Історія України-Руси. Том 4

Історія України-Руси. Том 4

1. 1400 31/XII, Олександра Патрикиєвича стародубського, руська — Акти Зап. Рос. І ч. 17, в ориґіналу петерб. Публ. бібл., факсімілє в Пал. сним. ч. 48.

2. 1401 5/II, Івана Ольгимунтовича, руська — ibid ч. 18, з ориґіналу тамже.

3. 1401 24/II, Юрия і Андрія Михайловичів, руська — тамже ч. 19, з ориґіналу тамже.

4. 1401 24/II, Юрия Довґовда, руська, ibid. ч. 20, з ориґіналу тамже.

5. 1401 11/V, Семена кн. друцького, руська, Codex epist. saec. XV т. І ч. 30, з копії Нарушевича.

25. Острівська угода і намістництво в в. кн. Литовськім (до с.139-40).

Острівська грамота Витовта (див. про неї й грамоту Витовтової жінки вище c. 467) була видрукована з початку з копії Прохаскою (Codex, ер. Vit. c. 959). В сїй копії Витовт титулує себе magnus dux Lytwanie, так що се тільки свріпило оповіданнє русько-литовського лїтописця, і воно було загально прийнятим до р. 1894, коли пок. Лєвіцкий оголосив свою розвідку Kiedy Witold zostal w. księciem Litwy. В нїй він подав першу звістку про знайдений ним ориґінал острівської грамоти, де в титулї Витовта не було magnus dux, а просто dux в тім же роцї текст сей вийшов в III т. Codex epist. saec. XV). Заразом в сїй статї піддав Левіцкий дуже щасливій критицї дотеперішнїй погляд на Острівську угоду. Його погляд прийняв і самостійно розвинув потім Прохаска в статї Przyczynki krytyczne do dziejów unii (1896), розд. V: Witold w. księciem Litwy w r. 1401. Обидва дослїдники одначе головну увагу звернули на питаннє, коли Витовт став в. князем, а не постарали ся висьвітлити докладнїйше, на яких саме умовах вернув ся він в 1392 р. на Литву й яке його становище було тодї de jure. Свій погляд на се висловив я в текстї, але признаю, що в сїм все ще чимало є неясного. Нпр. чи перейняв Витовт Вильну зараз, і яким титулом? На скільки певне й самостійне оповіданнє Длуґоша? на скільки не залежне воно від русько-литовської лїтописи, котру він знав? Одначе негативне рішеннє справи про великокняже становище Витовта від 1392 р. має також своє значіннє для орієнтовання в орґанїзації управи в. князївства Литовського перед Острівською угодою. Не зовсїм ясний вираз Длуґоша під р. 1388 дав був привід до гадки, що Ягайло, переходячи в Польщу, зробив в. князем литовським Скригайла (III c. 477: constituto fratre germano Skirgallone pro principale duce, ut summae rerum in Lithuania praeesset). Сю помилку потім спостерегли дослїдники (Барбашев, Вольф, Лєвіцкий), але при тім впадали в противну крайність, то заперечуючи зовсїм яку небудь спеціяльну ролю Скригайла, то ставлячи його на одній лїнїї з польськими намістниками Вильна — Москожевским і Олєсніцким. Я думаю, що сї польскі намістники були комендантами виленського замку й намістниками для Виленської волости, тим часом як Скригайло заступав Ягайла хоч без якогось докладно означеного титула й уряду) в загальних справах в. князївства. (Про се деякі цїнні, найновійші спостереження в згаданій статї Прохаски Przyczynki krytyczne, розд. V: Czy Skirgiełło był w. księciem Litwy, хоч не з усїм можна тут згодити ся). На тій підставі пруські рицарі писали в 1416 р., що до унїї 1386 р. з неприсутности Ягайла Скригайло vice sua regebat Litwaniam (Cod. ер. Vitoldi c. 1025). Від 1392 р. Витовт мав заступити своєю особою польських намістників Вильна й Скригайла яко Ягайлового відпоручника в загальнїйших справах.

У Йогана IIосільґе є ще анальоґічна звістка про Віґунта in desin czitin starb Allexander des koniges bruder von Polan, deme her dy Wille unde das land ingegeben hatte — Script. r. pruss II c. 179. Що в дїйсности Віґунт не мав Вильна, на сїм годять ся тепер всї, і толкують, що у Посільґе ся звістка зявила ся тому тільки, бо Віґунт умер у Вильнї (Wolff Ród Gedymina c. 149). Але деякі ідуть посередньою дорогою й припускають, що Ягайло хотїв зробити Віґунта своїм намістником на Литві, та той саме тодї вмер. Так толкував уже Стрийковский (II c. 93), пор. Stadnicki Bracia c. 247. Новійшими часами пробував ширше арґументувати сей здогад Конечний — ор. c. c. 147: він думає, що Ягайло призначав Віґунта на великого князя литовського. Тепер, коли знаємо, що Витовт тільки силою фактів, і то дуже не скоро виборов собі признаннє великокняжого титулу, можна анї гадати, аби Ягайло з власної волї хотїв сотворити на Литві таке становище для котрогось з своїх братів і тим задати удар Кревській унїї.

