовським. Мусїла вона зробити йому нову уступку, новий вилом в унїонних пактах.

Вихідною точкою на сей раз послужила кампанїя з Нїмцями 1410 р., т. зв. Велика війна, прославлена голосною битвою під Ґрінвальдом. Витовт відограв першу ролю у сїй війнї, що здавало ся, задавала смертельний удар пруським рицарям; але відступив, коли Ягайло по Ґрінвальдській битві почав добивати Нїмцїв. Не в інтересах Витовта було дати Польщі зовсїм знищити Прусию, що так часто була йому корисним союзником в його рахунках з самою Польщею 31). Наслїдком такого обороту було не тільки те, що овочі сеї війни зібрало саме в. кн. Литовське, але також і те, що в. князївство знову, як і перед катастрофою на Ворсклї, зайняло супроти Польщі становище дуже сильне й самостійне.

Пруські рицарі й їх союзник — угорський король Жиґимонт (тодїшнїй цїсар), що як знаємо — мав і свої спеціальні рахунки з Польщею, з свого боку, для ослаблення Польщі, старанно заходили ся коло ослаблення унїї. Для того дбали про те, щоб розбудити в Витовтї охоту до повної самостійности від Польщі. Чи то дїйсно під їх впливами, чи просто в сьвідомости своєї сили, Витовт підносить знову свій тон у відносинах до польського двору. Характеристична подробиця, що як раз тепер зачинає він титуловати себе великим князем в грамотах адресованих до Ягайла, чого не робив ранїйше. Краківський двір знову почув захитаними всї свої дипльоматичні ґарантії унїонних звязків та мусїв ужити всякої зручности й обережности, щоб не ображаючи розбудженої амбіції литовських кругів знову скріпити сї звязки, хоч би цїною значних уступок. На жаль тільки, відносини краківського й виленського дворів і з сього часу нам звісні дуже мало, так що ми зовсїм не можемо відтворити образу переговорів, які йшли між ними, й маємо перед собою знов тільки голі їх результати. Бачимо з них, що Польща, хоч як стояла сильно по тій Великій війнї, мусїла зробити цїлий ряд уступок в. кн. Литовському, аби не доводити до конфлїкту, до зірвання унїї. Першою такою звісною нам уступкою було віступленнє Поділя Витовтови (про сю подільську справу буду говорити низше), а закінчили ся вони городельським компромісом.

В вереснї 1413 р. став ся зїзд Витовта й Ягайла та панів з Корони і в. князївства в Городлї на Бугу. Тут вели ся між ними переговори, та близше вони нам незвісні, маємо тільки грамоти, виставлені володарями й панами обох держав на сїм зїздї, 2 жовтня. Маємо їх три, й вони тісно вяжуть ся з собою, доповняючи себе обопільно 32).

Головне значіннє має привилей, виданий спільно Ягайлом яко королем польським і зверхнїм князем литовським (Lytwanie princeps supremus Russiaeque dominus ex heres) і Витовтом яко великим князем литовським (magnus dux Lyttwaniae nec-non terrarum Russiae dominus et haeres). Привилей сей вяже до купи дуже богато справ. Він уставляє відносини обох держав на будуще, заводить деякі уряди на польський взір у в. кн. Литовськім і обдаровує вищу аристократію в. кн. Литовського — литовсько-католицьку тільки, ріжними привілєґіями на взір Польщі. Таким чином тепер Польща пильнувала, не тільки забезпечити унїонні пакти згодою литовських панів, як у 1401 р., але й спеціально заінтересувати їх унїєю — звязати з нею певні клясові привилєґії для них.

Самі унїонні відносини обох держав представляють ся так: з огляду на старання ворогів, а особливо рицарів „знищити землї литовські й польські”, Ягайло й Витовт своєю грамотою поновляють інкорпорацію всїх земель в. кн. Литовського Польщі на вічні часи, в виразах дуже сильних 33), і обовязують литовських панів, аби їм обом — себто і королю й в. князю, та їх наступникам були вони завсїди послушні, до служби готові і всїх ворогів корони Польської мали за своїх ворогів. По смерти Витовта пани в. князївства мають вибрати собі в. князем тільки того, кого вкаже їм Ягайло або його наступник за радою панів коронних і литовських. З другого боку й стани коронні по смерти Ягайла не можуть вибирати короля без відомости й участи Витовта і панів в. князївства. В разї потреби пани обох держав мають порозумівати ся з собою, за згодою своїх володарів, на зїздах в пограничних містах — Люблинї, Парчові або де инде.

