Історія України-Руси. Том 4

11) Іпат. 587.

12) Так в 1238 р. Романовичі напускають на Польщу Литву; „возведе Литву — Менъдога”; описуючи пізнїйший о кілька лїт похід Литви на Ливонїю, сучасний ливонський хронїст Альнпеке (Scriptores rerum Livonicarum I р. 565) зве Мендовга могутним королем Литвинів (der Littowen kvnicrich).

13) Іпат. 517 — Ізяслав новгородський. Нї про який иньший Новгород тут окрім нїманського не можна думати. Найнещасливійше трапив Лятковский, бо думає про Новгород = Звягель, не знаючи, що Новгородом він почав звати ся тільки від часів прилучення до Росії.

14) Що Глїб мусїв мати якусь волость в 50 рр., не підлягає сумнїву: тільки тим можна витолкувати, що Роман Данилович, в своїх полїтичних комбінаціях на Чорній Руси, числить ся з ним, женить ся з його донькою, і пізнїйше, в 1258 р., коли Войшелк ухопив Романа, Глїб, видко, задержав Волковийськ (Іпат. с. 561): очевидно, се була його питоменна волость. Але в 1254-5 Волковийськом роспоряджає Войшелк (c. 551); се можна толкувати або так, що Глїб був переведенний на якийсь час на иньшу волость, або що сї чорноруські князї були вже медіатизовані — їх волостями роспоряджав литовський князь, хоч вони в них ще сидїли.

15) Іпат. c. 542-4,551 (підвластні Мендовгу руські волости в 1250-х рр.), c. 661 (Ізяслав свислочський), 583 (Василько вслонимський).

16) Див. т. III 2 c. 80 і далї. До хронольоґії подїй взагалї див. мою Хронольоґію подїй Галицько-волинської лїтописи, Льв. 1902 (з Записок Н. Тов. ім. Шевченка т. XLI, також в V кн. моїх Розвідок і матеріалів).

17) Антонович (ор. c. 27) навіть змагання Данила до прилучення Ятвязької землї поясняв тим, що ятвязька територія дїлила землї Данила від Чорної Руси й без прилучення її не можна було звязати чорноруських волостей з Галицько-волинською державою. Але істнованнє такого ятвязького клина — здогад на нїчім не опертий.

18) Укладаючи з Данилом спільний похід на Київ, Мендовг каже йому: „пришлю к тобЂ Романа и НовгородцЂ” (Іп. 555).

19) Іпат. c. 543: підчас війни Данила з Мендовгом пинські князї „имЂяху лесть” і не хотїли йти походом на Литву; се могла бути проста невтральність, але і в такім разї вона непримітно втягала пинських князїв в круг полїтичних впливів в. кн. Литовського.

20) Воскресен. І c. 144, Никон. II c. 115, Іпат. с. 541 і 569, І Новг. c. 281 і 283. Ширша русько-литовська лїтопись оповідає про якогось литовського кн. Мингайла, нїби сина Ердивила, що силоміць підбив собі Полоцьк, коли там перервала ся княжа династия і Полоцьк перетворив ся в републїку (c.5); але сей, як і иньші перекази тогож джерела вартости дуже невеликої. Лятковский (c.328) пробував довести, що Товтивил засїв в Полоцьку ще на початку 40-рр., і сей погляд приймає й Леонтович (c.82), а незалежно від нього — опираючи ся на баламутнім оповіданню Стрийковского, Данилевич (Очеркъ исторіи полоцкой земли с. 135-6). Але історія литовських замішань 1251-4 рр. показує, думаю, зовсїм виразно, що в Полоцьку Товтивила не було тодї, инакше-б лїтописець згадав би й Полоцьк, вичисляючи сили, якими роспоряджала коалїція. Д.Данилевич (І c.), опираючи ся на тій звістцї Стрийковского, пробував і ту згадку Галицько-волинської лїтописи (c.549) про похід Литви „ко Смоленьску” привязати до Полоцька, але безпідставно.

21) Іпат. 541.

22) Проф. Антонович в сих замішаннях по смерти Мендовга бачить боротьбу партий руської й литовської (c. 30 і далї); одначе для такого принципіального осьвітлення боротьби литовських династів джерела не дають підстави.

23) Т. III c. 93.

24) Іпат. 613-4, Russisch-livl. Urkunden c. 13, див. іще 1 Новг. c. 252, Полное собр. лЂтоп. IV с. 37-8, Latopisiec Litwy c. 135 (згадки про остатнїх полоцьких і витебських князїв з руської династиї).

25) Рукописи мають Pucuwerus, Putnwerus; Стрийковский з якоїсь незвісної рукописи має Utinuerus; в лїтературі прийнята форма „Лютувер” Lutuverus, пущена Гарткнохом в його виданню Дісбурґа. Проф. Беценберґер на підставі анальоґій литовської фільолоґії виводив форму „Бутумер”.

26) Для ґенеальоґії сеї нової династиї — Дісбурґ в Scriptores rerum Prussicarum І c. 155, Russisch-livl. Urkunden c. 31, Антонович c. 37-8 і замітка Никитского (див. прим. 1).

27) Див. Любавскій Областное дЂленіе гл. 1.

28) Воскресен. лїт. І c. 199; в Минскій землї дістає волость Жеславську син Гедимина Явнута — Давн. русько-лит. лїтол. c. 27.

29) Russisch-livl. Urk. c. 20, Воскр. І c. 199.

30) Див. т. III 2 c. 117 і прим. 13 — там подано перегляд джерел, на яких опираєть ся в науковій лїтературі здогад про відірваннє Берестейсько -дорогичинської землї.