Історія України-Руси. Том 4

До сеї передачі пізнїйше нїмецьке джерело дає такі подробицї, що Витовт випросив собі Луцьк від Ягайла за посередництвом його матери і що обіцяв в такім разї перейти на руську віру — Scr. rеr. pruss. V c. 225. Витовт в своїм мемеріалї одначе каже, що Ягайло змусив його до переходу на руську віру, і то нїби зараз по поворотї Витовта на Литву — так виходить з Витовтових слів.

Що від Любартовича відібрано й Витовтови надано саму тільки Луцьку землю, се не підлягає сумнїву супроти того, що Федір титулуєть ся князем володимирським ще в р. 1393 — Arch. Sang. I ч. 14, а Витовт тільки князем луцьким, і про його Володимирську волость нїде нема згадки. Але згадані мною в текстї слова Давн. русько-лит. лїтописи (c. 34 і 36) і титул Витовта на жидівськім привилею збаламутили дослїдників. Аби погодити сї звістки, вони представляють річ так, що мовляв Ягайло надав Витовту цїлу Волинську землю, але від разу не відважив ся відібрати від Любарта її цїлу, а взяв тільки Луцьк (Стаднїцкий Synowie II c. 164-6, Конечний c. 120, Леонтович с. 240). Але все се зовсїм безпотрібно: жидівський привилей не має тут значіння, а рус.-лит. лїтопись могла й тут помішати володїннє „всею Волинскою землею” по другім помиренню Витовта з Ягайлом з давнїйшим володїннєм самим тільки Луцьком. А головно, що Ягайло, як то знаємо від Витовта, зовсїм і не надав йому анї цїлої Волини анї навіть Луцька грамотою, отже всї здогади про ріжницї між наданнєм і дїйсною передачею Луцька не мають нїякої підстави.

28. Останнї роки Скиргайла.

Що Скиргайло в останнїх роках життя зістав ся не тільки без Троків, а й без Полоцька, се стає, можна сказати, певним супроти повного мовчання про нього як про полоцького князя у всїх джерелах, які кажуть про останнї часи його житя. Очевидно, він тодї окрім Київщини не мав иньшої значнїйшої волости; та певно й не сидїв би він у Київі, як би мав Полоцьк. Русько-литовська лїтопись середнїх і ширшої ред. каже, що Витовт здобув Полоцьк ще перед угодою 1392 р. (собр. л. XVII с. 274, 324, 386, 511, пор. Даниловича Очеркъ ист. Полоцкой зем. с. 171). Провірити сеї звістки не можна, і для того вона лишаєть ся сумнївиою,тим більше що в Острівській умові про Полоцьк нема згадки.

Про залежність Полоцька від Витовта говорить кореспонденція з Ріґою в полоцьких справах, перехована без річних дат (тільки з місячними), але датована Бунґе і за ним Прохаскою з значною правдоподібністю роками 1396-99 (див. реґести їх в Cod. Vitoldi ч. 128, 135, 138-9, 144-5, 147-8, 167, 194-5, 197-8, де вичислені їх видання); про датованнє їх — Bunge Urkundenbuch VI c. 82-3; остання грамота, датована 6/III 1399 р., дає ключ і до попереднїх. Питаннє утрудняєть ся тим, що не знаємо на певно року смерти Скиргайла. Прохаска, пишучи в останнє про смерть Скиргайла, клав її на р. 1396 з огляду на те, що в серединї 1397 р. бачимо Полоцьк уже в руках Витовта (Przyczynki с. 100); він спускав з очей одначе ту правдоподібність, що Полоцьк відійшов від Скиргайла уже скорше.

