Історія України-Руси. Том 2

Десь 1198, чи правдоподібнїйше може — 1199 р. умер Володимир 30). Близших подробиць нїяких не маємо. Знаємо, що він мав двох синів від тієї нешлюбної своєї жінки, але вони разом з нею зістали ся в Угорщинї, коли Володимир утїк звідти, і що з ними стало ся, напевно не знаємо. В одній папській грамотї 1218 р. згадують ся „руські королї з Галичини Василько й Володимир-Іван”, як жертводавцї одного монастиря в полудневій Угорщинї, і дуже можливо, що се були Володимирові сини; вони могли дістати якісь уряди в словянських землях Угорщини, як пізнїйше се було з галицьким претендентом Ростиславом 31). У всякім разї нї їх, нї якогось иньшого (признаного) мужеського потомства Володимира в момент його смерти в Галичинї по всякій правдоподібности не було, а й пізнїйше в галицьких справах їх зовсїм не чути. Династия Ростиславичів, коли не фактично, то бодай формально перервала ся, а з тим кінчить ся і відокремлене житє Галичини, що завдячала свій полїтичний і культурний зріст сїй династиї. В руках нової династиї вона стала підставою ширшої держави, котрої історію оглянемо в дальшім томі. Тепер же зберемо відомости про територію, осади й внутрішнє житє Галичини в XI-XIII в.

Примітки

1) Іпат. с. 441.

2) Від тепер нема про них мови. Пор. вице с. 259.

3) Іпат. с. 321-3, Лавр. с. 322-3. Обидві лїтописи оповідають сю історію зовсїм згідно, бо в Суздальській маємо тільки скороченнє того оповідання, яке маємо в Київській. Ся остатня має одну неясність, котру не пояснює нам Суздальська л.: вона каже, що Ізяслав ішов з Київа на Тихомль, де прилучив ся до нього полк з Дорогобужа; далї сказано про прилученнє з Володимира Сьвятополка і з Берестя Володимира Андрієвича, і потім: „и тако скупяся всЂ (вар. весь, ліпший) у Володимира и поиде къ Станкову”. Виходило б, що Ізяслав пішов з під Тихомля під Володимир і звідси на лївий берег Серета, але се зовсїм не правдоподібно (з Київа на Володимир ішов би Ізяслав на Дорогобуж, а з Володимира б пішов на Звенигород галицький або на Бужськ). Правдоподібно, сї слова: „скупяся у Володимира” належать до полків Сьвятополка і Володимира Андрієвича, і тільки при редакції лїтописи вийшла теперішня неясність тексту.

4) Іпат. с. 239, 1 Новг. 138.

5) Іпат. с. 335.

6) Правда подруже се було нещасливе, і якісь особливі родинні почутя до Юрия у Ярослава досить тяжко припустити.

7) Іпат. с. 330, 331, 334.

8) Іпат. с. 335.

9) Іпат. с. 337.

10) Звістки Іпат. під 1160 = 1159, с. 346 і 348.

11) Іпат. с. 355.

12) Кіннам (бонський Corpusist. hist. Byz.) c. 235 i 262.Про сей шлюб див. іще Ґрота Изъ Исторіи Угріи и Славянства с. 331 і 363.

13) Іпат. c. 359, Кіннам c. 232-4, Нїкита Хонїят c. 158-173, пор. 433. Про дату утечі див. Кунїка ИзвЂстія ан-Бекри II c. 20.

Недавно висловлено гадку, що до Ярослава належить звістка про якогось руського князя, що прибув з чеським королем на віденський з'їзд 1165 р. і зложив на нїм субмісію цїсарю Фридриху (rex Bohemie quendam de regalis Ruthenorum tus presencie obtulit eiusque illum ditioni subiecit — Monum. Germ. Scr. XX c. 492). Полїтичні відносини досить тому відповідають, бо Ярослав тодї зблизив ся вже до Угорщини, а чеський король і цїсар Фридрих були союзниками угорського короля; вказують також на те, що син Ярослава потім шукав помочи у Фридриха. Се все одначе вказівки занадто загальні, а можна думати, що галицького Ярослава не означено б такими неясними і малозначними словами як quidam regulus Ruthenorum. Тому гадка ся (висловлена проф. Абрагамом, Powstanie kosc. lacin, c. 90) зістаєть ся гіпотетичною.

14) Іпат. c. 384.

15) Іпат. с. 388-9, 422.

16) Іпат. с. 428.

17) Іпат. с. 441.