Сей княжий привилей доповняють дві обостороннї грамоти панів. Одну видають литовські пани, обдаровані польськими гербами й привілєґіями, та обіцяють іменем „всїх шляхтичів, бояр і всеї людности земель в. кн. Литовського”, що будуть все в сполученню й солїдарности з польськими панами і Короною, будуть послушними і вірними Ягайлу й Витовту та їх наступниками і виповнять виписаний в попереднїй грамотї порядок вибору вел. князїв по смерти Витовта. З свого боку польські пани заявляють в осібній грамотї також відповідні обовязання.

Як я вже сказав, Городельський привилей має на зверх характер потвердження унїї. Ягайло й Витовт починають мовляв від відновлення кревської унїї, а одна з точок спеціяльно потверджує попередні грамоти. Представляєть ся так, мов би вже кревська унїя мала такий самий характер як ся унїя 1413 р., але в дїйсности Городельський привилей надає їй зовсїм відмінний характер.

В порівнянню з досить неясними, прикритими особистими відносинами до Ягайла виразами попереднїх актів кидаєть ся в очі передовсїм незвичайно виразна й сильна стилїзація, де говорить ся про унїю Литви й Польщі. Землї в. кн. Литовського „інкорпорують ся, втїляють ся, переходять на власність, злучають ся, прилучають ся, конфедерують сї і по вічні часи звязують ся з Польщею”. Але ба, сї вирази, що були б на місцї в Кревськім актї, тепер своїм рішучим, радикальним змістом зовсїм не відповідають тому характеру унїї, який набрала вона по компромісах 1401 і особливо в умовах сього 1413 року. З дальших постанов виходить, що нїякій інкорпорації не лишаєть ся місця. В. кн. Литовське не тільки за житя Витовта, але й по нїм зістаєть ся осібним полїтичним тїлом. Се була кардинальна уступка городельського комромісу з польської сторони. По смерти Витовта вел. князївство має дістати нового в. князя; привилей застерігає тільки, що се має стати ся за порозуміннєм з королем і польськими панами (тут привилей — можливо таки навмисно, висловляєть ся не ясно, говорячи разом і про вибір князя литовськими панами і про вказаннє його їм з польської сторони). Пани в. кн. Литовського стають на становищі рівноправнім з панами коронними і як репрезентанти двох держав мають полагоджувати важнїйші справи на своїх зїздах (conventiones et parlamenta). Відносини до Польщі не виходять по за те, що між нею і в. кн. Литовським уставляєть ся союз, і король польський має признавати ся зверхником (сюзереном) в. князя й в. князївства. Тому стани в. князївства мають участь в виборі короля.

Характеристично, що в грамотї литовських панів і тепер, як і в 1401 р., нема мови анї згадки про інкорпорацію: вони обовязують ся тільки до солїдарности з Польщею й implicite, посередно, признають права зверхности польського короля над в. кн. Литовським; кажу посередно — бо тут знову справу тушує особа Ягайла, і про ті відносини, які мають уставити ся по смерти Ягайла й Витовта, виразно не говорить ся. Хто зна, чи й тут не було певної reservatio mentalis — з обох боків: пани польські і литовські справу розуміли однаково, але промовчували сї суперечні пункти.

З формального боку треба піднести ту відміну, що в сїм новім уставленню унїонних відносин не беруть зовсїм участи князї. Не бачимо їх імен в унїонних привилеях, анї не маємо від них присяжних грамот таких як з р. 1401. Як я вже сказав, польське правительство виразно йшло до того, аби привілєґіями відлучити католицьке литовське боярство від руського й зробити з католицької литовської аристократії таку привілєґіовану ґвардию унїї. Але чому хоч би присяжними грамотами не обовязано князїв, що всї, хиба з дуже малими виїмками, репрезентували руські елєменти в. князївства? Чи було се наслїдком ослаблення значіння князїв, про яке говоритиму низше? Але так сильно, може, вони не підупали, щоб їх зовсїм легковажити. Чи польське правительство вважало за лїпше зістати ся при їх обовязаннях з 1401 р.? Аби катеґорично рішити се питаннє, бракує підстави.

Таким чином фактична осібність в. кн. Литовського як державного тїла була признана Городельським актом вже формально. Інкорпорація до Польщі була заступлена навіть не персональною унїєю, а тільки признаннєм зверхности польського короля. Можливо, і навіть правдоподібно, що польські пани, роблячи сї уступки, надїяли ся, що більше прихильні для них обставини дадуть колись змогу відкликати сї уступки 34). Але в полїтицї Витовтови щастило від тодї аж до смерти: васаль Ягайла de jure, він займав властиво рівнорядне з ним становище в полїтицї. Успіхи Витовтової полїтики на сходї, відносини до нього західнїх держав держали високо його престіж, і для уступок польським плянам з його боку не було місця. Навпаки він дуже самостійно держав ся супроти краківського двора й дражливо відзивав ся на всякі натяки на його залежність від польського короля. Се виявило ся і в передсмертнім епізодї його відносин до Польщі — плянї його коронації. Подражнений деякими нетактовними поступками Ягайла, він дуже горячо взяв ся до коронації, що мала зазначити повну емансипацію в. кн. Литовського від Польщі, й мало що не привів сього пляну до кінця.

Сей епізод, інтересний для характеристики полїтичного становища в. кн. Литовського супроти Польщі, тому й вартий нашої уваги, звісний нам в подробицях як рідко і мусить нам послужити ілюстрацією тодїшнїх литовсько-польських відносин. Справа виникла в звязку з тодїшньою західноевропейською полїтикою Литви й Польщі. Полїтика ся у Литви обертала ся з початку около відносин пруських, а в 20-х рр. до них прилучила ся ще нова справа — гуситська.

„Велика війна” і Торунська угода 1411 р. не полагодили відносин з рицарями. Ще два рази (1414 і 1422) приходило до війни, й остання угода в Мельнї (1422) задоволила більше Витовта, нїж Польщу. Польща тільки деякі дрібні уступки, вел. князївство дістало по нїй назад права на Жмудь. Короводи в справі реґуляції границь тягли ся ще довго, й Витовт тут займає посереднє становище між Поляками і рицарями та їх союзником Жиґимонтом. Таке-ж становище займає він і в обставинах, витворених гуситською справою. Чехи, борячи ся з Жиґимонтом, предложили чеську корону Ягайлу, а той відіслав їх з нею до Витовта. Витовт прийняв був чеську корону й вислав від себе до Чехії Жиґимонта Корибутовича. Ґвалт, піднятий з сеї нагоди цїс. Жиґимонтом в Европі, змусив Ягайла вирікти ся від усякої участи в гуситській справі. Витовт брав її меньше траґічно, але також відкликав Корибутовича; той потім вернув ся до Чехії знову, але вже на власну руку. 35). Не вважаючи на сї прояви малого заінтересовання гуситьською справою в польсько-литовських правительственних кругах, становище Ягайла й Витовта в гуситській справі все таки дуже стрівожило Жиґимонта і щоб унеможливити їм дїяльнїйшу участь в сїй справі, Жиґимонт заходить ся поріжнити Витовта з Ягайлом.

Се було не тяжко супроти дражливости Витовта на всякі натяки на його несамостійність супроти Ягайла. Краківські-ж круги не раз давали йому ріжні поводи дражнити ся 36). Повторяла ся отже ситуація з остатнїх років XIV віка, і от в таких обставинах висунув Жиґимонт справу коронації Витовта.

Справа ся, як знаємо, була не нова: я вже говорив вище про проголошеннє Витовта королем в 1398 р. Коронованнє його на короля значило-б стільки, що повна самостійність в. кн. Литовського, повна рівноправність його з Польщею. Тому не було надїї аби краківський двір дав на се згоду, значить — довершеннє коронації мало-б привести до повного розрива Витовта з Ягайлом. На сїм, очевидно, будує Жиґимонт, а в тім же напрямі працюють і пруські рицарі 37).

Длуґош каже, що ще в часах „Великої війни” Жиґимонт заохочував Витовта до корони, але Витовт не послухав його намовлянь. Витовт также згадує про таку пропозицію Жиґимонта й відмову свою — на зїздї в Кесмарку 38). На ново підняв сю справу Жиґимонт на зїздї в Луцьку, в сїчнї 1429 р. 39).

Се був оден з численної серії дипльоматичних зїздів 1420-х рр., тільки відбував ся з великою парадою. На нїм були Жиґимонт, Ягайло й Витовт з своїми панами. На порядку дня стояли справи пруська, гуситська та волоська, що виплила тодї між Польщею й Угорщиною. Успіхи нарад в сих справах були дуже невеликі. На прикінцї Жиґимонт підняв справу коронації, заохочуючи Витовта коронувати ся. Витовт відіслав його з тою справою до Ягайла, а той заскочений таким несподїваним проєктом, дав на нього свою згоду, і зістав ся при нїй до кінця зїзду, хоч присутні польські пани відразу спротивили ся сьому проєктови. Аж з Польщі, очевидно — уступаючи натиску своєї ради, Ягайло написав Жиґимонтови лист, де заявляв, що против самої коронації Витовта нїчого не має, але не може згодити ся на неї з огляду на відносини в. князївства 40).