Що до участи Скиргайла в Витовтовім походї на Київ, що оповідає лїтопись, то восени 1393 р. се не могло мати місця. В 1393-4 рр. два рази пробував довший час на королївськім дворі: зимою 1393 р. (приїхав 21/X, 28/XI-17/XII жив у Кракові і поїхав коло 10/XII — див. Rationes curiae c. 227, 537, 172, 261, 173), і потім лїтом 1394 р. — бачимо його від 15/V до 3/IX (в Кракові перебував 15/V-8/VII): тодї у Ягайла був зїзд князїв, між ними був і Витовт, 26/V — Rationes c. 191-200, 237, 566, 245-251, 269. З того виходить, що в осїннім походї 1393 р. (коли він дїйсно мав місце), Скиргайло участи не брав. Се й зрозуміло, бо з Витовтом вони ще сварили ся. В 1394 р. він міг бути в Київщинї або весною (март-цьвітень) або в осени (від середини вересня). Супроти того, що ще 18/II Володимир титулуєть ся київським князем, а 15/V Скиргайло уже приїхав до Кракова, виходить, що на окупацію Київа, посадженнє там Скиргайла і т. и. було трохи за мало часу, тому приймаючи участь Скиргайла в походї на Володимира, правдоподібнїйше думати про осїнь 1394 р.

Завважу до річи, що означеннє часу Витовтового походу на Поділє в уварівськім кодексї читаєть ся: „тоє ж зимы на весну” (c. 94);. в Супрасльськім є просто ”на весну” (c. 80), але попереднє могло пропасти, бо тут прогалина; в код. Авраамки: „тоє же зимы”... (c. 203); в. код. Красїньских: „тоє ж опять весны на лЂто” (c. 168); в код. Румянцевськім (і Патріаршім) і Рачиньского: „тоє же опять весни” (c. 277, 326); сьому відповідає і Ольшів.: teyże zasię viosni (c. 452) і Євреїнова: „тоє ж вЂсны” (c. 388). Очевидно, варіанти сї зводять ся до тої фрази, яку маємо в Уваров. кодексї.

Дату смерти Скиргайла уставив проф. Смолька, комбінуючи тексти двох кодексів її (в обох є пропуски): він читав „розболЂ ся (Скиргайло) канонъ канона крещенія у четверкъ”, і се дає р. 1397 — Najdawniejsze pomniki dziejopisarstwa c. 32. Потім до сеї справи вернув ся др. Прохаска — Przyczynki krytyczne c. 100, пробуючи оборонити поправками дату 1396 р. Але його поправки здають ся минї меньше правдоподібними, й подиктовані вони, мабуть, бажаннєм погодити дату смерти Скиргайла з полоцькою справою, як собі її Прохаска представляв. Длуґош III c. 509 і Посільґе (Script. rerum pross. III c. 198) дають вповнї неможливу дату 1394 р. Неясно, звідки взяла ся дата Густинської хронїки — 1396 р. Може бути, що тут маємо якусь місцеву київську записку, хоч з такими здогадами що до сеї хронїки приходить ся бути дуже обережним. Смолька приводив її до згоди з датою 1397 р., припускаючи, що дата 1396 р. опираєть ся на мартівськім численню. Се можливо — коли ся записка іде з якоїсь самостійної місцевої традиції.

29. Поділє — литовський лєн (до c. 177).

Таку гадку, що Спитко дістав Поділє яко литовський лєн, і став з сього лєну литовським васалєм, висловив уже Каро (Geschichte Polens III c. 22), на підставі того, що Спитко брав участь в Витовтовім походї на Татар 1399 р. Сю гадку потім прийняли й иньші — нпр. Барбашевъ Витовтъ с. 147, Смолька Szkice l с. 61-2, В.-Будановъ Населеніе югозап. Руси до XV в. с. 80, Любавскій Обл. дЂленіе c. 57-8. Против нього виступали Lewicki Powst. Svidrygiełły c. 8, Леонтовичъ. Очерки с. 377 і далї, Prochaska Podole c. 9.

На мій погляд, в тім нема сумнїву, супроти наведених слів в текстї грамоти про князїв литовсько-руських, — що Ягайло дав Спиткови Поділє як литовську землю. Порівняти тільки сей привилей з наданнєм Янушу мазовецькому Дорогичинської землї 1391 р., де повторяєть ся таж формула: ceteri duces fratres nostri terrarum Lithwanie et Russie, dicioni nostre subiectarum, servire consueverunt (Kodeks dypl. ks. Mazowieckiego c. 113), тим часом як нпр. в наданню Белзької землї (ibid. ч. 125) уже нема нїяких таких виразів. Але при оцїнцї сеї справи треба мати на увазї, що се дїялось перед іменованнєм Витовта в. князем, коли Кревська унїя була в силї, отже в. князївство як державне тїло de iure не істнувало, і землї в. кн. Литовського уважали ся зарівно землями корони Польської. Се не було ясним для давнїйших дослїдників і не могло бути — при тодїшнїм станї відомостей, і по части тому то й ставали ся ріжні, дуже хитрі гіпотези для обяснення надання Поділя Спиткови.

Тепер ми знаємо не тільки се, що в 1394-5 рр. землї в. кн. Литовського уважали ся в теорії польськими провінціями, а також і те, що Витовт тодї ще не був в. князем литовським, і в теорії володїв тими землями тільки Ягайло. Супроти сього не тільки тратить свою остроту факт надання литовського лєна Ягайлом Спиткови, а й упадає значіннє слів грамоти 1395 р. про те, що східнє Поділє задержав Ягайло для себе: в противставленню до західнього Поділя, відданого Спиткови, слова грамоти значать тільки, що східнє Поділє не віддаєть ся як волость якомусь князеви, а лишаєть ся в управі правительства в. кн. Литовського. Таким правительством de jure був тодї Ягайло, de facto Витовт, і може бути зовсїм правдивим оповіданнє лїтописи, що східнє Поділє зістало ся й далї в руках Витовта (а додамо — певні волости в тім часї могли бути дані тут і тому незвістному на імя батькови Федька Несвизького — див. c. 175).

Що до лїтописної звістки про застав Поділя Ягайлови, то треба запримітити, що цифра сорок тисяч фіґурує тільки в Супрасл. і Уваров. і то оден раз тільки: Витовт дає Ягайлови західнє Поділє в 20 тисячах, а коли Ягайло вертав йому, відсилає йому 40 тисяч. Натомість в кодексах Красїньск. і Євреїнівськім в обох разах стоїть 20 тис. (в ґрупі Румянцевського і подібних замість 40 тис. — „осьм”, очевидно — и замість N).

30. Наданнє Свитригайлови Поділя (до c. 177).

Про наданнє Поділя й иньших маєтностей Свитригайлови Длуґош оповідає під р. 1403 (III c. 554), по викупі Поділя від Спиткової: очевидно сей викуп збаламутив Длуґоша й змусив його пересунути наданнє на р. 1403. З сеї знову звістки Длуґоша пішли ріжні баламуцтва в лїтературі, підтримані ще хибною датою надання Свитригайла камінецьким домінїканам (про нього низше) — нпр. Молчановскій ор. c. c. 257 і далї, Lewicki Powstanie Świdrygiełły c. 52 і далї, моє Барское староство c. 23-4. Посільґе містить наданнє Поділя перед різдвом 1400 р. (Scr. rer. pruss. III c. 244), і ся дата вірна, як показують грамоти Свитригайла на Поділю з р. 1400-1, тільки в означенню самих надань Посільґе дуже недокладний: vil landes in der Walachie und Podolien und Nawgardin das beste hus. Сю Валахію пробували толкувати так, що мова йде тут про округ Шепинецький, на волоськім пограничу (Lewicki Powstanie c. 304), але дуже можливо, що тут маємо просту недокладність, звязану або з Поділєм або з галицькими маєтностями, наданими Свитригайлу. Новгород сїверський він дістав, правдоподібно, вже по поворотї з Прусії в 1404 р. Взагалї що до предмету самих надань Длуґош певнїйший; він вичисляє сї надання так: terram Podoliae, item terram Zudaczoviensem, item districtus Strij, Schydlow, Stobniczam, Drugnyam, Uscze, item mille quadringentas marcas in zuppis regiis.

Присяжна грамота Свитригайла з наданого йому Поділя звістна з інвентара коронного архива Варшевіцкого — у Даниловича Skarbiec ч. 1523 з хибною датою 1430, також у Дзялиньского Zrzodłopisma do dziejów unii II с. 422 (без дати). Подільських справ дотикають дві грамоти Свитригайла: наданнє його для камінецьких францішканів, видане в Камінцю 17/VIII 1400, звістне з пізнїйшої обляти львівського ґроду (Akta gr. і ziem. Х ч. 31) і наданнє камінецьким домінїканам c. Зубрівки, в Камінцю 30/III 1401, звістне в ориґіналї — Chmiel Zbiór dokumentów znajduiacych sie w bibliotece hr. Przezdzieckich, Краків, 1890, ч. 6. Сей останїй документ був до недавна звістний з книжки Пшездзєцкого Podole, Wołyń, Ukraina, т. І з хибною датою 1405, і ся дата робила ріжні баламуцтва в науцї. Ще др. Прохаска на підставі сеї грамоти припускає що й по своїм поворотї Свитригайло мав маєтности на Поділю (Podole c. 17). Правдиву дату боронив уже Молчановський на підставі звістки Бароича (ор. c. c. 268); виданнє Хмєля, пропущене Прохаскою, потвердило її вповнї.

Про подільське володїннє Свитригайла див. Стаднїцкого Synowie І c. 192 і далї, Молчановського ор. c. c. 257 і далї, а особливо Prochaska Podole lennem korony гл. IV і V — се позитивна частина розвідки. У Лєвіцкого Powstanie Świdrygiełły c. 52 є кілька важних помилок.

31. Лїтература подїй по смерти Витовта.

Для істориї подїй від смерти Витовта до Казимира найважнїйше що ми мали до недавна в лїтературі, се дві розвідки пок. Лєвіцкого, перша — Powstanie Świdrygiołły, 1893 (з Rozpraw hist. fil. wydz. краківської академії), обіймає час до р. 1438, старанно збирає й використовує матеріал, але грішить одностороннїм осьвітленнєм подїй (з становища польсько-унїонного); критику сього становища див. в рецензії Корженка (псевдонїм) в Записках Наук. тов. ім. Шевч. т. II. Друга розвідка — про полїтику Жиґимонта Кейстутовича: Przymierze w. ks. litewskiego z królem rzymskim Albrechtem II, 1899 (Rozprawy т. XXXVII). Останнїми часами прибула праця Б. Барвінського Жиґимонт Кейстутович великий князь литовско-руский, 1905, -старонно зроблений перегляд матеріалу, хоч не поглублений і мало ориґінальний взагалї (деякі дрібні поправки й доповнення в його замітках: Жиґимонт Кейстутович, князь Новгородка литовського, і Уваги до зносин м. Ісидора з Жиґимонтом Кейстутовичем, в часоп. Руслан 1906. Зайняв ся сими часами також Копистяньский в статї Ksiąže Michal Zygmuntowicz (Kwart. hist., 1901), а Б. Бучинський в статї Кілька причинків до часів вел. кн. Свитригайла (1430-1433) (Записки т. LXXVI) дає коментар до кількох документів сих часів. Згадати треба также рецензію Прохаски в Kwart. hist. 1903 на статю Лєвіцкого (Przymierze) і Бучинського на працї Барвінського і Копистяньского (в Записках LXXVI). Досить широко, одначе часом без потрібної критики, беручи відомости з других рук, обговорює також події по смерти Витовта, в звязку з історією литовського парляментаризму Любавский в своїй книзї: Литовско-русскій сеймъ.

З давнїйшої лїтератури треба згадати: Kotzebue Switrigail, ein Beytrag zu den Geschichten von Litthauen, Russland, Polen und Preussеn, Липськ, 1820 (становить виїмок тим, що написано з симпатиями до Свидригайла). Stadnicki Bracia Władysława-Jagielly, 1867, розд. XI (у Вольфа лише кілька другорядних поправок). Саrо Geschichte Polens т. IV, 1875 (рр. 1430-1455). По за тим тільки роботи компілятивного характеру: Иловайскій Исторія Россіи т. II розд. VII, 1884 (переклад в VI т. Руської історичної біблїотеки), Брянцева Исторія в. кн. Литовскаго, 1889, c. 261 і далї.