Історія України-Руси. Том 3

31) Текст Р. Правди Кар. 73: „оже господинъ приобидить закупа, уведеть вражду и увередить цЂну, а введеть вкупу (вар,: купу, копу, копну) єго или отарицу” толкував ся так що тут іде мова про винагороджуваннє закупа або грошима (цЂна), або частиною урожаю (копа), або приплодом стада (отарица — від отара, стадо). Се привабне, але дуже гіпотетичне об'ясненнє. З другого боку вказують на оден текст (Пандектів Никона Чорногорця — Срезневского СвЂдЂнія LV c. 296, пор. Рус. ист. библ. VI с. 208), де „отарица” відповідає слову πεκоύλιоν грецького ориґінала (όπоυ γάρ είσι τά ύπό ζιζανoσπρέως διαβόλoυ έν τoίς κoινoβίoις άναφυέντα πεκoύλια — кде же суть от плевелъ сЂющаго диявола возрастша въ общимъ житии глаголемоє отарица), а купу толкують, як позичену суму, отже мова булаб про наємну плату, позику і майно закупа; се об'ясненнє простїйше, безперечно. Рожков (І c. 60) непотрібно толкує πεκoύλιoν і отарицу як „земельный участокъ, уступаемый господиномъ въ пользованіе несвободному человЂку”. Слово πεκоύλιоν має далеко ширше значіннє, означаючи взагалї особисту власність, і в такім контекстї се слово ужите й тут, як виразно показує контекст.

32) Р. Правда Кар. 77.

33) Р. Правда Кар. 70-73.

34) Кар. 122.

35) Кар. 69.

36) Кар. 70.

37) Кар. 122.

38) Кар. 75.

39) Так розумію я сю суперечну постанову: „а иже у господина ролейны закупъ будеть, а погубить свойскы конь, то не платить єму”; одні читають войскы, як у деяких кодексах і толкують: „коли ролейному закупу господин поручить воєнного коня, то він не відповідає за нього, бо се не належить до його хлїборобських обовязків”, але й сей переклад войский = воєнний, й істнованнє спеціальних воєнних коней, і таке толкованнє — все се непевне. Иньші читають свойскы, а толкують: „коли закуп стратить свого коня, і через се вийде в роботї замішка, то він за се не відповідає. Я думаю, „не платить єму” треба розуміти про господина, і тодї зовсїм буде ясно.

40) Кар. 9-14, 27, 34-5, 43, 74 і далї, 99, 102, 110 і далї.

41) Про холопів див. особливо СергЂевичъ Рус. юрид. древности І с. 94 і далї, В.-Будановъ Обзоръ с. 80 і далї і Дебольскій ор. c.; спеціальна статя Д.-Запольского — Книга для чтенія по рус. исторіи.

42) Кар. 119-121.

43) Кар. 111: „отъ челяди плодъ или отъ скота” — дуже характеристична фраза. З другого боку, Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ c. 78 згадують інтересний казус: пани „отроча єя”, себ то раби, — „въ слободЂ родивше ся поработиша” — „судящии же не послабиша тому такому быти”. Звертаю увагу на сю звістку (зауважену вже в моїй Історії Київщини), бо в науцї якось її не пощастило, й історики права і досї підносять брак звісток про се в наших джерелах (див. В.-Буданова Обзоръ с. 385).

44) Див. т. І c. 274.

45) Про рабу підложицю — Кар. 110, в умові Новгорода з Нїмцями з кінця XII в. раба зґвалтована стає свобідною (Христоматія В.-Буданова І, 96); се правдоподібно толкуєть ся так, що мова йде про насильство рабі від пана-іноплеменника — СергЂевичъ Юрид. древн. І, 113.

46) Кар. 43.

47) Кар. 43 і 74 (тут за коня, украденого холопом, платить ся тільки звичайна його вартість).

48) За тивуна огнищного і конюшого (старшого над конюхами) Рус. Правда визначає 80 гривен, за конюха і повара 40. 12-гривенний урок платив ся за „сїльського” або ”ратайного'' тивуна, себто такого, що доглядав хлїборобського господарства, княжого, а мабуть і боярського — судячи по контексту; „такоже и за боярескь” (до самих звичайних холопів воно ледви чи може належати, бо для них — не тільки для боярських, але й для всїх, була однакова цїна — 5 гривен); також за „искормилича” — пістуна, і кормилицю — мамку, і за ремісників; чоловіків і жінок. За „рядовича” платило ся 5 гривен — се правдоподібно означає „рядового” холопа, бо 5 гривен — цїна всякого ”смердього'' холопа. Инакше обясненнє рядовича — доглядач, від рядити, — але за низька на то цїна його

49)Кар. 130.

50) Кар. 99.