26. Лист Ядвіги з жаданнєм дани з руських земель (до c. 141).

Сучасник Посільґе оповідає про се так: screib yn erin liben bruder und bat yn, das her ym sulde lassin gedechtig sin, wie der irluchte fürste, ir herre, der koning von Polan, ir dy lant czu Russin und Littowen becheydin hette in der morgingabe und gegebin uff die cziit, als sy yn genomen hette czu eyme herren; und bat yn, das her tete als ir lieber bruder und getruwer — das her ir nemeliche czinse nemelicher landen. beschide, die ir jerlichin wordin gegebin und verguldin (Script. rerum pruss. III c. 219).

Як я сказав в текстї, се переповіданнє виглядає так, мов би Посільґе мав перед собою самий лист і його перекладав. Але зміст його робить трудности. Ядвіґа дістала від Ягайла на віно землю Куявську й Русь. В одинокій донаційній грамотї яку ми маємо з р. 1396, 15/I (Kodex diplom. katedry Krakowskiej II ч. 410 == Codex dipl. Poloniae II ч. 333) наданнє се стилїзоване досить загально: occasione veri et iusti dotalicii dicti vulgariter wyano terras Cuyavie et Russie сum earumdem omnibus castris, fortaliciis, civitatibus, municionibus, districtibus, villis... damus і т. д. Що означає тут Russia? найпростїйше можна-б думати про Русь Галицьку, і правдоподібно, що вона й мала ся на гадцї при наданню. Але недокладний вираз міг давати привід до ширшого толковання — „земель руських” взагалї, і хиба що з тим натягненим толкованнєм зажадала Ядвіґа собі данини з руських земель в. кн. Литовського? А може було якесь иньше, пізнїйше ще наданнє?

У всякім разї толкованнє, дане ще у Каро (Geschichte Polens III c. 169,194) і повторене пізнїйше у Лєвіцкого (Kiedy c. 430) і Любавского (Лит.-рус. сеймъ c. 24), що тут мова йшла про Поділє, не можливе, як справедливо зауважив Прохаска (Przyczynki c. 102), бо Поділє до Витовта не належало. Але відкидати зовсїм оповіданнє Посільґе супроти сеї трудности, як то робить Прохаска (ор. c. c. 101-3), було-б великою малодушністю. Иньший закид зроблений дром Прохаскою правдивости оповідання Посільґе — що він представив салїнську угоду тайною, а вона такою не була, опираєть ся, як минї здаєть ся, на непорозумінню. Посільґе (c. 219) каже про тайність не салїнської угоди, а перемиря, уложеного Витовтом з Нїмцями ще весною 1397 р.

27. Час і обставини переходу Луцька до Витовта (c. 141).

Час надання Луцька Витовтови пробували викомбінувати близше на підставі Витовтового титулу. Конечний (ор. c. c. 114, 120) брав за terminus non ante привилей 20/II 1386, де Витовт титулуєть ся князем городенським тільки (Działyński c. 2). Та Конечний притім не завважив ще пізнїйшої грамоти з того року, де Витовт титулуєть ся тільки князем берестейським і городенським — 11/VIII 1386, Codex Vitoldi ч. 35. На неї як terminus non ante вказав уже Андріяшів (c. 229).

Але сї грамоти взагалї нїчого не значать, бо як сказав я вже в текстї, Витовт і потім не титулуєть ся луцьким князем — див. Соdех Vitoldi ч. 42 і 53. Тільки на жидівськім привилею (Акты. Зап. Рос. с. І ч. 9) називаєть ся він кн. луцьким, але тут титул йото рішучо неправдоподібний і вказує на сфальшованнє грамоти (пор. т. V моєї історії, прим. 8). Грамота датована 1/VII 1388, а Витовт зветь ся великим князем литовським (siс!), дїдичом городенським, берестейським, дорогицьким, луцьким, володимирським (!) і иньших”. Стилїзація дати й сьвідків також недорічна, отже ся грамота в рахунок не піде. Аж у трактатах своїх з рицарями 19/I 1390 титулує себе Витовт „князем луцьким і городенським” (Codex Vit. ч. 53 і 54). Варто уваги притім, що титул луцького князя стоїть у нього тут на першім місцї, отже не можна думати, що він його скорочував в попереднїх грамотах (на сїй точцї знову показуєть ся неправдоподібність титулятури жидівського привилею).

Отже terminum non ante ми не маємо — аж до присяжної грамоти Любартовича з 22/V 1386 р. Terminus non post сучасні джерела дають також тільки досить далекий. Розумію оповіданнє Витовта в його меморіалї, що він на люблинськім зїздї, отже в маю 1389 р., просив собі привилея на дану йому Любартову волость, і не дістав. Але він мусїв уже бути в Луцьку при кінцї 1387 р., коли стрів ся з ним московський княжич Василь, тїкаючи з орди. Вправдї сучасні джерела не кажуть нїчого про обставини, а навіть про саму стрічу з Витовтом. Тільки Ширша рус.-лит. лїтоп. (т. зв. Биховця) каже, що Витовт „будучи на Луцку, змовилъ дочку свою княжну Зофію за в. кн. Василя Дмитровича московського” (c. 29 == 510 II. с. л. т. XVII). Джерело баламутне, а й звістка його, як бачимо, дуже загальна. Але розважаючи обставини утечі Василя, треба признати, що з Витовтом він дїйсно мусїв стрінути ся в Луцьку, й тут між ними стала умова про шлюб, переказана з ріжними похибками Никонівського лїтоп. (III c. 90). Василь тїкав з Орди на Волощину й Поділє (див. Воскр. II c. 51), відти на Берестє або Городно йому їхати не було по що, і стрінути ся з Витовтом він мусїв тільки на Волини; а що прибув він до Москви в сїчнї (19/I) 1388 р. (Воскр. II c. 52), то на Волини був він найдальше десь на різдвяні сьвята 1387 р. Се буде заразом non post і для відібрання Луцька від Любартовича.

Проф. Леонтович пробував представити се відібраннє волости від Любартовича як правний акт: мовляв Любарт володїв Волинею як віном жінки тільки на правах доживотя, а по смерти його Волинь мав забрати в. князь, тому що дїтей від першої жінки не лишилось (Очерки с. 236-7). Та все се, розумієть ся, фантазія, почавши від того, що Любарт міг володїти Волинею не як спадкоємець, а на підставі вибору, й кінчаючи тим, що як раз головний стіл — володимирський зістав ся Любартовичу й далї.

Так само безпідставно твердив Андріяшів, що Ягайло вислав Любартовича на Литву й там затримав його більше як рік, і тільки на жаданнє польського сойма, що жадав приїзду Любартовича як Ягайлового ручителя, пустив його з Литви (ор. c. c. 228). Все се фантастичні виводи з грамоти Любартовича 22/V. 1386 й поруки Бенедикту.

Що Луцьк, відібраний від Любартовича, не передано безпосередно Витовтови, на се, як я вже сказав в текстї, може натякати звістка Длуґоша під р. 1388 — III c. 477: castrum Luczsko et omnem regionem ad illam pertinentem Krzeslao de Kuroszwanky castellano sandomiriensi, quatenus illud suo et regni Poloniae nomine gubernaret, contulit in tenutam. Але в сїм роцї Луцьк мусїв належати уже Витовту, й про наданнє Луцька Кшеславу в сїм роцї не може бути мови. Могло се стати ся хиба скорше — десь в р. 1386-7 припустїм, або пізнїйше, по утечі Витовта, в р. 1390-2, коли, розумієть ся, не припускати, що Длуґош просто помилкою приплутав сюди того Кшеслава. У нього зрештою під сим роком взагалї зведено богато ріжних річей, які сюди не належать; нпр. про повну фантастичність поданого тут у нього маршруту Ягайла див. Balzer Genealogia Piastow c. 475.

Анальоґічну з Длуґошевою відомість дає одна грамота: се запись Федора острозького з тої нагоди, що Ягайло, як він каже, „дал ми намЂстничати у Луцьску” — Arch. Sang. І ч. 7. Грамота ся дати не має. Її звичайно кладуть на час по відібранню Луцька від Любартовича — перед наданнєм його Витовтови (Arch. Sang. l c. 115, Андріяшевъ c. 229, Конечний с. 113), а декотрі, комбінуючи з Длуґошевою звісткою, припускають, що з початку Ягайло дав Луцьк Кшеславу, потім Федору Острозькому, а нарештї Витовту. Але на такі переміни тут трохи за мало лишаєть ся часу. Можливо, що котрийсь — Кшеслав чи Федір держав Луцьк перед наданнєм Витовту, котрийсь в р. 1390-2, а можливо, що обидва — й Кшеслав і Ф. Острозький в тих остатнїх роках. Бо з тим усїм зістаєть ся все ж таки непевним, чи Луцьк не був від разу переданий Витовтови.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том 4» автора Грушевський М.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 122. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи